Вже фінішує 2018 рік, – рік Собаки. Йому на зміну, хрюкаючи та цокочучи копитами,  лопотить Свиня. Цей рік кожному щось приніс: досягнення, перемоги, нові знайомства, зміни у житті, розчарування, досвід… Та якщо говорити у загальному, найвизначнішою подією для України у 2018-му році для українського народу є надання автокефалії Українській церкві.  Разом із тим, маємо і не зовсім приємні «досягнення»: зокрема, подорожчання ціни на газ, відповідно підняття тарифів на комунальні послуги,  колотнечу з субсидіями, через які чимало людей розірвало шлюби, виписалося з домівок, затримку зарплат освітянам, військовий стан, який не завадив депутатам піти на канікули.  А ще рік Собаки «підклав свиню»  власникам «євроблях».

Цікавим та насиченим він був й для жителів Володимира-Волинського. Місто вкотре перекладало бруківку по одному й тому ж місці, ремонтувало вулиці невідомо за яким принципом, дарувало мільйони депутату-бізнесмену. Для «Володимир Медіа» цей рік став роком випробувань. Видання пережило ряд перевірок силових та фіскальних структур, ініціатива яких йшла безпосередньо від міського голови Петра Саганюка, котрий відкрито заявляв про це на нарадах. За те, що видання вказує чиновникам, не дивлячись на ранги та посади, на недоліки, на відкритий дерибан та нехтування проблемами людей, які цю владу обирали. Яскравим прикладом останнього є відео: «Щоб достукатися до влади, жителі провулку зняли відеоролик», який жителі провулку Федорова відзняли та запустили у соцмережі, щоб привернути увагу чиновників на болото по коліна у дощову пору, по якому вони змушені ходити, і  який наробив галасу.

Не дивлячись на це, у видання зросла кількість читачів, яких вже понад 11 тисяч. Отже, нас читають, нам довіряють та підтримують. Хоча й критикують. Проте “Володимир Медіа” вдячне усім, хто заходить на його сторінку.
Традиційно перед вступом у Новий рік видання вирішило підбити підсумки та визначити переможців у «медіавських номінаціях». Грамот та медалей для них не передбачено. Нехай ними стануть відгуки та думки читачів.

Отож, у номінації «Ганьба року» перемогу здобуло рішення Володимир-Волнинської міської ради, яким провладна більшість депутатів з четвертої спроби дала дозвіл придбати місцевому бізнесмену Павлу Карпюку добрячий шмат земельної ділянки для «розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», а насправді для ведення бізнесу. «Оборудка на мільйон». І жодні доводи депутатів Максима Климюка, Руслана Мороза про те, що міська казна через цю незаконну земельну оборудку втратить більше мільйона гривень, не дали позитивних результатів. Дивувала позиція мера міста Петра Саганюка, котрий серед перших натиснув кнопку «ЗА».

На додаток до цієї номінації можна віднести й те, як депутати дбають про своїх виборців. Провладна коаліція мало того, що зірвала позачергову сесію, яка мала розглянути єдине питання – звернення до Президента щодо скасовування урядової постанови про підняття ціни на газ, а й наступної сесії навіть не муркнула про те, щоб дане питання порушити. І коли група депутатів у складі Руслана Мороза та Максима Климюка підняла дане питання, їх ініціатива не була підтримана. Ціна на газ для населення місцевих депутатів президентської більшості на чолі з міським головою не хвилює.


У номінації «Протест року» пальму першості здобули акції водіїв автівок на іноземних номерах, спрямовані проти законів Президента щодо їх розмитнення. Палали шини, йшли у хід кулаки, не пропускались дипломати,  – результати, які в кінцевому результаті мало не привели до міжнародного скандалу.


У номінації «Невиконані обіцянки» лідирує обіцянка влади міста повернути на будівлю вищого професійного училища меморіальної дошки загиблим у Другій світовій війні прикордонникам. Питання неодноразово озвучував депутат міської ради Руслан Мороз. Надалі розглядали на засіданні громадської ради при виконкомі міської ради, неодноразово він порушував це на сесії. Йшлося й про те, щоб забрати символіку радянського минулого у рамках декомунізації, і повернути пам’ятку без неї. Однак усі щось обіцяли, проте й досі дошка не повернута.

Номінацію «Сморід року» видання розділяє між двома номінантами. До першого варто віднести прокладання нової каналізації поблизу кафе «Пузата хата», яке подано під соусом «смороду», на який нібито скаржилися жителі. Які роботи ведуться в охоронній зоні “Валів-Городище”? А допоки хтось до чогось принюхувався, ресторація справилася новенькою каналізацією.

Поряд з тим, до редакції звернулася місцева жителька Любов Ростопчина, котра щоденно дихає натуральним смородом, який розповсюджується від вигрібних ям сусіда. Вона сподівалася, що опублікувавши відкритий лист до влади міста та зокрема Петра Саганюка, її проблема зніметься з часом. Проте навіть після публікації Чи здатна влада розв’язувати проблеми жителів княжого міста? Любові Ростопчиній й надалі доводиться оббивати пороги владних кабінетів.

У номінації «Подія року» абсолютну пальму першості здобув візит Петра Порошенка до міста Устилуга, звыдки відбув у Сагринь на відкриття меморіалу.

У номінації «Бізнесмен року» перемога дістається директору «Гербор-Холдингу» Олегу Борбелюку. Упродовж майже чверть століття його дітище – меблевий гігант під торговою маркою «Гербор-Холдинг» та БРВ, не лише зуміло пережити економічні стреси, вистояти у конкуренції, а й вийти на масштабний міжнародний рівень. Від Монголії до США. А все тому, що Олег Борбелюк не тільки зумів організувати високопрофесійний колектив, який працює на результат, а й дати гідну заробітну плату, соціальні гарантії та змістовний відпочинок.

  «Конфліктом року» визнана й досі невирішена ситуація у храмі Святого Юрія Переможця. Для її розв’язання у собор  до Володимира-Волинського приїжджала комісія з Патріархії.

Нагадаємо: після написання у Патріархію рапорту єпископом Володимир-Волинським і Турійським Матфеєм на отця Євгена, котрого звинуватили у тому,  ніби у храмі не проводились богослужіння, двері храму постійно замкнені, при церкві немає недільної школи, люди вступились за нього і виступили проти того, щоб настоятелем їхнього храму був призначений інший священик. Парафіяни відстояли духовного наставника, котрий понад двадцять років прослужив у церкві й відбудував її, а також здобув їхню повагу й довіру. А все, що про нього та про його сина Андрія, котрий також є священнослужителем написали, є неправдою.  Однак конфліктна ситуація залишається не вирішеною до кінця.

Номінація «Благоустрій року» присуджується доріжці-«вишиванці» у парку Слов’янському, реконструкції музею імені Дверницького та місцю громадського відпочинку на річці Луга.

Гарно та за новими технологіями вкладена бруківка у парку нагадує шлях в нікуди. А якщо бути точнішим – у калюжу у дощову погоду. Звичайно, це тільки початок, далі, як то кажуть, буде. Бо на всю красу грошей забракло. Але нічого не буває постійним, як тимчасове.

Про фонтан чомусь «забули». Добре, що є отець Євген Рябець. Котрий не тільки церкву побудував, а й пообіцяв омріяний фонтан встановити на території храму. І не тільки пообіцяв, а й активно приступив до реалізації задуму. Загалом місто, у порівнянні з новозбудованою церквою «Великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії», у яку вкладено не тільки чимало коштів парафіян, а й лоску та любові, з її ошатною територією, нагадує такий собі задвірок. А правильніше, господарський двір при палаці.

Понад рік чекали на дозвіл реконструкції музею. І коли підрядники нарешті приступили до виконання робіт, виникло чимало розбіжностей між виконавцем, замовником та керівництвом будівлі. В результаті, все закінчилося великим пшиком. Обіцяють продовжити реконструкцію наступного року. Тільки вже напевно з іншим підрядником укладатимуть угоду.

Є сподівання, що у 2019-му році розпочнуться роботи по облаштуванню пляжу на Лузі. Автор проекту, який став переможцем у конкурсі громадських проектів участі, Олена Жуйвода, презентувала своє бачення рекреаційної зони відпочинку. Дуже хочеться, щоб задум втілився у реальність. А не як трапилось з іншим проектом-переможцем, який виконавча влада вкрала у автора і віддала невідомо кому. І проморолик вийшов не в тин, ні в ворота. Та ще й з купою помилок у назвах храмів та підприємств.

Номінація «Розчарування року» – недобудований 44-квартирний будинок для військових. І хоча міський голова вкотре направляє відповідні листи для розв’язання цієї проблеми, однак будівля так і залишається у незавершеному стані.

Номінація «Будівництво року» по праву надається будівельній компанії «Аристократ», яка ще влітку здала в експлуатацію комфортабельні квартири. Окрім того,  її вартий спортивний майданчик у школі №3, на який було витрачено 2 мільйони гривень. І, хоч в рази менший у розмірах, але все-таки його вдалося встановити, – майданчик у гімназії ім. Цинкаловського. Автором проекту є Тарас Савчук. Та про нього чомусь «забули» через помпезне відкриття того, на який пішло значно більше коштів з державного бюджету і за рахунок їх – власного піару чиновників та політиків.

До номінації «Шоу року» потрапив конкурс «Битва талантів», автором і організатором якого є Максим Клим’юк. Захід не тільки зібрав чимало учасників, а й глядачів. Цьогоріч демонстрували свої таланти не лише володимирчани, а й гості з інших міст. Усі конкурсанти отримали цінні призи, зокрема й запрошення від директора продюсерського центру «Вінкс» зі Львова Людмили Бурбури на благодійний концерт у столиці.

Не можна оминути поза увагою номінацію «Культура» року». Скільки видання не писало, намагаючись звернути увагу влади на те, що торгівлі у культурно-мистецькому центрі не повинно бути. Однак там ніби не помічають і не чують. І якщо минулого року, деякі її представники у соцмережах намагалися довести, що на культуру не вистачає коштів, і вона мусить виживати (хоча це зовсім не так). То цього року на сайті міськради йшлося про перевиконання бюджету. То чому приміщення, де відбуваються культурні заходи, перетворюють на балаган? Хочеться вірити, що у наступному році,  році Свині, таку «свиню» митцям не підсунуть.

Ну, і як без номінації, що стосується народних обранців. Так, звання «Депутат» року» присвоюється Олексію Панасюку, котрий умудрився не тільки бути затриманим поліціянтами, нібито за водіння у нетверезому стані, а й наробити рейваху у лікарні та посваритися з журналістами не лише місцевими, а й з Луцька. Окрім того, Володимир-Волинський суд виніс ухвалу депутату, – штраф у розмірі 10200 гривень, а також позбавлення водійських прав терміном на один рік.

Можна було б завершувати присвоєння номінацій. Але дуже хочеться відзначити ще одну подію міста. А саме – «Ювілей року». 1030 років виповнилося у цьому році Володимиру-Волинському. Що не кажіть, а таки поважний вік має княжий град з багатовіковою історією. Та напливу туристів немає, хоч як не намагаються «розвивати» туристичну зону владці. Добре, що діти підкидають ідеї на усіляких конкурсах, але не факт, що ними скористаються. Однак володимирчани, котрі пам’ятають фестиваль на День міста, на якому виступали тепер уже зірки естради, сподівалися на достойне відзначення ювілею. Натомість, окрім узвозу у сквері  Дверницького, виступів дитячих та місцевих колективів, і «безголосого» Павлика у «Слов’янському», нічого не було. Хоча ні, старі аварійні гойдалки, які заполонили місто, і ціни на які були просто «закупись». Можна тільки поаплодувати організаторам, які «постаралися» організувати «недокняже» свято у Княжому місті, що прогриміло на всю Україну “дідом-екзорцистом”, який переплутав День міста з Днем народженням Кобзаря.

Хтось може запитати: чому не написали про щось хороше? Наприклад, про те, скільки вулиць заасфальтовано? Тоді треба писати й про ті, які давно очікують ремонту, обіцяного владою, але до них ніяк черга не доходить. А ще про тротуари у центрі міста, на яких ями такі, що можна ноги поламати. І про те, як у дощову погоду дороги перетворюються у Венецію, як по свіжому асфальті два рази каналізаційні люки міняли. О, ще варто додати про ліхтарі у сквері Дверницького. Це – з хорошого. Але й тут напрошується питання:  чому до того він був не освітлений? А ще у невідомому напрямку зникла туристична “родзинка” сучасності, яку можна побачити у багатьох містах, і навіть селах. Спочатку її зіпсували вандали, яких попри відеонагляд, чомусь “не знайшли”. А тепер взагалі не видно. “Совпадєніє”? Чи таки хтось хоче довести: хто в домі господар? І чужі ідеї місту не потрібні.

Поки маємо те, що  маємо: сіру площу з порепаним асфальтом та могильними плитами із зображенням кремля, яка перетворилася на базар, облуплений ДРАЦС, загороджену міську вбиральню, купу аптек, секонд-хендів та гральних автоматів, автостанцію з хамовитими контролерками та «кармелітами», які чіпляються за кожного перехожого, і «недоринок» з «черепашок». На який  дивиться король Данило Галицький, котрий,  якби міг говорити, то багато чого б почули на свою адресу його нащадки, які перетворили Княже місто у сіру зону відчуження. Сумна картина. Чи не так? Та й саме місто сумне та напівпусте.

Немає ні дитячих розважальних центрів, ні ковзанки у зимову пору, яка вже є чи не у кожному містечку, ні фестивалю, який колись гримів на всю Україну і збирав тисячі народу, ні-чо-го не-ма-є.  Головне немає того духу, який колись  витав у повітрі. А ще, коли хтось помітив, спортивних змагань на стадіоні, куди  з’їжджались спортсмени не тільки з  інших міст, а й країн, теж поменшало. Бо комусь це не дуже до вподоби. Багато людей виїхало на заробітки, оскільки промисловість вмерла у Володимирі. Останній цукровий завод розбирають на частини. Якщо так далі піде, то залишаться лише пенсіонери. Молодь виїде. Хоча вже виїжджає.

Але попри все, треба бути оптимістами, і вірити у те, що у найближчому майбутньому Володимир-Волинський перетвориться з контрабандної «столиці» у туристичну Мекку, яка процвітатиме  й розвиватиметься, до якої повертатимуться заробітчани з прекрасними ідеями і втілюватимуть їх у життя, і від яких місто ставатиме кращим. Та головне, щоб в Україні завершилась війна, і наші військові вернулися живими та здоровими, і з перемогою. А все інше налагодиться. З наступаючим роком  вас, дорогі володимирчани!

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!