Ось уже більше десяти років колишня вчителька математики з Устилуга Тетяна Кішта організовує поїздки цікавими місцями України. А розпочиналося все зі звичайних шкільних екскурсій до Володимира, куди вона їздила зі своїми учнями.

–  Я намагалась бодай чимось зацікавити дітей і придумувала різні заняття. Одне з яких – випічка, яку виготовляли  у мене вдома. Це дуже подобалось їм,  виходили не тільки смаколики, які потім гуртом куштували з чаєм, а й виникало бажання робити щось нове, – розповідає пані Тетяна. – Та на кулінарії вирішила не зупинятись, тому почала організовувати екскурсії спочатку до Володимира, де ми разом відвідували Зимнівський жіночий монастир, музей та інші цікаві історичні пам’ятки архітектури. Згодом географія шкільних мандрівок розширювалась. До її списку додались Львівщина, Почаїв, Колодяжне, Дубно, Кременець… Зростав і список бажаючих відвідати історичні місця. Куди б не їхала, завжди із собою брала свого учня – Вадима Назарука, котрий був сиротою і виховувався бабусею. Мені хотілось хоч якось компенсувати нестачу материнської турботи цьому хлопчині, тож намагалась якнайбільше приділяти йому уваги.

Об’їздивши майже усі куточки Волині, у 9-му класі вирішили гайнути у гори. Так відбулося наше знайомство з Буковелем, Яремче та Карпатами загалом. З кожним роком поїздки набирали обертів,  до них долучалось все більше людей. Це мешканці навколишніх сіл, мої родичі, друзі, знайомі, односельчани… Майже щотижня їздили по святих місцях. Бувало, втомившись після чергової подорожі говорила собі, що потрібно трохи перепочити. Але вже наступного дня телефонували люди і цікавились, коли планується чергова поїздка? Чоловікові не дуже подобалось, що мене майже ніколи немає вдома. І одного разу запропонувала йому долучитись до нашої групи. Ми тоді збирались у Карпати. Він погодився, але після повернення сказав, що це не його, і більше мені не дорікав.

Найпопулярнішим був і досі залишається маршрут до Почаєва. Щоб відвідати усі місця, потрібно не один день, проте ми намагаємось вкластися у заплановану програму упродовж дня. Обов’язково відвідуємо Свято-Духівський чоловічий монастир-скит, який знаходиться  у чотирьох кілометрах від головного храму Почаївської лаври. Нам цікаво побувати у  церкві Серафима Саровського, над якою височить своїми куполами храм Святого Духа. Головною реліквією скиту є ланцюг з хрестом Святого Микити Стовпника, яка вилікувала багатьох стражденних. Проте не кожного він підпускає. Є люди, яких відкидає, як тільки вони наближуються. Ще у скиту є колодязь, глибиною понад сотню метрів, який привертає увагу багатьох прихожан величезними діжами, якими підіймають воду.

Один із маршрутів пролягає до Божої гори. Кажуть, там є бабуся Єва, котра молитвами лікує онкологію. До неї звертається чимало людей. Плату за лікування вона не бере, проте люди віддячують чим можуть.

Екскурсії у Почаївській лаврі зазвичай проводили монахи. Я дуже уважно слухала їх. Згодом вже сама могла розповідати людям усе, що почула. Під час однієї з поїздок до мене підійшов чоловік і делікатно зауважив про деякі неточності у моїх розповідях. З’ясувалось, це був колишній вчитель історії, а нинішній директор Кременецького краєзнавчого музею – Роман Грохольський. Від нього дізнались ще більш цікавого та корисного. А вже у подальшому він став нашим гідом.

Про силу Почаївської чудотворної ікони Божої Матері  ходить безліч легенд та історій, одну з яких, почуту під час перебування там,  хотілося б розповісти. За часів, коли відбувались гоніння на церкву, у храмі знімали образи. А до цієї навіть запеклі атеїсти боялися приступити. Та знайшовся один партієць, який наважився. Віряни намагалися достукатися до його здорового глузду, але все було марним. «Якщо є Бог, він забере у мене найцінніше», – вигукнув їм у відповідь. І саме у цей момент його єдина донька разом із дружиною  трагічно загинули. Біля ікони віруючі люди загадують бажання і воно здійснюється. У цьому переконалась і я. Бо усе, про що щиро просила, збулось.

Досить насиченою та цікавою є подорож до Карпат і по Закарпаттю. Плануючи маршрут, беру до уваги як цінову політику, яка б влаштовувала людей, так і насиченість програми. Оскільки хочеться відвідати багато цікавих місць та насолодитися мальовничою природою цього загадкового краю. Незабутні враження залишаються після екскурсій водоспадами. Щоправда, останнім часом вони обміліли, але їхня краса зачаровує. Не можна відвести очей і від озер Синевир та Шипіт. Вони довго не хочуть відпускати від себе. Особливого натхнення для організації поїздок мені надають земляки-устилужани. Є такі, які не пропускають жодної нової подорожі.

 

Мандруючи мальовничими куточками, в минулому році нам вдалося відвідати не лише сонячне Закарпаття, а й відкрити новий маршрут: Кривче-Хотин-Кам’янець-Подільський-Бакота-Чернівці-Коломия. Під час цієї подорожі побувала на Дністровському водосховищі. Прогулянка найдовшою річкою відбувалась на теплоході, де грала  музика, і це додавало настрою. Переді мною відкривався чудовий краєвид:  обривисті каньйони, рясно порослі змішаним лісом, безліч рослин… Одна жінка, яка була на теплоході,  зізналась, що досить часто буває за кордоном, але не знала, що у нас в Україні є такі гарні місця, які нічим не поступаються заморським. І додала, що не потрібно їхати у далекі краї, щоб їх побачити.

Можна багато і довго розповідати про усі цікаві місця, де буваємо, але найкраще їх побачити самому. Хочемо відвідати Вінницю, Умань. Досить насичена програма по святих монастирях, багато бажаючих поїхати у Карпати, Київ та інші міста. Сподіваюсь усе задумане реалізувати і запрошую усіх бажаючих долучитися до наших поїздок.

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!