Понеділок, 21 вересня 2020, 18:10

«Болить те, що чоловіка поховали у брудній сорочці у розірваному мішку»

04.09.2020 | Статті | перегляди:

  До видання звернулася володимирчанка Віра Федорівна Суковата. Жінці  79 років, має інвалідність, колись їй видалили нирку та жовчний міхур. Вона ледь пересувається по хаті з допомогою двох палиць, на вулицю практично не виходить.

 14 серпня, коли весь християнський світ святкував Маковея, пані Віра ховала чоловіка, якому 9 вересня мало б виповнитися 90. Але до ювілею не дожив. Жінка зі сльозами на очах розповідає, якби знала, якою його смерть буде, ніколи б не дозволила покласти до лікарні.

  -Мій чоловік  був лежачий. Далася взнаки травма хребта, яку отримав ще у 38 років. Тоді лікарі не давали жодних шансів, що він ходитиме, навіть дружина відмовилася від нього, дізнавшись про діагноз, – розповідає жінка. – Але з Божою поміччю одужав. Ми познайомилися в автобусі, коли разом їхали з Луцька, я на той час була розлучена й виховувала двоє доньок. Стали спілкуватися і між нами виникала взаємна симпатія. Згодом вирішили побратися, а за деякий час чоловік збудував будинок.

  Олександр Суковатий 52 роки пропрацював на шахті, трудився майстром по ремонту взуття у Нововолинську. Був добрим, щирим, компанійським, нікого ніколи не образив, за що його любили та поважали усі, хто знав. У перших числах серпня його самопочуття погіршилося. З’явився кашель, кололо у бокові. Олександр Кіндратійович мав професійну хворобу усіх гірників – силікоз, який нагадував про себе. Віра Федорівна зателефонувала сімейній лікарці Іщук і попросила прийти. Та порадила передзвонити, бо у неї були на той час пацієнти. Коли жінка зателефонувала вдруге, почула, що та не  зможе прийти, бо йде у відпустку, і взагалі боїться заразитися коронавірусом. Телефоном порадила купити  антибіотик «Цефтрактам» та колоти його. Без аналізів, не знаючи діагнозу, навіть не зробивши проби на реакцію ліків, призначила лікування.

  – Через дев’ять днів, саме стільки часу тривало лікування,  чоловікові стало важко дихати й він попросив викликати швидку допомогу. Його забрали до лікарні. Я з онуком поїхала з ним, – продовжує ділитися Віра Федорівна. – З приймального відділення відправили на рентген. Він самостійно не міг стояти на ногах, онук хотів разом із ним зайти у кабінет, але його не пустили через карантинні заходи. Після обстеження Олександра вивезли з кабінету закривавленого. Я жахнулася, але мені пояснили, що він не зміг встояти на ногах і впав, коли робили рентген. Під час госпіталізації вимагала, щоб мене поклали разом із ним, не хотіла залишати самого. Оскільки він є учасником Другої світової, нас помістили у двомісну палату для цієї категорії людей й почалося лікування.

  За кілька днів стан Олександра Кіндратійовича покращився. Це підтвердив і завідувач терапевтичного відділення Ігор Халимендрик, і порадив Вірі Федорівні садити його на ліжку, щоб легені ліпше працювали. Хворий був гіпертоніком і жінка слідкувала за його тиском. Того дня попросила медсестру поміряти, у відповідь почула, що вона не зобов’язана це робити, й додала, що у пацієнта є власний апарат.

-Мені боляче було таке чути від медика, бо сама пропрацювала двадцять п’ять років кухарем у пологовому, а коли захворіла мама, перевелася санітаркою, щоб мати можливість бути поруч із нею, тож не зі слів знаю, що таке догляд за хворими, – говорить жінка. – До того ж, наш вимірювач тиску був зіпсутий. Жодна з медсестер відділення не відмовляла у такому проханні, навпаки, дівчата є чуйними та уважними. Олександру поставили крапельницю, і коли закінчувалися ліки, я гукнула медсестру. Вона поміняла флакон, ліки почали швидко литися по трубці, і тієї миті чоловік закричав, а потім його вирвало й він забився у конвульсіях. Я стала гукати про допомогу, прибіг завідувач і разом з іншими медиками почали проводити реанімаційні заходи. Але вже було запізно.

 Зі слів Віри Федорівни, чоловіка швидко забрали й повезли до моргу. Звідти їй винесли його у чорному розірваному пакеті та довідкою про смерть, у якій зазначалися супутні захворювання, серед яких пневмонія, хоча за увесь час у нього не було температури, та коронавірус.

-Ніде, ні у приймальному відділенні, ні у терапевтичному, у нього не брали ПЛР-тести, – розповідає жінка. – Навіть більше, на момент смерті, як мені сказали, результатів не було, бо мали надійти наступного дня. Хоча ще раз наголошую, йому не робили їх, бо з приймального відділення чоловіка повезли на рентген, а потім у терапію. Звідки вони могли взятися – невідомо. Та й де він міг заразитися, коли був лежачим, і я не виходила з дому.

  Віра Федорівна говорить, розуміє, що Олександр Кіндратійович хворів та й вік був солідний, тому біда могла трапитися будь-якої миті. Але якби знала, якою буде його смерть, та як ховатимуть, ніколи б не погодилася на госпіталізацію.

-Ліпше б він вдома помер, я б йому очі закрила й провела в останню путь по-людськи, а не у порваному мішкові, – плаче Віра Федорівна. – Просила хоча б одягнути його, бо так і поховали у тій сорочці, у якій лежав, і на яку його вирвало. Навіть удома не переночував за християнським звичаєм. Обурює  й те, що мені  ніхто не зробив ПЛР-тест. Адже за логікою, могла теж заразитися та інфікувати рідних та сусідів, які прийшли провести чоловіка в останню путь.

  Насамкінець жінка додає, що не вірить у те, що Олександр Кіндратійович мав коронавірус, як і не вірить у пневмонію, бо при цій хворобі є температура. А в нього її жодного дня не було. У дев’яносто років він мав ряд супутніх хвороб, одна з яких пов’язана з легенями, але аж ніяк не пневмонія та COVID-19.

 -До кінця своїх днів буду шкодувати лише про одне, – що чоловік помер не вдома і я не змогла його поховати як належить. Хочу, щоб про цю історію дізналося якомога більше людей і вдалося запобігти подібним випадкам.

  Завідувач терапевтичного відділення КП «Володимир-Волинське ТМО» Ігор ХАЛИМЕНРДИК у коментарі виданню зазначив, що чоловік поступив до них з легеневою недостатністю, позагоспітальною двобічною полісегментарною пневмонією. ПЛР-тест, зроблений на фільтрі, показав наявність коронавірусної інфекції. Про його результат він дізнався о 22 годині 14 серпня 2020 року після смерті пацієнта. На запитання, яким чином діагноз був поставлений до отримання результатів і чому чоловіка поховали як інфікованого, лікар пояснив, що померлих від пневмонії з підозрою на COVID-19 у лікарні, ховають у герметичному пакеті-мішку. Щодо того, чому не взяли тест у дружини, зазначив, що вона не була пацієнткою відділення. Також дав пояснення на питання, яке не дає спокою дружині померлого, а саме: чому розчин у крапельниці надходив швидше, ніж завше, що на її думку й спричинило смерть. Завідувач зазначив, що пацієнту ввели препарат для підвищення тиску, бо у нього він впав і він вливається швидше ніж інші.

  У цій історії чимало запитань, які залишаються без відповідей. Найбільше шкода бідну жінку, яка не мала змоги попрощатися з дорогою для неї людиною, з якої прожила життя і була поруч до останнього її подиху. Вона щодня картає себе за те, що дозволила чоловікові померти не в будинку, який він збудував, і за те, що одягнути не дали.

– Якби могла ходити, пішла б на кладовище і закопала його одежу у могилу. Не можу змиритися з думкою, що поховали у брудній сорочці. Це мене болить, і болітиме до кінця моїх днів.

Жанна БІЛОЦЬКА

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини