Володимирчанин Роман Горошкевич нещодавно отримав чергову нагороду – ставши бронзовим призером на чемпіонаті України з бойового та спортивного самбо. У місті його знають як багаторазового призера чемпіонатів України з дзюдо та самбо, а також з боротьби сумо, майстра спорту України, члена збірної команди Волинської області. Ось уже не один рік він виховує юних спортсменів і бере участь у політичному житті Володимира-Волинського, оскільки є депутатом міської ради та членом ради з молодіжної політики при міськвиконкомі. За його плечима – чимало перемог на спортивній арені, та він не збирається зупинятись на досягнутому, і продовжує тренуватись та тренувати своїх вихованців. А ще бере активну участь у громадському житті міста, пише проекти та сподівається на їх втілення. Виданню вдалося поспілкуватися з Романом і дізнатися про його успіхи у спортивній кар’єрі, політичній діяльності та плани на майбутнє.

  -Напевно, було б доречно запитати про твій вибір. А саме, чому обрав силовий вид спорту?

– Чесно кажучи, серйозно почав ним займатися, вже навчаючись у Нововолинському електромеханічному технікумі. Цьому сприяли і мої фізичні дані. Мушу зізнатись, що ніколи не любив бігати, тому легкоатлет чи футболіст з мене б не вийшов. Першим моїм захопленням стала греко-римська боротьба, однак з часом вона почала відживати, та й мені було мало тієї кількості змагань, на які їздив. Хотілося більшого. У Луцьку, під час навчання у вузі, який, до речі, закінчив з червоним дипломом, мені запропонували взяти участь у спортивній універсіаді. Згодом отримав пропозицію займатися самбо та дзюдо. Оскільки ці два види спорту між собою пов’язані, і мої фізичні дані дозволяли, я погодився. Почав їздити на різноманітні змагання й турніри, завойовувати кубки та медалі, мені це приносило задоволення та бажання розвиватися далі. Так, крок за кроком досягав певних величин. А вже сьогодні сам треную юних спортсменів.

– Чому не став працювати за фахом?

– Я навчався на спеціаліста по різці металу, та після того як захопився спортом, вирішив змінити напрямок діяльності.

– Ти розпочав  шлях чемпіона у пятнадцятирічному віці. А яка вікова категорія є стартовою?

– Я раджу батькам приводити дітей 8-10 років. Чимало тренерів набирає з 6-7-річного віку, вважаю, це не правильно, оскільки у дитини не має витривалості. Ще одна помилка батьків, коли починають вимагати від чада швидких перемог. Робити цього не слід, бо для того, щоб досягти успіху, потрібно багато тренуватися і працювати над собою.

– Напрошується наступне питання: коли припадає пік  карєри самбістів, дзюдоїстів?

– Мій колега з Любомля – Микола Шиць у свої 55 років їздить на чемпіонати Європи по самбо. Є й старші спортсмени, котрі продовжують виборювати чергові кубки і досягати нових висот.

– Скільки у тебе вихованців?

-Я веду чотири групи, у кожній по 15 чоловік. Багато приходять, та після кількох тренувань, покидають заняття. Хочу зазначити, що успіх дітей у багатьох випадках залежить від батьків, котрі повинні підтримувати і доносити до них, що у них все вийде, потрібно лише вірити у себе і мати витримку. У мене є один хлопчина, який після кількох тренувань теж подумував про те, щоб покинути заняття. Оскільки для нього виявились важкими навантаження, після яких боліли м’язи. Але він сам себе переламав й змусив продовжити займатися самбо. І тепер він робить успіхи.

– Чи є дівчатка у групі?

-Звісно, але їх меншість. І єдине, що їх відрізняє у заняттях від хлопчаків, вони не займаються бойовим видом самбо.

– Хто підтримує спортсменів?

– Зазвичай усі витрати лягають на плечі батьків. Та коли питання стосується обласних змагань, допомагає відділ управління освіти, молоді та спорту.

– Скільки часу займає у тебе спорт?

– Майже весь. Окрім тренувань, мушу підтримувати форму на тренажерах, а також готувати майбутніх чемпіонів.

– Окрім цього, ти ще є депутатом міської ради. Чому вирішив податися у політику? І що вдалося вже зробити?

– Ще в інституті займав активну громадську позицію, брав участь у різноманітних заходах. Тож коли з’явилась нагода спробувати себе у ролі депутата, вирішив скористатися нею. Я проживаю у районі цукрового заводу, де й обирався депутатом. Так, вдалося відремонтувати під’їзд одного з будинків, полагодити освітлення на прибудинковій території. На 2018 рік заплановані ремонти в інших під’їздах та встановлення дитячих майданчиків.

– Про що мрієш?

– Хочу зробити наше місто кращим. Як професійний спортсмен, беручи участь у написанні громадських проектів, намагався донести ідею створення місця для активного відпочинку, катання на роликових ковзанах, скейтбордах, BMX, проведення спортивних заходів. Та перемогли інші проекти. Однак я не збираюся зупинятися, у буду продовжувати працювати у цьому напрямку.

– Зараз досить багато молоді виїжджає за кордон. Ти не плануєш долучитися до неї?

-Я думав над цим. Тим більше були цікаві пропозиції. Але коли всі виїдуть, хто залишиться в Україні? Як би це банально не звучало, але ми тут на своїй землі є хоч невеликими, але господарями, а там завжди будемо заробітчанами. Усіх грошей не заробиш, і потрібно буде повертатись. Та от куди, якщо кожен подасться у чужі краї? Потрібно, як би це важко не було, будувати свою державу, а не бути наймитом у чужій.

– З чим зустрічаєш Новий рік?

-З хорошим настроєм. А ще – з черговою перемогою, яку привіз із собою з чемпіонату України.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!