Зубожіння, безробіття, низькі соціальні гарантії та відсутність надії у завтра все більше штовхає  наших людей на заробітки до Польщі. Складається враження, що через декілька років у Володимирі-Волинському залишаться тільки діти, пенсіонери та немічні.

Тему сьогоднішньої розмови надиктувала Ірина, котра днем раніше після тижня роботи на пана у Польщі повернулася до Володимира. Перевізник  доставив її на роботу до фермера, в якого є  яблуневі сади.  Щодня Ірині доводилося обривати яблуні, що росли рядками довжиною у 850 метрів.

Щоб дістатися до яблук, жінці доводилося не лише самостійно тягати розкладну драбину від дерева до дерева, а й совати за собою відро, вага якого у наповненому стані сягає 15 кіло.  Потім  акуратно  висипати у ящик, щоб не побити яблука. За декілька днів тяжкої праці трохи звикла. Проте оте «звикла» коштувало їй величезних синців на ногах та руках, постійно ниючої болі в спині. Після роботи до ліжка   заледве ноги волочила. Відпрацювавши сім днів, фермер заявив, що   жіночої сили у нього вже надлишок, а ось чоловічої – брак. Тобто натякнув, що комусь із наших гастарбайтерів доведеться поїхати додому.   Ірина після такої пропозиції навіть не роздумувала й сказала, що повертається.

За тиждень часу їй заплатили 800 злотих. 300 віддала за житло та перевізнику, який доставив її додому. Чистими привезла 500 злотих. Ніби й непогано, якщо врахувати, у Володимирі таку суму отримує за місяць роботи більшість працюючих.  Однак проблема в іншому: скільки ще жінці доведеться віддати за ліки? Бо здоров’я погіршилось. Висновок для себе зробила: «Більше туди не поїду».

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!