Ось уже кілька років підряд орендарі водойм намагаються відстояти свої права щодо невтручання у їхню господарську діяльність. Вкладаючи гроші у зариблення ставків і створюючи рекреаційні зони, вони зіштовхуються із незаконними утисками з боку контролюючих органів і зростанням орендної плати, яка на думку голови Асоціації орендарів водних об’єктів «Волинська риба» Олександра Шарікова, є економічно необґрунтованою.

 На жаль, деякі орендарі самі винні у своїх проблемах, бо підписують додатки до існуючих договорів,  не орієнтуючись у законах. Тому, щоб не траплялись подібні інциденти, слід перед тим, як підписувати договір, знати, чим конкретно хочете займатись на ставку – риборозведенням чи наданням рекреаційних послуг. І цей пункт зазначати при підписанні.

– Слід також обов’язково вказати, що водний об’єкт надається для потреб прісноводного рибництва. Також потрібно обов’язково передбачити пункт, що на водний об’єкт та його мешканців не поширються вимоги Закону України «Про тваринний світ» та право загального водокористування, або ж таке право можливе лише з дозволу орендаря, – пояснює голова Асоціації. – Усі інші положення, в тому числі, про орендну плату, регламентуються відповідним законодавством та типовим договором. З приводу орендної плати, то для порівняння скажу, що до 2014 року вона становила – 0,3 відсотки від нормативно-грошової оцінки землі, а після змін у законі – уже від 3 до 12,  залежності від того який відсоток встановить орендодавець. Для багатьох – це непосильний тягар, дехто з орендарів просто відмовляється від водойм і не укладає нових договорів. Це може свідчити навіть про початок занепаду цілої галузі.

Серед людей побутує думка, що ті, хто займаються розведенням риби, є мільйонерами. Проте вони не знають про сам процес її вирощування. А він, за словами Олександра Михайловича, є довготривалим і затратним. Найперше слід розчистити ставок. Згодом внести органічні та хімічні добрива, провапнувати, підготовити ложа і засіяти. І лише після цих процедур можна приступати до запуску малька. Та й тут орендарі зіштовхуються з проблемою його закупівлі, бо в Україні немає державних  господарств, які б займались вирощуванням поголів’я риби, і тому доводиться купувати або у приватників, або за кордоном. Але протягом усього часу – від підготовки водойми до вилову прибутку немає, а сплачувати за оренду треба.

Найпоширеніший вид риби, який користується попитом на ринку, – короп. Тонна малька вартує близько тисячі доларів. Для зариблення краще купувати дворічний мальок, радить пан Шаріков, бо тоді його приживлюваність сягає 90 відсотків. Якщо вирощувати з личинок, цей процес є тривалішим. Оскільки у перший рік вага зростає на 50-100 грамів, а потім від 250 до 400, залежно від кормової бази. А для того, аби риба набрала товарної ваги, потрібно чекати близько трьох років. Ще одна проблема – купувати також доводиться або у приватників, або ж за кордоном у доларовому еквіваленті. Тому і ціна риби зростає.

Нерідко орендарі змушені йти на конфлікт із рибалками, які переконані у тому, що мають право ловити рибу на ставкові, не сплачуючи за це. Або виникають непорозуміння з відпочивальниками, котрі також вважають, що їм не повинні забороняти купатися там. Олександр Шаріков роз’яснює, що коли ставок надається в оренду для потреб риборозведення, він прирівнюється до сільськогосподарської ферми, і у цьому випадку про доступ відпочивальників не може бути й мови. Коли ж орендар надаватиме рекреаційні послуги, усі бажаючі мають право відпочивати і купатися там, а також рибалити, але за встановлену ним плату згідно Закону. Проте, господар має право сам встановлювати умови доступу до своїх водойм, у тому числі безплатно чи з певними обмеженнями.

Як зізнається голова асоціації, для місцевих жителів на одному з орендованих ним ставків він облаштував зону відпочинку. Хоча для цього довелося за власний кошт навезти п’ятнадцять «КаМАзів» піску. Крім того, на прохання сільської ради викопав пожежну водойму і запустив рибу. Тож тепер проблем у людей з відпочинком та рибалкою немає. Але це стосується лише місцевих мешканців.

Ще один важливий нюанс, про який варто знати: при облаштуванні купальної зони на водоймі мають бути дотримані всі норми, встановлені відповідними службами. Тобто пляжі обладнані рятувальними постами, якість води відповідати усім нормам, визначеними санепідемстанцією, і не повинно бути виходу до ґрунтових вод із низькою температурою, вони мають позначатись буями. Недотримання цих норм є грубим порушенням закону, і не дай Бог, щось станеться, відповідальність нестиме орендар.

Співрозмовник розповів про ще одну проблему, яку намагаються вирішити орендарі, – відсутність державної підтримки рибного господарства. Адже крім розведення риби, вони приводять водні ресурси у належний екологічний стан. За словами Олександра Шарікова, велика кількість водних об’єктів знаходиться у державній власності і є у занедбаному стані, а рибний фонд взагалі не оновлюється, при тому, що на це виділяються чималі кошти. Тому, об’єднавшись, голови обласних асоціацій рибників України створили федерацію роботодавців галузі рибного господарства для вирішення цих та інших питань.

На зборах федерації рибного господарства, які відбулись нещодавно, були присутні представники Євросоюзу, котрі несуть відповідальність за інвестиції в Україну для розвитку малого та середнього бізнесу, а також було запропоновано скласти програму розвитку рибної галузі кожної області, щоб потім спрямувати кошти ЄС на їх реалізацію з умовою, що вони надходитимуть безпосередньо товаровиробникам в обхід корумпованих державних органів. Проте така ініціатива не сподобалась Держрибагенству, яке вимагає, щоб фінансові потоки проходили виключно через нього. Що це означає – не важко здогадатися: корупція та розпил коштів в державі триває. Крім того, відомо про те, що у власності держави є 135 траулерів, які мають квоти України у світових океанах на безплатний видобуток риби. Але це не принесло державі жодного кілограма риби. І знову напрошується питання: де ті кошти, які виділяються Євросоюзом на розвиток рибного господарства?

У результаті, на вітчизняному ринку немає риби у достатній кількості, а її вартість є завищеною. Звичайна хамса, яку виловлюють мільйонами тонн, коштує більше ніж карп. Такого не повинно бути, і це питання намагатимуться вирішити голови обласних асоціацій рибників України, які по-справжньому дбають не тільки за те, щоб на столі була своя риба, а й про розвиток рибного господарства загалом.

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!