Народна артистка України Ніна Матвієнко на запрошення керівників районної та райдержадміністрації цими днями відвідала Володимир-Волинський у рамках фестивалю «Український коровай-сузір’я».   На прес-конференції, організованої для представників засобів масової інформації, виконавиця українських народних пісень поділилася творчими та життєві планами. У розмові з журналістами «золотий голос» країни наспівувала пісень, інколи торкаючись хустинкою вологих очей.

-Ніно Митрофанівно, ви є єдиною артисткою, голосом якої співає й плаче Україна. Як часто вас запрошують на виступи?

-На жаль, мушу визнати, кличуть вкрай рідко. Колись доводилось багато гастролювати бувши солісткою українського народного хору ім. Григорія Верьовки не тільки Україною, а й поза її межами, і майже завжди на концертах були аншлаги. Людям подобається українська народна пісня. Вона йде від серця. Виступаючи з камерним оркестром, намагаюся виконувати твори акапелло, що вже стало традицією.

Чи бувають запрошення на Волинь?

-На Волинь чомусь не запрошують.

-Ви заспівали нещодавно з Монатиком…

-Він близький мені по духу. Мабуть, тому, що виріс на моїх піснях і розуміє їх, а ще він є людиною багатою внутрішньо духовно. Та хочу зазначити, я не тільки з Монатиком співала, а й з ТНМК у 2004 році та іншими молодими артистами.

-Чи їздили співати у зону АТО?

-Двічі була у Слов’янську, але ні разу не виступала. Бо не знаєш, що й кому співати? Я завжди була проти цієї війни. Утім моя донька Антоніна та зять Арсеній неодноразово виступали перед нашими бійцями.

-В одному інтервю ви говорили про те, що збираєтесь у батьківській хаті облаштувати музей пісні. Що вже вдалося зробити?

-На жаль, поки нічого. Збираю кошти, але вони йдуть на інші потреби родинні. А тих заробітків, які маю, не вистачає ні на що. Я дуже мало виступаю, тому й мало заробляю. Хтось може думає, що маю мільйони. Та це не так, мої мільйони – то мільйони вдячних глядачів. Хатина у селі, де я народилась, є досить трухлявою. Колись це був добротний будинок, але пожежа знищила його, і збудували іншу, але не таку як була. Час зробив свою справу, і хатина потребує капітального ремонту. Але я сказала, що навіть коли мені доведеться знести її, я все одно побудую музей пісні.

-Ви народилися у багатодітній родині, яка за словами вашої мами, має княже коріння. Чи відчуваєте у собі княжий дух?

-Коли вперше почула про це, перепитала у неньки, чи є то правдою? Вона мене ледь не набила і веліла мовчати. Тоді часи такі були, що можна було на Сибір бути висланим. Єдине потім сказала мені, що через двадцять років до мене прийде жінка, яка все скаже. Її слова справдились. Багато чого дізнаюсь зі своїх снів, утім числі і про рід наш. Я є княгиня по духу. А з недавніх пір почала переосмислювати значення «раб Божий». Для себе я усвідомила іншу істину – я не раб, я чадо Господнє, ми усі – його діти.

-Чи мали бажання у хвилини відчаю поїхати за кордон?

-Ніколи не виникало такого бажання. Я завжди любила і дуже люблю свої Україну. Багато чого довелось пережити: бідність, розпач, біль та інші негаразди, але жодного разу не хотіла десь виїхати. Бувало таке, що блукаючи вулицями Нью-Йорка під час гастролей, проклинала його вулиці, бо дуже сумували за домівкою. Де б не була, завжди хочу додому. А ще вважаю, нам потрібно берегти нашу молодь від Європи. Тому що ми є унікальними, ідентичними, не такими як інші. Маємо свої традиції, які повинні берегти й примножувати, і не переймати чужих, які нам нав’язують. А ще таких храмів з позолоченими куполами, що виблискують на сонці, як у нас, ніде у світі немає. Як можна хотіти кудись виїхати, коли живеш у такій красі?!

-Артистка такого плану як ви, насамперед, належить народу, а вже потім вона – мама, бабуся, дружина… Як вдається поєднувати гастрольну діяльність з домашніми клопотами?

-У нашій хаті проживає восьмеро людей: чоловік, донька з чоловіком й онукою та мої сини. Але усі домашні клопоти лежать на мені. Навіть посуд помити немає кому і коли, бо усі зайняті. Окрім того, я взяла на себе місію – доглядати за молодшою онучкою. Оскільки виступів не так і багато, вирішила свій час присвятити їй. Хоча коли трапляються запрошення, плани корегуються. Та нещодавно Тоня повідомила, що для неї знайшли няню, і я можу спокійно продовжувати займатися творчістю. Мушу зізнатися, лише на концертах Ніна стає Ніною і забуває про сімейні клопоти. Не дивлячись на те, що все життя провела на сцені, свій перший сольний концерт вдалося провести лише у цьому році. Сподіваюсь, Бог дасть сил і наснаги співати й далі для людей.

Жанна БІЛОЦЬКА

 

 

 

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!