Свою танцювальну кар’єру тренер клубу спортивного танцю «Starilight» Софія Кузнєчихина (Віщик) розпочала у чотири роки у Луцьку. Вона й досі пам’ятає, як мама привела її у студію, де окрім неї, були інші майбутні танцюристи. Однак зізнається, тренер не одразу помітила у ній здібності. Лише за рік занять гімнастикою почула  у свій бік схвальні відгуки.

– Мені дуже подобалось займатися танцями. Я в буквальному сенсі жила ними, – ділиться Софія Кузнєчихіна. – А коли прийшов час обирати майбутню професію, все вже було вирішено. Після школи вступила до Національного університету Лесі Українки на хореографію. Паралельно з навчанням почала тренувати дітей.

 – Скільки їх у вас на сьогодні?

– Понад сотня. Усі тренуються у КСТ клубі «Starіlight», засновником якого є мій чоловік – Станіслав Кухнєчихін. До мого приходу  він мав іншу назву, однак згодом вирішили перейменувати. Окрім того, наші філіали працюють у трьох містах: Володимирі-Волинському, Нововолинську, Луцьку.

– До речі, де ви познайомились зі Станіславом?

– Неодноразово перетинались на змаганнях. Та стосунки зав’язались після того як опинились разом в одній компанії, де  ближче познайомились і  стали спілкуватись, дізнавались більше один про одного. Згодом виникли взаємні почуття і  вирішили  одружитись. А вже потім народився Тимофійко.

-Відомо, майже одразу після його народження ви вийшли на роботу. Як встигаєте поєднувати танці з домашніми клопотами?

– Дуже допомагають батьки. Оскільки наш графік насичений (тренування, індивідуальні заняття, турніри, чемпіонати), вони сидять з Тимофійком. Інколи ми беремо його із собою. Ось наприклад, нещодавно їздили в Одесу на змагання з нашими вихованцями, і взяли із собою Тимофійка.

– Нерідко діти йдуть шляхами батьків. Чи бачите його танцюристом?

– Наше життя – танці. І якщо дитина зростатиме у цьому середовищі, сама прагнутиме танцювати. Бо спільна справа зближує. Мені, як будь-якій мамі хочеться якнайбільше часу проводити з синочком, але якщо цього не трапиться, поважатимемо його вибір. Та якщо все ж вирішить танцювати, його тренерами бачу своїх вихованців, і вже їм про це кажу.

– З якого віку варто починати танцювати?

– Набір проводимо з чотирьох років. Однак починати потрібно у тому випадку, коли дитина розуміє, що намагається до неї донести вчитель. А також коли у неї є чітке бажання займатися танцями.

– Якими рисами потрібно володіти, щоб стати професійним танцюристом?

– Головне – бажання, усього іншого можна навчити. Трапляються випадки, коли дитина може і вміє танцювати, але не хоче. І якби батьки не намагались зробити з неї чемпіона, нічого не виходить. А є й навпаки, ніби, на перший погляд, дитина не подає надій, але згодом досягає високих результатів. Таких я називаю – діти зі стержнем, вони викликають захоплення. Коли він є, усі перешкоди долаються.

– Скільки часу танці  займають у вашому житті танці?

– Сім днів у тиждень. Це постійні групові та індивідуальні заняття, а також змагання у кожні вихідні.

– Досягнення ваших вихованців…

– У клубі є пари, які є кандидатами у майстри спорту, фіналісти й призери чемпіонатів України, переможці західноукраїнського туру, срібні призери чемпіонату України…

– Чимало танцюристів їдуть працювати за кордон. Чи не було у вас на меті теж поїхати кудись?

– Колись думала про роботу в іншій країні. Гадала, коли не зроблю цього зараз, – не зроблю ніколи. Тим більше були пропозиції. Але почала працювати з дітьми й бачити результати, стало шкода покидати те, у що вкладаєш не тільки сили, а й душу. А успіхи вихованців ще більше надихають і доводять, що ти потрібна тут.

– Нещодавно вас призначили президентом FNDL (Федерація Національна ліга України) у Луцьку та Волинській області. Що входить в обов’язки?

–  Організація діяльності, побудованої на принципах федерації національної танцювальної ліги у Волинській області. Зокрема, дати можливість танцюристам і їх тренерам відчути турботу федерації про своїх членів по конкретних позиціях, ведучи при цьому прозору діяльність.

 – Танці – ваша сімейна з чоловіком справа. Як часто обговорюєте робочі питання?

– Постійно. Майже усі теми стосуються танців. І саме на цьому ґрунті виникають певні розбіжності, оскільки у кожного свої погляди, думки. Ми обговорюємо перемоги і невдачі, плануємо подальшу роботу, організовуємо турніри, вирішуємо спірні питання і знаходимо золоту середину.

– Беручи до уваги, ваш щільний графік, складається враження, часу на відпочинок немає…

– Практично, так і є. Але у міжсезоння випадають дні, коли можна десь поїхати на кілька днів. У цей час відпочивають і мої вихованці від занять і від мене. Але недовго. Бо коли приїжджаю, починаю тренувати з новими силами.

– Як ви себе можете схарактеризувати як тренера?

-Це краще за мене зробили б мої вихованці. Але, мабуть, не помилюся, коли скажу, що є вимогливою, наполегливою, працелюбною, інколи навіть суворою. Бувають випадки, коли змушую працювати їх інтенсивніше, попри те, що є втомлені, особливо вимагаю повної віддачі перед турнірами та чемпіонатами. Потім замислююсь, чи не занадто була суворою, і намагаюсь наступного разу стримуватись, але не виходить. Та як не дивно, після перемог вони дякують мені за таку вимогливість.

– Ваш девіз по життю?

-Знати, чого,  хочеш і йти до своєї мети, не зважаючи на труднощі і перешкоди.  Навіть, якщо весь світ проти тебе. Лише таким чином досягнеш успіху.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!