Напередодні Провідної неділі люди поспішають на кладовища, щоб упорядкувати могили рідних та близьких. Роботи, зазвичай, пов’язані з фарбуванням хрестів та огорож, облаштуванням пам’ятників, саджанням квітів і виносом сміття. Комунальникам у ці дні роботи також роботи додалося. Щоденно можна спостерігати, як від кладовища вивозиться повні причепи сміття. На перший погляд, ніби все так і має бути. Та є кілька прикрих моментів, до яких усі звикли і змирилися з ними, і які вже ніхто не помічає.

 Ладомирське кладовище.

Крокуючи центральною стежкою, помічаєш чимало пам’ятників з тріщинами, більшість яких виготовлені з чорного мармуру. Є й такі, яким уже багато років, і вони понищені часом. Це й не дивно, адже історія кладовища бере початок з 18 століття, і могили, за якими ніхто не доглядав тривалий час, самі по собі зрівнялися із землею. Чимало людей, які прийшли на кладовище, несуть із собою пляшки з водою, щоб потім помити руки. Оскільки єдиним її джерелом є колонка біля центрального входу. Тож ті, хто працює на іншому боці, не дуже хочуть іти через ціле кладовище по воду і беруть її з дому. Колись така ж колонка була з іншого боку кладовища, але її вже там давно немає. Виникає питання: чому й досі ніхто не подбав, щоб на такому стародавньому кладовищі було де помити руки та звідки набрати води для того, аби полити квіти, які люди садять на могили?

Федорівське кладовище

У порівнянні з Ладомирським, Федорівське кладовище є осучасненим та просторнішим, а ще набагато новішим. Оскільки закладене наприкінці двадцятого  сторіччя. Там не побачиш старих пам’яток та захаращених могил, а також височезних дерев, які немов мовчазні свідки, зберігають таємниці і спокій тих, хто знайшов вічний спочинок. Навпаки – тут просторніше та світліше, і чистіше… Та є одне «але». Вірніше два.

Місце, де можна набрати води, знаходиться на одному кінці кладовища. І коли люди прибирають могили або ж встановлюють пам’ятники на іншому, мусять долати чималий шмат дороги. Добре, коли це молодші. А якщо  це люди старшого віку, яким важко дається така біганина?

Інший не дуже приємний момент – туалет. Який, до речі, є на одному кінці величезного кладовища. А правильніше, його вигляд зсередини. Це – жах! Тому й не дивно, що поблизу, у лісосмузі, можна вступити у «міну», яка хоч і не рване, але принесе чимало неприємностей. Та й смердить добряче там. Чомусь на це ніхто не зважає. А може вже звикли?

 Ми маємо шанувати пам’ять не тільки мертвих, а й з повагою відноситись  до живих. І облаштування елементарних побутових умовах у таких місцях має бути обов’язковим.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!