Слідчий слідчого відділення майор поліції Лідія Свірщ ось уже п’ятнадцять років працює у Володимир-Волинського відділу поліції  ГУНП у Волинській області. І хоча її професію жіночою  не назвеш, бо працювати доводиться у чоловічому колективі,  не поступаючись при цьому ні героїзму, ні мужності сильної половини, жінка зізнається, жодного разу не пошкодувала про свій вибір, і додає, з колегами їй пощастило.

– Упродовж усіх років чимало жінок приходило до нас, однак у силу певнихі обставин  або звільнялись, або переводились на інші посади. У моєму випадку інакше, я продовжую трудитись на одній посаді 15 років, – розповідає Лідія Михайлівна. – Щодо роботи у чоловічому колективі, скажу, мені легко працювати з чоловіками, між нами завжди є порозуміння та підтримка, що досить важливо.

– Що спонукало обрати професію слідчого?

-У юному віці зіткнувшись з численними випадками незахищеності дітей, виникло величезне прагнення захистити їх. Вважаю, саме вони є найбільш незахищеною верствою населення від усього: батьків, держави та інших чинників. Тож після закінчення слідчо-криміналістичного факультету юридичної академії втілила мрію у життя – стала слідчим, працюю з дітьми.

– Із чим пов’язані справи, які розслідуєте найчастіше?

– Зі вчиненням злочинів неповнолітніми: крадіжки, грабежі, спричинення тілесних ушкоджень, незаконне заволодіння транспортним засобом.

-У чому причина таких вчинків дітей?

– Здебільшого, у нестачі уваги з боку батьків. Діти у такому віці, насамперед, потребують турботи і розуміння. Не подарунків, як думає дехто. На жаль, ситуація склалась так, що багато дорослих їдуть за кордон, щоб забезпечити належним чином сім’ю. У той час і втрачається ниточка, яка з’єднує їх з дітьми. І ось тут потрібно вибирати: або гроші або дитина. Це дуже важко. Гроші – це не любов. Дуже важливу роль відіграє довіра і розуміння. Прикро визнавати, але не усі діти можуть поділитися з батьками проблемами та переживаннями. Інколи у розмові зізнаються, що ті їх не розуміють, і замість того, щоб підтримати і допомогти, дорікають або просто не звертають уваги на те, що насправді болить дитині. Ті, у свою чергу, замикаються у собі.

-Якщо батькам не вдається достукатись до своїх дітей, як можна ще допомогти?

– На жаль, у нас немає спеціальних центрів, куди б дитина могла звернутись за підтримкою. Державі варто задуматись на законодавчому рівні над цим питанням. Випадків, коли діти потрапляють у складні ситуаціі, трапляються доволі часто. Для прикладу, нещодавно  у соцмережах було опубліковане відео, у якому водій маршрутного таксі міста Слав’янська ледь не задушив хлопчика за те, що той намагався проїхати безкоштовно, при тому, що мав на це законне право, оскільки є сирота.  Це справжній жах, важко уявити, що довелося пережити нещасній дитині, насамперед, приниження, і яку психологічну травму отримав. Дай Бог, щоб на його шляху зустрівся правозахисник, котрий допоміг у цій ситуації і більше такого ніколи ні з ним, ні з будь-ким іншим не трапилось. Цей кричущий випадок ще раз підтверджує незахищеність наших дітей.

  У пам’яті  закарбувався  ще один, який трапився у 2003 році. У школі побилися діти. З одного боку, таке трапляється у навчальних закладах, але батьки постраждалого хлопчика виявились більш емоційними і звернулись до поліції. Під час бесіди з винуватцем вдалося донести, чим це може обернутися  для нього у подальшому. Хлопчина зробив висновки, і не тільки не повторив подібного, а й з відзнакою закінчив технікум. Більше того, відгуки людей про нього залишаються й досі є хорошими. Якось у розмові зізнався, що саме цей випадок допоміг йому багато чого усвідомити і стати на шлях виправлення. Людина завжди має шанс щось змінити, і тоді знайдуться люди, котрі підтримають. Потрібно лише захотіти цього і зрозуміти, що світ не є таким жорстоким, як нам здається. Хоча, мушу визнати, не завжди так буває. Пам’ятаю на одному з виїздів зіткнулась з ситуацією, у якій мама померла, батько зловживав спиртним, а в родині була неповнолітня дівчинка. Мені дуже захотілося їй чимось допомогти, не матеріально. І я це робила порадами, до яких вона прислухалась. Дівчинка згодом вступила до училища, отримувала стипендію. Ніби все складалось добре. Одного разу я приїхала на черговий виклик і побачила молоду жінку, котра сиділа переді мною у нетверезому стані з цигаркою в зубах, а біля неї тулились малі діти. Мені її обличчя видалось знайомим, і я ледь упізнала ту дівчинку, котрій колись допомагала. На запитання: чому вона так вчинила зі своїм життям? Знизувала плечима і не могла нічого пояснити.

-Почастішали випадки, коли на шлях злочину стають не тільки хлопці, а й дівчата. Доказами слугують відео, розміщені в Інтернеті, телепередачі, у яких ті ж «героїні» пояснюють свої вчинки…

– Мушу визнати, дівчата є більш жорстокими і цинічними за однолітків-хлопчаків. На це впливають як теж телебачення, так і соцмережі, що висвітлюють чимало інформації, яка не завжди корисна для підлітків. Надивившись усіляких сюжетів, ті намагаються повторити відображене у них, таким чином самоутверджуються. І коли запитуєш, чому не проявляє себе, скажімо та ж дівчинка, в іншому напрямку: навчанні, захопленні, у відповідь – мовчання.

-Чи вдаються діти до хитрощів, коли потрапляють до вас?

-Трапляється й таке. Пригадую, як проводила співбесіду з одним із хлопчиків. Він запевняв, що є сиротою, і мені на якусь мить стало шкода його. Однак згодом з’ясувалось, що це не зовсім так. В один день він прийшов у відділення… з мамою. І яким же було її здивування, коли дізналась, що вона… померла.

-Яка наймолодша вікова категорія правопорушників?

-11 років.

-Найрезонансніша справа за вашу практику?

-Згвалтування малолітньої особи у 2012 році у Рогожанах. Нам вдалося зібрати докази і скерувати справу до суду. Винний відбуває покарання. Не пам’ятаю, який термін отримав, але не менше десяти років.

-Чи доводилось застосовувати зброю під час виконання службових обов’язків?

-На щастя – ні. Зброя – це досить серйозно, з нею потрібно бути обережним, бо може повернутись у твій бік.

-Що гальмує роботу слідчого?

-Недосконале законодавство, у якому багато прогалин, які потрібно виправляти.

-Ваша професія  вимагає постійної зайнятості. Як рідні ставляться до цього?

-З розумінням. Чоловік є військовим, тож як ніхто розуміє мене. Та й одружуючись, знав, на що йде. Сину 14 років, він майже дорослий і звик до мого ненормованого графіку роботи. Вільного часу залишається обмаль, бо іноді доводиться працювати без вихідних, свят, виїжджати на виклики навіть вночі,  а хочеться більше вихідних, щоб відпочити і побути з родиною.

-Якщо все ж він зявляється, чим займаєтесь?

-Обожнюю спорт: плавання, біг та поїздки на велосипеді. Та в першу чергу – сім’я. Переконана, кожен має якнайбільше приділяти часу родині, зокрема дітям, бо вони найбільше як ніхто, потребують нашої уваги.

-Що побажаєте дівчатам, котрі обирають професію поліцейського?

-Найперше – терпіння і ще раз терпіння. Це, на мою думку, є головним аспектом у роботі правоохоронця. І вміння йти на компроміс.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!