– Тьотю, дайте дві гривні на маршрутку, – іноді чуємо ми йдучи вулицями Володимира. А коли повертаємось на голос, бачимо перед собою підлітка, котрий дивиться на нас благальним поглядом і єдине, про що думає у той момент: тільки б не відмовили.  Хтось дає необхідну суму, а хтось пропонує купити квиток на маршрутку. Після такої пропозиції хлопчисько зникає у невідомому напрямку.

Наше видання вже писало про цього малолітнього псевдо-жебрака, котрий випрошує гроші у перехожих. Тема затронула багатьох дописувачів соцмереж і викликала чималу хвилю обурення. Одні звинувачували соціальні служби за неналежне виконання службових обов’язків, інші – батьків, які не цікавляться дитиною. На жаль, такі випадки є непоодинокими, бо крім цього підлітка, у ролі жебраків виступають малолітні роми, котрим не вистачає на «лікування» або ж харчі. Та до них усі вже звикли і намагаються не помічати. А от коли до вас підходить світловолосий непогано вдягнений підліток – виникає чимало запитань. Ми вирішили дізнатися, що (хто) штовхає дітей на жебрацтво та інші вчинки, і хто за них несе відповідальність? У яких умовах вони зростають і яку роль відіграють у цьому соціальні служби та батьки?  За відповідями на ці та інші питання звернулись до директора Володимир-Волинського міського центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді Ірини Пикалюк.

– У нас на обліку перебуває близько восьми десятків сімей, де виховується 154 дитини. Це найбільш проблемні родини, які ми постійно контролюємо, – розповідає пані Ірина. – Крім них, під нашим супроводом перебувають інші вразливі категорії громадян, зокрема, сім’ї учасників АТО, переселенців зі Сходу та Криму, сім’ї опікунів/піклувальників, одинокі матері, матері,які відмовилися, чи мають намір відмовитися від новонародженої дитини, сім’ї, де один чи кілька членів сім’ї мають інвалідність, особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сім’ї, де скоєно або є реальна загроза скоєння насильства, особи, які звільнилися з місць позбавлення волі, або засудженні до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, тощо. Також приходять повідомлення про родини, на які варто звернути увагу, та проконтролювати цільове використання коштів у тих, які викликають сумнів. Один раз у квартал відвідуємо кожну сім’ю, що знаходиться на обліку за місцем проживання, але спілкуємося з цими сім’ями значно частіше. Запрошуємо їх на заходи, які організовують спеціалісти нашого центру, та на загальноміські для дітей та дорослих. Як бачимо, роботи вистачає, а от людей, які б цим займались – навпаки. Після реформи у 2014 році штат служби зменшився утричі, і тепер усіма питаннями займається лише два працівника. Можна звинувачувати нас у багатьох недоліках, але слід зважати, що при такій малій  кількості соціальних фахівців охопити таку велику кількість сімей, фізично важко.

– Чи завжди вдається це зробити з таким графіком та нестачею кадрів?

– Ми намагаємось бути в курсі усього, що відбувається у таких родинах. Деякі приходять до нас за гуманітарною допомогою, ми спілкуємось із ними, інших бачимо у місті, комусь телефонуємо. Але в основному, намагаємось відвідувати, щоб на власні очі пересвідчитись у тому, що все гаразд або ж навпаки. Бувають випадки, коли двері не хочуть відчиняти. Пояснюють свій вчинок тим що, мовляв, ми нічим не допоможемо, тож і розмовляти нема про що. І перше питання, яке задають: гроші дасте? Як ні, то йдіть звідси.

– Якою є головна проблема у цих сімях та чи завжди вдається її розвязати?

– Недостатня увага батьків у вихованні дітей. Це найболючіша і основна проблема, яку намагаємось подолати. У більшості випадків вона має місце у родинах, де батьки мають проблеми з алкоголем. Далі –  домашнє насильство. Нещодавно вели супровід однієї такої сім’ї, у якій батько неналежно  ставився до сина. Про це повідомила бабуся. Після нашого втручання сім’я була взята під соціальний супровід і згодом ситуація налагодилась.

Завдання соціальних працівників полягає у збереженні біологічної сім’ї, проте бувають випадки, коли розумієш, що дитині було б краще жити поза її межами. Але ми до останнього намагаємось зберегти, коли бачимо, що ситуація ускладнюється, виносимо питання на комісію з питань захисту прав дитини про відібрання  дитини у батьків та  влаштування  у центр соціально-психологічної реабілітації, що знаходиться у Ковелі. За цей час батьки мають усвідомити свої вчинки і стати на шлях виправлення. Наразі в Ковельському центрі  перебувають двоє хлопчиків. Мама одного з них має проблеми зі здоров’ям. Якось під час візиту до них додому в обідню пору побачили як він сидів за книжками, сильно плакав та мав геть виснажений вигляд, а в квартирі була антисанітарія. Коли поцікавились, чи їв щось сьогодні? Заперечно похитав головою. Мама у свою чергу пояснила це …виховними методами, мовляв, не хоче вчити уроки. При огляді помешкання з’ясувалось, що їжею там не пахло. Ми неодноразово ще навідувались до них, але ситуація не змінювалась. Було вирішено відправити хлопчика до центру. По дорозі я купила йому попоїсти, і помітила, що він ніяк не відреагував. Був настільки байдужий до всього і виснажений, що навіть жодного разу не запитав про маму, лише всю дорогу важко зітхав. Згодом та дала про себе знати і намагалась забрати його. У подібному випадку соціальні служби не мають права виносити питання позбавлення батьківських прав, навіть, зважаючи на діагноз лікарів, який насторожує. Проте, якщо мати буде й надалі так ставитись до виконання батьківських обов’язків, дитина буде виховуватись у прийомній сім’ї.

Інша історія подібна до попередньої, тільки там мама, відколи у неї відібрали дитя, жодного разу не навідалась до нього. На запитання чому: відповідає -немає грошей на дорогу. Хоча поміняла кілька робіт, та на жодній не затрималась. А хлопченя сумує, як розповідають працівники центру, після чергової телефонної розмови з мамою під час якої вона обіцяє навідати його, він не відходить від вікна і зі сльозами на очах чекає на неї. І хоча умови перебування там європейські, все одно  діти сумують за мамами, яким  вони не були.

– Чимало сімей живуть за рахунок соціальних виплат, ніде не працюючи. Як контролюється використання цих коштів?

– Із власного досвіду можу сказати, за рахунок державних виплат живуть у переважній більшості сім’ї, що знаходяться на обліку. Працювати там ніхто не поспішає, а гроші нерідко витрачаються не за призначенням. Таке нецільове використання одразу видно, як тільки переступаєш поріг їхнього дому. У подібних випадках подаємо звернення в управління соціального захисту населення і виплати припиняються. Тут хочеться зауважити, що одинока матір, яка піклується про свою дитину, отримуючи мізерну зарплатню, отримує копійки від держави, на відміну від тих, хто ніде не працює, маючи непогану підтримку від неї. Така соціальна несправедливість обурює і вимагає іншого підходу до вирішення цього питання.

– Історія про підлітка-жебрака, який просить грошей на маршрутку, набрала розголосу. Хто цей хлопчина і чому  він обрав такий спосіб «підробітку»?

– Підліток проживає у місті і навчається у селі неподалік Володимира. Його батьки – прості робітники з середнім достатком. Я неодноразово бувала у них вдома, викликала до себе, де мала розмову з ними, пояснювала, що якщо вони не вплинуть на сина, – будемо змушені відправити його у притулок, у якому він, до речі, вже був. Мама стверджує, що займається сином, але чому той пропускає уроки і блукає містом у пошуках грошей – не знає. На запитання, чому не зателефонує до школи  і не поцікавиться, чи був  її син на уроках, знизує плечима. Як з’ясувалось, хлопець замість навчання відвідує комп’ютерний клуб. Оскільки коштів на це немає, просить у людей. Нажебракувавши потрібну суму, сидить там цілими днями. Я навіть просила у працівників  клубу не пускати його, але вони відповіли, що не мають права цього робити, хоча ключову роль, звичайно, відіграють гроші. Мені шкода, але якщо ситуація не зміниться, підліток таки потрапить до притулку.

– З усього вами сказаного бачимо, що кількість сімей, які потребують уваги соціальних служб, зростає, а чи планується збільшення штату?

– Вже зараз маємо наказ Міністерства соціальної політики  «Про затвердження  Типових структур і штатів центрів соціальних служб для сім’ї та молоді», який говорить про те, що штат центру рекомендовано збільшитись до десяти чоловік. Зокрема, планується ввести такі посади, як заступник директора-начальник відділу, юрисконсульт, практичний психолог, фахівець із соціальної роботи, фахівець із надання соціальних послуг кризового та екстреного втручання та ін. Сподіватимемось, депутати підтримають ці зміни. Це значно покращить нашу роботу і ми зможемо більше уваги приділяти сім’ям, що потребують соціальної підтримки.

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!