До написання матеріалу мене спонукало обговорення у Фейсбуці під однією зі статей, у якій йшлося про ухиляння  юнаків призовного віку від проходження строкової служби. Переважна більшість дописувачів схилялась до думки: що війни в Україні немає і нічого нам не загрожує, все, що відбувається на сході – бізнес для олігархів, котрі шляхом військового конфлікту заробляють капітал. Усі, хто підписує контракт – робить це від безвиході, і є потенційним гарматним м’ясом, а нормальні люди їдуть на заробітки. І взагалі, справжнього війська у нас немає, а дітей (призовників) гнати під кулі протизаконно, коли чада чиновників і політиків жирують і навіть не думають поповнювати ряди ЗСУ. А головне – вмирати за Порошенка та нинішню владу ніхто не збирається.
Я намагалась донести свою точку зору, що Росія давно готувалась до розподілу України, але у 2014-му році добровольці, які першими кинулись під кулі, не дали цього зробити. І не за чинну владу триває боротьба на сході, не за її керманича Порошенка, а за цілісність держави та її майбутнє. Та й, зрештою, строковиків не відправляють на Донбас. Однак моя думка була сприйнята у штики. Що ж, кожен лишається при своїй. Якщо хтось обирає заробітки у Росії – нехай їздить, та чомусь жити хоче в Україні під мирним небом, яке забезпечує та ж армія, від якої втікає, і яку вважає гарматним м’ясом.

Про те, від чого і чому втікають призовники? Яку відповідальність несуть за ухиляння? На які хитрощі йдуть, щоб «відкосити» від війська? Хто має право на відстрочку, і чи знають вони про це? А також, яка думка щодо цієї ситуації тих, хто не на словах знає, що таке війна?

Іван ВОЙТЮК, механік радіотелефоніст зв’язку та інформатизації, брав участь у боях за Дебальцеве.
– Ті, хто там не був, нічого не знає і не може розказати, тому такі судження. Сьогодні багато говорять, що краще віддати Донбас, та не варто забувати, що апетит приходить під час їжі. Це бачимо на прикладі Криму. Якщо залишити схід, завтра буде Харків, Одеса та інші міста. До речі, тепер відомо, вони входили у план захоплення Росією. У Збройних силах я з 2006 року. Служив у ЗРП у складі 51-ї ОМБр та у 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Коли розпочалася мобілізація першими, хто став на захист України, – були добровольці, згодом почав утворюватись волонтерський рух. Завдяки народу, який об’єднався і підтримав військо, нам вдалося зупинити ворога, на жаль, заплативши за це дорогу ціну – життям багатьох патріотів. Ми йшли у бій у піднесеному бойовому дусі, не маючи страху перед ворогом, і мотивовані лише одним – перемогою. Пам’ятаю, під час одного такого бою поклали близько сотні чоловік. Нам було цікаво, хто воює проти нас? Як виявилось, серед таких були не тільки найманці з Росії і кадрові її військові, а й наші співвітчизники з інших областей. Не важко здогадатися, що йшли вбивати своїх не задарма. За гроші їхали й ті ж буряти, яких брали у полон, і на запитання: як опинились в Україні, відповідали: «Деньгі пріехалі заработать». Тому дико чути, що воюємо за Порошенка. Сьогодні Порошенко, завтра – хтось інший. Ми б’ємось за свою країну, а не за президента чи владу. А ті, хто втікають від військкоматів, рано чи пізно повертаються за військовим квитком, без якого їм аж ніяк. Та і що то за чоловік, який не був в армії? Там не тільки вчать військових навичок, а й дисципліни та самоорганізації. А строковиків у зону бойових дій не відправляють. Саме цього бояться ухилянти. Окрім того, за ними зберігаються робочі місця та середньомісячна заробітна плата. Приклад: у нас служив боєць з сусідньої області, котрий працював на залізниці, де мав копійки. Так під час проходження строкової служби отримував більше, ніж солдат за контрактом.
Дмитро КУЗЬМІЧОВ, оператор відділення військового обліку сержантів та солдатів запасу. Учасник АТО, у складі 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади брав участь у бойових діях на Донбасі.
– Якщо хтось говорить, що там немає війни – нехай поїде й подивиться. Четвертий рік тривають повномасштабні бойові дії. І хлопці стоять на смерть за кожен метр своєї землі, не за президента, як дехто думає. Підписуючи контракт, насамперед думав про своїх батьків та рідних. Саме за них і воював, щоб та погань не прийшла у мій дім. Не розумію тих, хто боїться армії й втікає від неї. Якщо мова йде про строковиків, їх не відсилають на війну, більше того, дозволяють користуватися усіма благами цивілізації: Інтернетом, телефоном, що колись було заборонено, хлопці мають ноутбуки, планшети, у казармах стоять телевізори. Та й забезпечення хороше. Є ще один момент: чомусь служба в армії у багатьох асоціюється із ЗСУ: танки, артилерія, піхота і т.д. Але ще є Нацгвардія, прикордонні війська. Багато, спробувавши себе у ній, підписують контракти і йдуть навчатися у військові виші.
Військовий комісар Володимир-Волинського обєднаного районного військкомату Руслан ЯЦІЙ.
– Мушу зазначити, ситуація з призовом бажає бути кращою. На які тільки хитрощі не йдуть призовники, щоб відкосити від армії, хоча багато з них мають право на відстрочку, але  не знают про це, бо не з’являються у військкомат у призначений час. А у Ст. 17 «Про військовий обов’язок та військову службу» детально все роз’яснюється.  Вони ладні порушувати закон і їхати на край світу під час призову аби не потрапити до війська. На жаль, сьогодні через певні розбіжності у законодавчому полі ми не можемо змусити їх до виконання військового обов’язку. Для прикладу, за ігнорування повістки, неявки до військкомату та ухилення від служби передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність. Адміністративна відповідальність передбачена ст. 210 та 210-1 КУпАП. Зокрема ст. 210 КУпАП, стосується порушення військовозобов’язаним законодавства про військову службу в мирний час та передбачає покарання у вигляді штрафу розміром від 5 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 85 до 119 грн.), за повторне порушення накладається штраф розміром від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 255 грн.). Тобто за небажання проходити строкову службу можна обійтися невеликим штрафом. Що й зараз роблять аби не служити. Та з іншого боку, стаття 335 ККУ говорить, що ухилення від призову на строкову військову службу карається обмеженням волі на строк до трьох років. Мається на увазі не тільки те, що не з’явився за повісткою, а вчинив якісь дії, що були направлені саме на ухилення. Наприклад, змінив місце проживання, не повідомивши військкомат, отримав бойову повістку і не з’явився на призовний пункт. У таких випадках звертаємось до поліції, яка проводить розслідування, і якщо вбачає склад злочину, порушує кримінальне провадження. Тоді призовника чекає не штраф, а термін позбавлення волі.
Оскільки не завжди є можливість вручити повістку особисто в руки, військкомат повідомляє хлопців за місцем роботи. Однак і тут знаходять прогалину. На час призовного періоду розраховуються і влаштовуються по його завершенні. Та найбільш популярною вилазкою для ухилянтів  є кордон. На жаль, прикордонники не мають права затримувати осіб призовного віку, якщо проти них не порушене кримінальне провадження. Тож ті спокійно можуть виїжджати за межі України. Колись для цього потрібен був спеціальний дозвіл, який видавався обласним військкоматом. Якщо призовник мав відстрочку, йому ставилась відмітка у паспорті, де вказувався термін перебування, по закінченні якого він мав прибути у військкомат. Якби цю процедуру повернути, проблем з утікачами поменшало.
Утім ще раз хочу наголосити, повістка – це не призов, а уточнення облікових даних. Як попередньо говорив, чималий відсоток тих, хто приходить до нас, мають право на відстрочку, і коли дізнаються про це, дивуються. Є й такі, що медкомісією визнаються непридатними до проходження військової служби. Неабияку роль в ухилянні відіграють батьки, котрі переконані, що їхніх дітей заберуть на війну, тому готові платити за них штрафи, переховувати, щоб ті лише не йшли в армію. Приводом  слугує інформація у соцмережах про 18-19-річних контрактників, які воюють на сході у складу ЗСУ, яких вони помилково вважають строковиками. Звідси й така  хибна думка. Ще раз повторюю, військовослужбовці строкової служби не відправляються у зону проведення бойових дій. І насамкінець хочу додати: скільки б хлопці не бігали від військкомату, рано чи пізно звернуться за військовим квитком, без якого не зможуть влаштуватися на роботу, здійснити прописку, отримати закордонний паспорт (якщо особа призовного періоду), оформити водійські права або дозвіл на володіння зброї. Раджу добре подумати, чи варто ігнорувати військовий обов’язок, який насамперед є підтвердженням мужності та чоловічої гідності, і який відіграє ключову роль у житті кожного, хто називає себе чоловіком.
Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!