Читаючи страшну статистику щодо умертвіння  бродячих  тварин, поринаєш в ступор. Невже вбивсто є єдиним способом звільнення вулиць від бродячих собак? Страшно у цій історії  одне: адже ж люди заводять тварин, яких пізніше викидають на вулицю, де останні змушують самі себе рятувати. Бродять попід смітниками, шукаючи їжу. Стоять під  дверима магазинів або інших торговельних закладів та сумними очима дивляться на кожного, хто з них виходить. Так і просять: дай, хоча б кусочок хліба…

А ми, люди, просто можемо копнути невинну божу тварину та піти далі. Бо  вважаємо себе господарями землі, маємо під м’яким місцем “Лексус”, в портмоне – гроші, тепле житло та повний холодильника їжі. І ніколи не можемо усвідомити, що тварини ні в чому не винні.

Тема безпритульних тварин актуальна вже кілька десятиліть. Межу гуманності методів скорочення їх кількості кожна країна визначає по-своєму. В Україні Закон «Про захист тварин від жорсткого поводження» стверджує, що регулювання чисельності тварин здійснюється «методами біостерилізації або біологічно обґрунтованими методами, а в разі неможливості їх застосування – методами евтаназії».

На практиці все простіше: відловивши безпритульну тварину, притулки комунальної власності відправляють її на каратин для виявлення хвороб та проблем. Після 5 днів спостережень виноситься вирок – стратити чи помилувати. Просто для притулків проблемно утримувати ще одну щелепу.

Питання  щодо бродячих собак є актуальним і у Володимирі-Волинському. Бо вони як бігали вулицями, так і надалі бігають. Єдине, що проводиться ветеринарною службою, – це їх стерилізація. То ж коли ми бачимо песика із кліпсою у вусі, значить він вже пройшов вищезгадану процедуру. А далі? А далі знову вулиця. Бо притулку у нас як не було, так і немає.

Вже можна з рахунку збитися, скільки разів журналісти та жителі міста порушували питання щодо собак, яких зграями можна побачити у місті, окрім того, вони мають здатність кидатися на людей. Найстрашніше, іноді нападають на дітей. Проте міська влада ніяк не може (чи не хоче) цю проблему владнати. Пропозицій було декілька. Перша:  запрошувати луцьку «Ласку», яка займається відловом собак, з подальшим їх розміщенням у притулок. Проте ідея іноді провалюється з тріском: більшість виловлених собак  повертається якимось чином до міста. Та й за вилов «Ласка» бере немалі гроші.

Друга: змайструвати та відкрити власний притулок. Навіть місце попередньо називалося: територія КП «Полігон». Проте далі слів справа не рухається.

Звісно, на це потрібні  кошти. Для будівництва вольєрів, для придбання їжі та ліків. Зрештою, потрібно ще передбачити   штат людей, яким  треба платити хоча б мінімальну зарплату. Аде хіба за стільки років не можна це питання якось вирішити?

Проблему ж забезпечення притулку  для бездомних псів  їжею  можна теж розв’язати. Магазинів, барів та ресторанів у місті більш ніж достатньо. У них нерідко є залежані продукти харчування, окрім того, у їдальнях шкільних та дошкільних закладах, а також лікарні, назбирується чимало харчових відходів. Може варто все це збирати у спеціально відведені ємності та раз в день відвозити до притулку?

Лікарі-ветеринари у місті ще не перевелися. Є державні, а є й приватні. Просто потрібно з ними укласти угоду, за якою раз у тиждень або за необхідності кожний з лікарів відвідуватиме собак,  обстежуватиме їх стан здоров’я або стерилізуватиме. Скажете, що стерилізація недешева процедура. Але ж десь таки кошти віднаходяться, щоб сьогодні стерилізувати по декілька собак, яких з кожним днем все більше містом бігає із кліпсами у вухах?

Але цього всього потрібно тільки захотіти. І віднайти кошти в бюджеті. Залучити благодійні. В такий спосіб ми не лише звільнимо місто від агресивних чотирилапих друзів, а й доведемо, що ми є гуманними істотатами.

 

 

 

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!