Днями у культурно-мистецькому центрі відбулася презентація книги про легендарну 51-шу окрему механізовану бригаду. Так трапилося, що журналістом видання «Володимирмедіа» і автором проекту є я, тож хотілося розповісти не тільки про сам захід, а й деякі деталі.

Сам проект, який хочу зазначити, є поза політикою, тривав понад два роки, у ньому взяли участь журналісти Волині та інших регіонів. На майже 480-ти сторінках книги умістилася сотня історій про бойовий шлях одного з найбільших бойових з’єднань ЗСУ. На жаль, про усіх не напишеш, адже бригада під час мобілізації налічувала 4800 бійців, кожен з яких вартий того, щоб про нього згадали.

За увесь період, який тривав проект, вдалося зібрати розповіді бійців, які пережили Іловайськ, полон, брали участь у боях за Савур-Могилу та визволили 20 міст. Найважчим моментами не тільки для мене, а й, напевно, для моїх колег, є розмови з рідними загиблих. Ніколи вони не змиряться з їхніми смертями. Ніколи не пробачать «старшого брата», який прийшов на нашу землю зі зброєю в руках. В інтерв’ю після презентації журналістка ТРК «Аверс» поцікавилась у мене, чи доводилось плакати у такі моменти? Зізнаюсь, – хотілося, клубок підкочувався до горла, але я стримувалась. Однак в останньому інтерв’ю з мамою загиблого нашого володимирчанина дала волю сльозам. Бо навіть у страшному сні не можу уявити те, що вони пережили. Й досі переживають. Одна мама прокидається і щодня у вікно дивиться на кладовище, де вічним сном спочиває її дитина. Інша навіть могили його не має. Вона підходить до стели загиблих і торкаючись хустинкою вологих очей поправляє квіти біля портрета кровинки. П’ятирічна донечка цілує світлину тата, якого ніколи не бачила. Бо народилася у ніч, коли його поховали. А сивочолий чоловік, стримуючи сльози та викурюючи цигарку дивиться на портрет сина-Героя…

Не менш хвилюючими були розповіді полонених та тих, хто вийшов з Іловайського пекла. Окремий розділ присвячений капеланам, роль яких на війні неоціненна, бо коли солдат боронить землю, капелан – душу.

Командири. На них  величезна відповідальність за долю кожного бійця та за виконання бойових завдань. Нелегке випробування довелося пережити комбригу 51 ОМБр Володимиру Яцківу, коли розбили блокпост під Волновахою. І непросто було командиру 14 ОМБр Олександру Жакуну взяти на себе керівництво новоствореною бригадою. Про це вони розповідають на сторінках книги. Кілька сторінок присвячені комбригу Пивоваренку, якого довгий час вважали зрадником. Спогадами про нього ділиться  його однокурсник, офіцер Андрій Гема.

Волонтери – люди, без яких ми б програли війну. Адже завдяки їм нашу армію вдалося підняти, коли її голою і босою кинули під гради. Допомагав кожен, хто як міг: хтось грошима, хтось справами.

Прес-офіцер 14 ОМБр Влад Якушев зумів викласти у книзі «Карателі» пережите під час служби та закарбувати обличчя війни фотоапаратом. Він поділився своїми розповідями  на сторінках книги «51/14 – історія нескорених».

Щодо самого видавництва. Було непросто віднайти кошти на друк. Але допомогли люди, відгукнувшись на мій пост у фейсбуці. Однак цього було замало. Я звернулася до спонсорів і отримала підтримку засновника Фонду «Тільки разом» Ігоря Палиці. Не відмовив у допомозі Валерій Діброва, котрий першим почав надавати підтримку війську. Депутат Володимир-Волинської міської ради Максим Климюк за лічені години привіз кошти. Не залишились байдужими депутати Павлівської ОТГ, на території якої загинуло четверо бійців, і котрі, як мені було сказано шанують їх пам’ять, тому хочуть, щоб вона залишилась про них на сторінках книги.

На презентацію завітали батьки, дружини, діти загиблих, перший і єдиний капелан 51-ї Микола Гінайло і просто небайдужі люди. А також військовослужбовці, котрі служили під прапором легендарної бригади: Олександр Кравченко, голова Волинської спілки воїнів АТО Олександр Серватович, заступник Волинського військового комісара по роботі з особовим складом підполковник Ігор Підлісний, військові комісари Іваничівського районного військомату підполковник Олександр Кондисюк та Турійського підполковник Антон Нестеренко, офіцер тепер уже ЗРП Володимир Ханча. Усі – герої книги. Депутат міськради Світлана Федонюк, представник Фонду Ігоря Палиці “Тільки разом” Назар Недбайло. Одним словом, прийшли ті, кого це насправді боліло.
Дякую за інформаційну підтримку колегам Каті Музичук, Вікторіі Махновській, ТРК “Аверс”, Наталії Лазар, співавторам книги Юлії Ховайло, Тетяні Ізотовій, Валентині Савчук.
Величезна вдячність керівнику КМЦ Ярині Лебедь та Наталці Марчак за те, що допомогли організувати захід.

Насамкінець, хочу додати щодо підтримки у рідному місті. Відкрито скажу: її не мала, окрім колеги Тетяни Ізотової. А з Нововолинська допомагала Валентина Савчук. Найбільше матеріалів у книзі луцьких журналістів. Одними з перших відгукнулись Олена Лівіцька, Наталія Малімон та редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк.

Щодня люди телефонують і пишуть: де можна придбати книгу? Цікавляться й військові 14 ОМБр, які не знали, що вже відбулася презентація. І чи то мене, чи себе запитують, чому про це нічого не написала їхня пресслужба? Це питання не до мене. Бо представник бригади був, були й жінки-військовослужбовці Валентина Олях та Юлія Калініченко, дружини загиблих підполковника Спасьонова – Аліна та майора Хмелецького –  Наталія. Книга писалася не про пресслужбу, а про 51/14 бригаду. Тому її відсутність мене не цікавить. Для мене бажаними гостями були ті, кого справді болить доля знищеної бригади, хто втратив на ній найдорожче – рідних та близьких, тих, хто допомагав і підтримував.

Оскільки тираж обмежений, усім бажаючим книг не вистачить. У першу чергу її мають отримати рідні загиблих та ті, хто у ній є. Частину тиражу реалізовуватиме Фонд Ігоря Палиці, який є основним спонсором проекту. Наразі книги зшиваються. Але, якщо будуть замовлення, а вони вже є і немало, з-за кордону теж, буду замовляти додатковий. Яка буде вартість книги – напишу у понеділок. Бо цей тираж врятував, а правильніше зменшив ціну на примірники, Фонд “Тільки разом”, який суттєво підтримав проект.

Варто дадати, на презентації Микола Гінайло звернувся з проханням підтримати ідею перейменування вулиці Ковельської на вулицю Героїв 51 ОМБр. Вважаю, ми усі маємо підтримати його, бо дивлячись на те, як реваншисти підіймають голови і ситуація в країні змінюється, з’являються підстави думати, що завтра ті, хто захищав Україну, можуть стати її ворогами.

Насамкінець, хочу подякувати усім людям, які долучилися до проекту, які повірили, що книга побачить світ і весь цей час надавали свою підтримку. Для мене це дуже важливо, бо завдяки вам я не опустила рук і дійшла до кінця.

Жанна БІЛОЦЬКА

Фото Віталія ХАРЧУКА, Володимира СТАДНІКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!