Оперативна нарада 17 липня за головуванням Володимир-Волинського міського голови Петра Саганюка на 80 % присвячувалася діяльності  інтернет-ресурсу «ВолодимирМедіа», котре останнім часом чомусь стало кісткою в горлі керманичів міста. Приводом словесної розправи над працівниками та засновниками видання, на усю аудиторію озвученим завданням щодо підготовки запиту в адресу СБУ та ДФС, ймовірно  стала серія статей про так званий «благоустрій» міста, зокрема викладений на сайті відеоролик, відзнятий мешканцями провулку Івана Федорова про стан дорожнього покриття .

«…Є, знаєте, в місті інформаційне агентство. Написати в Службу безпеки чи зареєстроване воно, чи працюють і платять податки.  Зайди на вулицю Івана Федорова і покажи, де там треба асфальтувати, і чи поробили проекти. А то так. Тому заасфальтуй, тому зупинку заший. Ще одна ходить – постав їй туалет за зупинкою. Спитай, чи заплатила податки одна з другою. Найняли там («ВолодимирМедіа») пару чоловік, їм платять регіонали і вони пишуть. Допишуться колись. Сьогодні документи підписати. У Службу безпеки і всім…», – ось так міський голова виразив свою точку зору на  останні критичні матеріали на сайті.

Практично в такому ж дусі звучали епітети, що характеризували «непрофесійних» працівників та одного із засновників «ВолодимирМедіа», одні з яких  «з’їхалися з усього краю», а другий  виплачує на підприємстві мінімальну зарплату. Прямої мови наводити не будемо. Хоча перли варті таки уваги. Може все було сказане в нервах. Спишемо це на внесені у вуха перекручені факти, які подають йому його підлеглі, котрі чомусь шукають потенційних «ворогів» міської влади замість того, щоб шукати шляхи вирішення питань, які висвітлює ресурс, до якого, варто зазначити, останнім часом звертається все більше людей, котрі зіштовхуються з тими чи іншими проблемами.

Щодо видання «Володимир Медіа», яке є приватним Інтернет-ресуром, обов’язковість державної реєстрації якого поки що невизначена у правовому полі. Варто почитати ряд статей того ж міністра Петренка, котрий неодноразово підіймав питання щодо діяльності Інтернет ЗМІ.

Зокрема, 27 квітня 2005 року Міністерство транспорту і зв’язку видало наказ №153 «Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів», 18 травня того ж року зареєстрований у Міністерстві юстиції України за №528/10808.  Юристи Мінтрансзв’язку стверджували, що наказ було видано згідно з постановою Кабміну від 17 березня 2004 року №326 «Про затвердження Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів».

Пункт 1.2 наказу передбачав, що його дія поширюється на всіх власників електронних інформаційних ресурсів (e-ресурсів) незалежно від форми власності.

Тоді ініціатива Мінтрансзв’язку викликала хвилю протестів в Україні. Багатьма власниками е-ресурсів це було розцінено як введення офіційної цензури. У першу чергу, власниками електронних засобів масової інформації, оскільки відмова або позбавлення реєстрації означала фізичне припинення існування електронних видань.   Мінтрансзв’язку закидали, що воно вийшло за межі своєї компетенції, оскільки оцінювати зміст інтернет-ресурсів на предмет законності мають право лише правоохоронні органи, а приймати остаточне рішення – суди.

Після хвилі протестів наказ, який так і не набув чинності, було скасовано іншим наказом Мінтрансзв’язку (№584 від 26 вересня 2005 року) як такий, що не відповідає принципам державної регуляторної політики у сфері інформатизації.

Варто зазначити, що, згідно з чинним законодавством України, ЗМІ поділяються на друковані й аудіовізуальні (визначення терміну «електронний ЗМІ» у чинному законодавстві відсутнє). Тож формально інтернет-видання в Україні наразі не мають статусу ЗМІ й не підлягають державній реєстрації.

Кабінетом Міністрів України неодноразово ініціювалася підготовка проектів нормативно-правових актів з питань регулювання правовідносин під час розповсюдження інформації в українському сегменті Інтернет. Проте, враховуючи специфіку питання та невирішеність його у світі, зазначена робота триває і досі.

Необхідно підкреслити, що сьогодні Інтернет став чи не основним джерелом інформації, у порівнянні з періодичними друкованими засобами масової інформації, діяльність яких чітко прописана  в законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Інтернет видання   не підпадають під дію цього закону, оскільки жодних змін туди не внесено.  І в жорсткі рамки навіть високі посадові особи й досі їх не можуть увігнати. Свобода слова, демократія, критика та вільне виявлення своїх думок – ось те все, що гарантує Конституція України.

Щодо «писак, які колись допишуться». Ваші не надто коректні  висловлювання мало того, що принижують гідність людини, а є прямою погрозою, яка носить ознаки кримінального характеру.  Більше того, це пряма погроза журналістам, а чи працівникам медіаресурсу,  які мають право на вільне висловлення своїх думок та доступ до будь-якої публічної інформації. Це гарантують закони «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», контроль за яким здійснює Уповноважений Верховної Ради з прав людини.  І коли ви вважаєте, що подана в статтях інформація не відповідає або ж дійсності, або ж просто інтересам вашої команди, маєте право на спростування шляхом надсилання його на електронну пошту видання.

І насамкінець. Інформаційне агентство «ВолодимирМедіа» не поширює заборонену рекламу (тютюну, алкоголю), не розміщує відеоматеріалів, які йдуть в розріз з чинним законодавством, не займається пропагандою агресії, не розпалює національної ворожнечі, а висвітлює проблеми громади, діяльність  міської влади, розповідає про цікавих людей та їх здобутки.

Більше того, коли обиралися міським головою, повинні були передбачити, що реакція людей на Вашу діяльність може бути різною. І знайдуться люди, які не захочуть миритися з тим, що їхня вулиця довгий час не асфальтується, не світяться ввечері ліхтарі, автобусну зупинку пронизують вітри та дощі, а поряд по енному разу вкладається на добротний асфальт бруківка, міняються стовпи із ліхтарями там, де вони вже стоять. Натомість, замість того щоб сипати погрозами на адресу журналістів, може варто звернути увагу на проблеми, які вони висвітлюють. Бо це – проблеми міста і людей, які у ньому живуть, і які Вас обирали, бо довіряють. Ніхто не каже, що за один день все має бути зроблено, але хоча б пояснити ситуацію можна, зробивши це шляхом діалогу зі своїми виборцями, а не ображатися на них за те, що вони хочуть жити у європейській країні з усіма благами цивілізації.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!