Днями в соціальних мережах почали активно поширювати допис депутата обласної ради Костянтина Зінкевича в якому він «без матюків розповідав про, таку собі, зраду в прогресії…» Стосувався допис начальника міського управління освіти Дмитра Здіховського, вірніше його синів, які нині живуть в окупованому Криму.

Одразу ж після вихідних Дмитро Андрійович зібрав невеличку пресконференцію для місцевих ЗМІ, аби, як то кажуть, розставити усі крапки над «і».

– Вони свої частини перетворили на справжні оборонні фортеці, – продовжує Дмитро Андрійович. – Можете собі уявити з однієї сторони були ці «зелені  чоловічки», озброєні, як то кажуть, «до зубів», техніка, бронетранспортери, вертольоти, а з іншої сторони – наші зубожілі військові частини де на одну –по тридцять порваних бронежелетів, застаріла зброя, яку,фактично, навіть не було чим зарядити. А з чотирьох бронетранспортерів – три та й ті стояли на колодках.  У старшого сина, він був командиром роти, в підпорядкування було кілька десятків молодих хлопців, які постійно запитували його: що будемо робити, стріляти, оборонятися?

Як пояснив Дмитро Андрійович, на той час командування ЗСУ, представники влади припинили будь-який зв’язок із цими частинами. Командири тільки по мобільному зв´язувалися із керівництвом і постійно запитували що їм робити. Всі відповідали одне: діяти в залежності від обставин.

– І в тій обстановці, командир їхньої частини, справжній щирий українець, який ходив у вишиванці, співав у церковному хорі, зібрав усіх і сказав: «Від нас відмовились. Я частину не здам і буду йти на переговори…», – продовжив Дмитро Андрійович. – Його попередили: до такої-то години мусите здатися, якщо ж ні – будемо брати частину штурмом. І тоді вирішили що кожен офіцер напише рапорт у якому сказано: «готовий застосовувати зброю на ураження…». Сім чоловік одразу відмовилося. Їх одразу вивезли до КПП. Командир сказав: «Зі мною залишаться ті, хто стоятиме до кінця…» І вони стояли.

16 березня 2014 відбувся нелегітимний референдум у Криму. Після цього українським військовим повідомили, що жодного українського прапора не повинно бути піднято над військовою частиною.

– У тій частині де служили сини український прапор майорів до 19 березня, потім його опустили, кожен із ним попрощався, – продовжував свою розповідь пан Здіховський. – Вони чекали що держава згадає про них, що буде організовано спеціальний коридор для виїзду на Україну, транспорт. Але цього ніхто не зробив. Тодішня влада вирішувала свої нагальні питання. Від них просто відмовилися.

 

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!