Ці тендітні володимирчанки  попри свій юний  вік є чемпіонками із зовсім не жіночого виду спорту – боксу. Нещодавно дівчата повернулися з Марокко, де разом з 4 тисячами спортсменів з різних куточків планети взяли участь у Всесвітній спортивній гімназіаді. Вихованки Володимир-Волинської ДЮСШ та спортивного клубу «Любарт» – Марійка Любух та Іринка Боярин стали золотими та бронзовими призерами. Своїм успіхом завдячують тренеру – Юлії Семко, котра доклала усіх зусиль, аби дівчата достойно представили не тільки Володимир-Волинський і Волинь, а й Україну на світовій арені спорту. А ще зізнаються, що в захваті від королівської країни і дякують усім, хто допоміг з поїздкою.

  Студентка Володимир-Волинського ВПУ Марійка Любух  до 12 років займалась легкою атлетикою. Після зміни тренера вирішила також змінити напрямок, обравши бокс. Вперше перемогу майбутня чемпіонка здобула на змаганнях у Горохові, зізнається, відчуття, яке тоді довелось пережити, запам’яталось назавжди. Далі  були тривалі виснажливі тренування і шлях до чергових перемог.

– Для того аби займатися цим,на перший погляд, не дівчачим видом спорту, потрібно мати силу волі і характер, – зізнається дівчина. –  Інакше нічого не досягнеш. На гімназіаді у Марокко були достойні суперники і непросто було отримати золото. Але я вперто йшла до поставленої мети, зібравши волю в кулак, щоб довести, найперше собі, що найкраща. І мені це вдалося. Однак нічого б цього не було без нашого тренера – Юлії Семко. Вона доклала усіх зусиль аби ми гідно представили наше місто за кордоном. І хоча літали туди без неї, та відчували її підтримку на відстані. З нами  був тренер з Києва, якому ми також щиро вдячні за все.

Чи були сумніви щодо перемоги ? Марійка не приховує, вони завжди є, коли йдеш на ринг. Але вона зробила все, щоб стати чемпіонкою і отримати золоту медаль. І збирається далі продовжувати спортивну кар’єру. У планах – повернутися до школи, оскільки навчається у ВПУ, закінчити 11 клас і вступити до університету на фізкультурний фах. А поки – тренування, і ще раз тренування, які, за словами дівчинки, займають майже увесь вільний час.

Дев’тикласницю Іринку Боярин у 10 років на ринг привела мама, котра також колись займалась цим видом спорту. Та й не тільки вона. Її батькок, дідусь Іринки, був Заслуженим тренером України з боксу. Тож було вирішено, що  онука продовжить сімейну династію. Дівчина не приховує, спочатку було дуже важко, навіть плакала.

-Пам’ятаю, після першого тренування заявила, що не повернусь на ринг. Але з часом все налагодилось, а коли чотири роки тому здобула перемогу на обласному чемпіонаті, це додало мені впевненості і наснаги, – каже вона. –  У Марокко була достойна суперниця і бої були важкими, особливо останній. Та я зібрала волю в кулак у третьому раунді і перемогла.

Зізнається, має певні недоліки, над якими постійно працює і вдосконалюєься. А ще, говорить,  тренування змінились, стали більшими навантаження. Та все ж знаходить час і на улюблене заняття – писання картин маслом. Ось так чемпіонка поєднує спорт із творчістю.

Незабаром – чемпіонат Європи. Дівчата готуються до відбіркового туру. Кажуть, дуже хочуть потрапити до збірної України і поїхати на змагання, щоб перемогти.

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!