«Укрзалізниця» не перестає дивувати. Ще нещодавно вона хотіла придбати подарунки для своїх працівників на понад як 2 мільйони, а сьогодні – вишиванки на понад півтора.

Так, звичайно, що не вистачає саме таких речей, бо якість перевезення на високому рівні, вагони – європейського зразка. Жарт, але якщо дивитися правді у вічі, то це жахливо.

Випала нагода поїхати потягом до моря. Востаннє курсувала «Укрзалізницею» кілька років тому, якщо не рахувати дизель, який йде до Львова. Про самі вагони, яким кілька десятиріч, вже не кажу. Хоча за майже тридцять років незалежності мали їх поміняти. Вікна настільки брудні, що майже нічого не видно крізь скло. Бархатні сидіння увібрали стільки пилу у себе, що коли сідаєш, то бачиш, як він літає у повітрі. Постіль, хоч і прана, та коли стелиш, схожа на пилозбірник. Коли поверталась з відпочинку, вона буле ще вологою. Щодо вбиралень, це взагалі жах. Туди страшно і бридко заходити.

Беручи до уваги, що зараз літо, про спеку у вагонах годі й казати. Про кондиціонери мова не йде. Вони є у купейних вагонах. Одна пасажирка була дуже здивована, коли почула, що їх немає у плацкарті, бо на море добиралась у купейному. Вікна усі закриті. Одне виявилось відчиненим, та коли пішов дощ, ми разом із жінкою, яка їхала з дівчинкою, намагалися зачинити його. Але так і не змогли. Попросили провідницю допомогти. Та ледь закрила спеціальним ключем. Потім так само ним відчиняла. Вже на ніч закривати приходив електрик. Він же змушений був іти й вночі, коли воно саме відчинилось.

Мене здивувало, що вже немає вагону-ресторану. Я хоч ніколи й не ходила туди. Але принаймні коли возили солодощі, воду чи морозиво, люди щось купували. По дорозі додому у мене закінчилась питна вода. Я її купила. У провідниць. А якби у них не було? Довелось у людей просити. Сервіс – той, що треба.

З квитками взагалі якісь непорозуміння. Про це розповідали й пасажири у дорозі. Ще у минулі роки у курортний сезон їх можна було придбати або за 45 діб або о 8 ранку, коли кидали бронь. Цього року в Інтернет «викидали» три-чотири вагони. Де дівались інші – ніхто не міг зрозуміти. У касі теж була проблема придбати квитки. Бо на очах у касира вони зникали, як тільки вона встигала натиснути на клавіатуру. По дорозі розговорилась з сім’єю з Ковеля. Жінка розповіла, що їй пропонували квитки на сто гривень дорожчі. І робили це працівники «Укрзалізниці». Вона припускає, що на цьому підприємливі залізничники мають непоганий заробіток, враховуючи те, що охочих потрапити на море багато, тому торгуватися не стануть. Інша пасажирка поділилася розповіддю, як не могла взяти квитки на плацкарт, бо як її запевнили у касі, їх немає. Довелося брати купе за тисячу гривень в один із напрямків, а потім з’ясувалося, що вагони плацкартні були напівпорожніми. Чим не заробіток для “Укрзалізниці”? А ще додала, що з Дніпра до Києва можна добратися лише у купе, бо плацкартних вагонів взагалі немає. І вартість проїзду – понад півтисячі гривень.

Насправді прикро, що за майже тридцять років незалежності України якість не тільки залізничних перевезень, а й транспортних так і не покращилася. Квитки щоразу дорожчають, а сервіс залишається на низькому рівні. І замість того, щоб викидати державні кошти на подарунки та вишиванки, потрібно у першу чергу думати про комфорт пасажирів. Хоча, якби міністр та чиновники їздили тими потягами, може б щось змінилося. А так…

Жанна БІЛОЦЬКА

Якщо Ви знайшли помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!