«Хроніка Іловайської трагедії. Війна, якої не було”. Саме так називається книга Романа Зіненко, у якій описуються серпневі події 2014-го року. Її презентація відбулася учора у культурно-мистецькому центрі у Володимирі-Волинському.

На захід завітали ті, кому болить ця тема: колишні військовослужбовці добробатів, рідні загиблих, а також тих, хто й далі продовжує боронити країну на сход у складі 14 ОМБр, небайдужі володимирчани, жителі Донбасу, котрих війна змусила покинути рідну домівку і переїхати на Волинь. Серед присутніх був відомий волинський краєзнавець Ярослав Царук.

Під час презентації автор, який є безпосереднім учасником Іловайської трагедії, розповів про те, що спонукало його написати книгу та про кривавий коридор смерті. Опинившись у складі батальйону Дніпро-1 в оточенні під Іловайськом, він три дні з товаришами вибирався з нього. Дуже хотілося пити, але води не було. Роман зізнається, це було жахливо, бо можна обійтися без їжі, а от без води, коли на вулиці невимовна спека, – прирівнювалось до смерті. Та йому і його товаришам пощастило вижити.

– Першу книгу свою написав за місяць. Я просто описував спогади, – говорить Роман  Зіненко. – А коли вона побачила світ, до мене почали звертатися учасники тих подій і розповідати свої історії, які я ретельно перевіряв та досліджував. Були  бійці, що відмовлялися говорити. Але я намагався донести до них, що це необхідно насамперед для збереження історії і пам’яті тих, хто загинув. І вони погоджувались на контакт. Таким чином у книзі згадав 710 осіб, які брали участь у боях за Іловайськ. Багато з них згодом отримали державні нагороди, чимало – посмертно. Окрім того,  переглянув величезну кількість відеоматеріалів, що стосуються тих подій, розібрав сотні публікацій, переважна більшість зібраних фактів не була відома до сьогодні суспільству. Також до книги увійшли результати журналістських досліджень та звіт ТСК ВРУ. Я нікого не осуджував і нікого не звинувачував, це прерогатива інших правоохоронних органів і судів. Я лише доносив правду такою, яка вона є.

Не оминув автор у хроніці увагою й нашу легендарну 51 окрему механізовану бригаду, яку вважає найбоєздатнішим бойовим з’єднанням ЗСУ.  За його словами, його бійці упродовж літа 2014, коли тривали запеклі бої, знищили найбільше ворожої техніки, та полонили її військових, надавши доказову базу присутності регулярних військ РФ на території України. Але чомусь про це ніхто ніде не говорив. Він зазначив, що бригаду несправедливо  розформували, і висловив сподівання, що згодом їй повернуть чесне ім’я. Також розповів про командира Пивоваренка, якого зробили зрадником, а він виявився Героєм. Роман Зіненко  досліджував його бойовий шлях, і знайшов тих, які бачили його мертвим. Але чомусь цей факт довго замовчувався. Йшлося на презентації й про капітана Шиліка та солдата Данилевича, які загинули у 2014-му та інших бійців, яких автор пам’ятає поіменно.

-Усі знають про кривавий День Незалежності, але чомусь ніхто не згадує 29 серпня. Того дня зникли безвісти сотня бійців, чимало загинуло під шквальним обстрілом ворожої артилерії, – додає Роман Зіненко. – Я на своїх презентаціях ніколи не оголошую хвилину мовчання. Бо ми не можемо і не маємо права мовчати. Насамперед заради тих, хто віддав за нас життя.

Роман Зіненко по крупинках збирав усі історії учасників Іловайської трагедії, і закарбовував на сторінках книги, щоб пам’ять про події та про тих, хто брав у них участь, і головне, про загиблих продовжувала жити. Оскільки, як зазначив він, сьогодні за ними сумують лише рідні. Так не повинно бути.

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!