Йдучи містом постійно натикаєшся на різних прохачів: з простягнутими руками жінок, які просять на операції своїм дітям; молодиків  із недешевими скриньками з наклеєними фото  дітей, котрі також  потребують допомоги. Ще часом можна зустріти зі звичанийми кульками жінок, які збирають гроші на храм, на місці будівництва якого недавно, за їхніми судженнями,  об’явилася Матір Божа.

Якщо декілька років тому, як нині модно їх називають, волонтери просто просили кошти, то останнім часом мало не за руки хапають. Дехто ще й погрожує Божим гнівом, якщо не вкинеш гривню-другу.

І ось на сайті «Волинські новини» з’явилася стаття, в якій  Голова Асоціації правозахисників Волинської області Роман Літвінчук   застерігає краян не потрапити на гачок псевдо-волонтерів, які  прикриваються міжнародним Благодійним Фондом «Люди сильні духом».
З подальшого допису слідувало, що громадські активісти в Ковелі, зупинившись біля підозрілих осіб,   поцікавилися, хто вони, на що вищезгадані особи відповіли, що є жителями «Володимир-Волинської області» і пред`явили документи на дозвіл проведення волонтерської діяльності в Криму та Севастополі, видані 2016 роком. Також виявили, що ящик для збору коштів не був відповідно опломбований. Вказані факти й документи дають підставу вважати цих людей шахраями, про що було повідомлено відповідні органи.

Якщо Володимир-Волинський вже став обласним центром, з одного боку це радує. Ростемо. Але з іншого боку тих волонтерів у нашому «обласному» центрі таки розвелося. Дехто з прохачів виряджається у маскарадні костюми, слізно вимовляє завчений текст та таким голоом, що мимоволі рука сама лізе в гаманець. Ну як не допомогти хворій дитині?!

Володимрчани звикли, що збирачі коштів здебільшого облюбували автостанцію та прилеглі до неї торгові заклади. Але для них цього стало замало, і дехто вже зі скриньками йде до автобусів, особливо тих, які набиті пасажирами. Була свідком того, як більшість пасажирів вкинула в скриньку гроші. Навіть із числа ти, хто не розібрав для кого і на що отой волонтер просив гроші. Бачить, що сусід дає гроші, то що я хіба бідніший або гірший?

Примітно й те, що волонтери є свого роду гастролерами, бо подовгу в одному місті не затримуються. На їх місце приходять  нові,  з іншими скриньками та історіями про хворих діток.

Здається, що настав вже  час зайнятися ними відповідним органам. І не просто вигнати з насидженого місця, а ретельно перевірити усе, що має при собі прохач грошей. І не лише зв’язатися за контактними телефонами людей, які уклали угоду з волонтером на збір коштів, а й з відповідними службами того регіону, звідки прибули волонтери або проживають хворі діти. Нині настали золоті часи для сучасних «остапів бендерів», які організовують цілу псевдоволонтерську мережу та розробляють схеми збагачення, прикриваючись чужими бідами.

Тому   звертаємося до місцевих правоохоронців все ж таки ретельно придивитися до діяльності волонтерів та вживати належні профілактичні заходи задля того аби подібних інформаційних статей про псевдоволонтерсто  у волинському медіапросторі поменшало.