Світлана Федонюк одна з чотирьох жінок, обраних депутатами у Володимир-Волинську міську раду 7 скликання. Жінка має три вищі освіти, дві з яких – гуманітарні. З якими «зрадами та перемогами» вона зустрілась, здобувши ще й мандат інституту місцевої влади – читайте в інтерв’ю «Володимирмедіа».

Ось і відзначило місто свою 1030-річницю, підготовка до якої тривала не один день. Пані Світлано, ви, як голова постійно діючої депутатської комісії з питань освіти, культури, туризму, молоді і спорту, комунікацій та міжнародного співробітництва  Володимир-Волинської міськради, і людина, котра неодноразово долучалась до проведення масових заходів, продюсер за фахом, яку оцінку дасте рівню  святкування?

– Ніяку. Бо було ніяк. Бо це абсолютно аматорський підхід до організації заходів, купа шуму, заліза і солодкої вати… Мало естетики і справді цікавого,  не кажучи про щось неповторне. Ось тому і трапився інцидент  з «виганянням злих духів із зомбованих москалів» (цитата із соцмереж) паном  Себієм, тому і повели дітей у лікарню просто з атракціонів, а шестирічна дитина навіть зламала  бедро, тепер замість шкільного ранця носитиме гіпс. Другого дня свята помер  чоловік у розквіті сил… Проте міський голова  повідомив у ЗМІ, що «протягом вихідних днів ніяких непередбачуваних подій та надзвичайних ситуацій не трапилося».  https://volodymyr.rayon.in.ua/news/83630-ne-treba-polititsi-vtruchatis-v-duhovni-spravi-mer-volodimira-pro-situatsiiu-shcho-vinikla-pid-chas-molebeni

То ви вважаєте виступ Дмитра Себія з села Верба, коли він емоційно прочитав вірш Шевченка на молебні до Дня міста, інцидентом?

– Навіть у вашому запитанні вже прозвучала відповідь, бо ключове слово тут – молебень. Тобто люди за сценарієм зібрались молитись. Молитись за Україну, за місто, а не сваритись, плюватись, обзиватись «москалями» чи «нечистою силою»… На мою думку, така ситуація стала можливою не лише через світоглядні конфлікти в українському суспільстві та володимир-волинській громаді зокрема, а й через те, що у місті відсутня хоч якась кадрова політика у напрямку культури, відповідно й організації публічних заходів. Начальники відділу культури і туризму чомусь постійно змінюються, десь щезають, знову виринають на посадах…Якісь ігри у «кішки-мишки». От тільки хто ігровод? Куратором даного напрямку у виконкомі є людина за фахом не дотична до гуманітарної політики. Тому у багатьох громадян виникає питання: чи існував повноцінний сценарій заходу, чи працювали над ним хоч якісь спеціалісти, чи затверджував його міський голова? Що хотіти від емоційного, непосидючого дідуся, котрий усе своє життя публічно декламує Шевченка й Франка? Усі пана Себія знають, багато хто любить. Однак, свято зіпсовано, бо частина громади відчула себе ображено. Так не повинно бути. Місцеві прихожани УПЦ МП не «зомбовані» «москалі» (висловлювання з соцмереж), а, перш за все, наші знайомі, сусіди, рідня, а вже потім представники іншої релігійної громади. Як і вірні УПЦ КП. Кожен з нас  частинка міста, причому рівноправна. Це сокровенна справа кожного – у якій церкві перебувати. Та й моляться люди Богу, навіть не генію Шевченку. Звісно, якщо справді зібрались на молебень, а не задля провокацій. Поезія Кобзаря не завжди буквальна, вона зашифрована, як Біблія. Навіть такої високої проби патріот як пан Себій не повинен застосовувати  цю поезією, аби щось там гучно-суб’єктивно донести  частині громади. Це моя думка, теж суб’єктивна. Вже прогнозую закиди з боку екзальтованих земляків, які вірять  у те, що збіркою  віршів Шевченка можна перемогти ворога. Можна, коли у ту збірку увійдуть  ще й потужна зброя та дипломатія.

З нагоди річниці  зняли фільм про Володимир, у якому взяли участь працівники історико-культурного заповідника, актори театру «Різнобарвя», місцеве телебачення. Оскільки ви кінематографіст і є переможницею конкурсу проектів громадського бюджету на виробництво промо-ролика, поділіться вашою думкою.  І чому ми так і не побачили вашого промо-ролика, адже громада довірила вам гроші на це?

– Запевняю вас та громаду, я, як переможець громадського бюджету на виробництво промо-ролика про Володимир-Волинський (орієнтовний кошторис 70 000 грн), жодного відношення до телепередачі   АТМ «Володимир» про «серце міста» не маю. Наразі я єдина з усіх переможців, чий проект не було реалізовано з невідомих мені причин. Буду з цього приводу звертатись із депутатським запитом до організаторів того «бюджету» та  міського голови. А цю телепередачу, мабуть, хтось хоче видати за промо-ролик. Тобто «списати»  70 тисяч бюджетних гривень, чесно виборених мною у відкритому голосуванні. Напевно, тому і обрізали назву передачі та фінальні титри, щоб не було зрозуміло що то є і хто саме знімав. Щодо самої телепередачі, то здивована, що подібне видають за естетику. Нас усіх обманули, виставивши до Дня міста відео для вузького домашнього перегляду замість професійного промо-ролика. Автори передачі та актори, безперечно, старались, це, напевно, їх максимум, та дякувати їм не буду. Не бачу за що. Та й прикро перед тими 166 громадянами, хто голосував за мій, так і не народжений, промо-ролик. Саме заради зйомок фільмів про Волинь і наше місто я навчалась, перемагала у міжнародних кінофестивалях.  Вважаю усіх організаторів громадського бюджету на чолі із заступником міського голови Ларисою  Куліковою вбивцями моєї творчої «дитини». Скажете, зекономили бюджетні кошти? Нічого корисного для громади цим не зробили. Як і тим, що наче зекономили гроші на звуковій апаратурі, тому на День міста  ніхто толком  не чув спів Віктора Павлика. Гості, спокусившись на рекламу, приїхали звідусіль, а отримали  «пшик» замість насолоди. Як на моє оціночне судження, організатори свята підставили Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» та фонд Ігоря Гузя «Прибужжя», за чиї кошти було запрошено співака. От тільки виникає запитання: підставили  випадково, з малокомпетентності  чи таки навмисно, щоб применшити високий рейтинг цих політиків?

Нещодавно у своєму депутатському зверненні ви розкритикували один з матеріалів  у журналі «Маршрут №1», присвячений Володимиру. На вашу думку,  директор історичного музею допустив помилку. Чим завершилась ця історія?

Замість того, щоб вибачитись перед громадою,  спростувати  краєзнавчу грубу помилку, директор  історичного музею Володимир Стемковський розгнівався. За дивним збігом обставин  ще й в Інтернеті хтось створив групу, де виливає свої фантазії «по Фрейду», виставивши моє фото та фото мого друга Валерія Умрихіна, назвавши нас обох якимось інтернет-персонажем Володимиром Волинцем із одної закритої групи у Фейсбук. На диво, ця примітивна провокація має зворотній ефект, бо люди мене щодня бачать у місті і мають змогу самостійно поставити будь-які запитання. Судячи з того сайтика, де вискакує реклама якогось блогера «вульфа» і стоїть фото місцевого захваленого  фотографа, у мене таки дійсно є  рейтинг. Інакше чого б про таку скромну жінку спеціально писати, створювати якусь групу? Я ж не мер і не начальник митниці,  не при посаді чи статках (Світлана посміхається).  Сумлінно  роблю свою депутатську роботу, відгукуючись на скарги жителів міста, пишу новели, знімаю фільми. Нічого особистого. Я солдат культурного фронту. Китайська мудрість каже: усі припускаються помилок, та якщо людина їх виправляє, то стає мудрецем. Та це, вочевидь, не про пана Стемковського (коли матеріал був готовий до друку, від міського голови Петра Саганюка надійшла відповідь на звернення Світлани Федонюк. Наводимо його внизу  публікації).

Ви розкритикували вказівники, які подарував місту Микола Матусевич. У чому проблема і, чому так сталося? Чи можна було не звертати уваги на такі приватні ініціативи, як дехто вам радить в Інтернеті?

– Нещодавно у центрі, навпроти автостанції,  жителем міста  Миколою Матусевичем за його приватною  розрекламованою ініціативою було встановлено другий туристичний вказівник. Бо перший вже рік стоїть біля костелу. У своєму депутатському зверненні я повідомила міського голову про візуальну невідповідність даних інфраструктурних об’єктів  міжнародним вимогам та недопустиму кількість помилок у написах. Зокрема, щодо вказівника навпроти автостанції:

  • у пана Матусевича – УспЄнський Собор (калька назви собору з російської мови і через літеру Є), а потрібно Собор Успіння Богородиці;
  • у пана Матусевича – Св. Василівська цЄрква-ротонда, а потрібно Церква-ротонда Святого Василія;
  • у пана Матусевича – Костел Іоакима та Анни, а потрібно костел Якима (чи Йоакима) та Ганни (чи Анни).

Аналогічні та інші помилки (наприклад, у пана Матусевича  «МузЄй» замість  «Музей») є на вказівнику біля костелу. Також є плутанина із зазначеними відстанями (метрами)  від вказівника до архітектурних об’єктів.  У  зверненні я прошу міського голову надати відповідь: яка посадова особа чи установа дала дозвіл (чи вказівку) реалізувати таку приватно-аматорську ініціативу в історичній частині міста? Чому дана приватна ініціатива громадянина (людини без фахової освіти у напрямку історії, культури чи туризму, що змайструвала вказівники на «хлопський розум» без консультацій з відповідними фахівцями чи експертами) не виносилась на обговорення профільної депутатської комісії, яку я очолюю? Скільки туристів відвідало місто у 2017 році і який прибуток місто отримало від туризму? Очікую на відповідь, але від міського голови, а не від розгніваного пана Матусевича у соцмережах. А, власне, за що на мене гніватись? За те, що добре у школі вчилась і вмію читати? (Світлана посміхається)

Як і моя колега-депутат Віра Сєргєєва, вважаю, що у 21-му столітті недопустимо взяти в руки городника і вкопати посеред міста щось на свій розсуд. А якщо подібне вже трапилось, то когось треба гнати з посади. Бо такі неграмотні вчинки – зневага до культури, до освіти, до громади.

Останнім часом ви активно критикуєте недоліки міста у напрямку культури й туризму. Хто, на вашу думку, у цьому винен, і як можна виправити ситуацію?

Єдиний спосіб – грамотна кадрова політика, якої у місті в цьому напрямку не існує. І не буде найближчим часом. Бо це чиясь тверда позиція. Комусь так вигідно, напевно. Місто вже  втратило усі свої туристичні і культурологічні перспективи, тут ймовірний лише релігійний туризм (паломництво), від якого бюджету ні холодно, ні спекотно. І це не лише моя точка зору. Наприклад, історик з Києва Віталій Скальський висловився про наше місто так:

http://www.volynpost.com/news/88139-u-volodymyr-turysty-ne-poidut-istoryk-rozkrytykuvav-logistyku-mista

–  Щоб ви зробили для Володимира, щоб він став справжнім княжим містом  у плані благоустрою та культури?

– По-перше, я нічого не вкрала в громади, чесно голосую на сесіях міськради. Коли йшла на вибори, то попереджала виборців: доріжки не асфальтую, бо не є меценатом чи асфальтним заводом, дахи не крию – бо не виробляю черепицю. Грошей і гречки не роздаю – бо не займаюсь підкупом виборців. Я така, яка є, звичайна, небайдужа до історії та культури, готова стояти на сторожі цих питань. А по-друге, не бачу у місті жодного княжого чи королівського камінчика! Назвати нинішній Володимир «княжим», то те саме, що називати Устилуг річковим портом – бо там у давнину пришвартовувались баржі із купецьким крамом. Нічого княжого чи королівського тут насправді немає, окрім фестивалю «Княжий» на околиці міста, майонезу «Королівський смак» у магазинах та пам’ятника королю Данилу Галицькому навпроти автостанції. Ще один бронзовий  Данило, кажуть, сумує з короною в руках десь на клумбі біля собору Успіння Богородиці. Все знищено часом, війнами,  невігласами на посадах, байдужістю. Про нові церкви з карпатського бруса чи  древні храми з євроремонтами ми зараз не говоритимемо. Історія усіх розсудить.

Чи не шкодуєте, що пішли у депутати?

Вважаю, що кожен притомний громадянин повинен пройти через місцеве депутатство, збагатити громаду своєю думкою, рішенням, ідеєю, вчинком. Але одночасно не варто сидіти у раді по три-п’ять каденцій, бо це вже застій, болото. І не варто прикриватись мемом: «Мене люди обрали!». Бо людям давно видно  як саме і за чиєю вказівкою більшість потрапляє у раду останні 20 років. А хто пройшов сам, без грошей і галочок навпроти прізвища, той буде у місті безробітним, наприклад, як я. У того крастимуть проекти та ідеї, не даватимуть закріпитись справами. Попри усе не маю про що шкодувати, вдячна людям за їх довіру, підтримку, розуміння, завдяки чому й сама подорослішала, набула нового досвіду, зрозуміла основи громадянських процесів. Відверто – то ці нові знання мене здебільшого гірко шокують і продовжують засмучувати, як і вчинки багатьох чиновників, колег-депутатів. Тепер, після трьох років у міськраді, намагаюсь дивитись на оточуючих без «рожевих окулярів і фіолетових фіалок». Боляче, інколи нестерпно, інколи до сліз. Мені, як і  будь-кому, не завжди вдається перемагати обставини, однак намагаюсь  максимально відкритою йти до людей. Бо люди – то моє усе, у цьому місті не маю жодного родича. Тому громада – то моя велика родина. І скільки б міський голова  в особистих розмовах не вказував мені на браму, мовляв, не подобається щось – їдь звідси, буду у Володимирі стільки, скільки Долею  написано. Це не приватне місто, Бог нікому не давав патент на володіння ним і його жителями. Чи не так?

Світлана Федонюк просить громаду вважати це інтерв’ю її публічним звітом про  депутатську діяльність у 2018 році.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!