Депутат Володимир-Волинської міськради Василь Сусік: “Я не міг змиритися з несправедливістю, за що впав у немилість Петра Саганюка”

06.12.2019 | Статті | перегляди:

Депутат Володимир-Волинської міської  ради Василь Сусік – людина знана не лише у своєму виборчому окрузі – селищі цукрового заводу, а й в усьому місті. Його активна громадянська позиція, відкритість, прямолінійність, володіння економічною ситуацією у місті, аналітичний склад розуму,  відсутність підлабузництва та гостре відчуття несправедливості, –   якості, притаманні Василю Михайловичу. Відомо, що владці таких людей не надто люблять, їх іноді побоюються та намагаються задобрити якимись преференціями. 

Свою суспільно-громадську діяльність розпочав у 1989 році, у ті буремні часи, коли розпочалося зародження осередку Народного руху у Володимирі-Волинському. Працюючи столярем на цукровому заводі,  організував та очолив єдиний у Володимирі-Волинському страйковий комітет, входив до ради трудового колективу, до його думки дослухалося керівництво заводу. У 1990 році Василь Сусік   обраний до складу Володимир-Волинської міської ради і з того часу   виборці селища цукрового заводу довіряють йому депутатський мандат.  

– Чотири рази кандидатом в депутати мене висувава трудовий колектив “цукровиків”, один – політична партія «Наша Україна», один – ВО «Батьківщина», минулі вибори  йшов від УКРОПу. Проте ніколи не йшов в розріз з совістю та на сесіях голосував так, щоб не було соромно дивитися у вічі своїм виборцям. Я намагався підтримувати тільки ті рішення, які несуть користь громаді. А не політичним лідерам, – говорить Василь Сусік.

Коли 26 років тому прийняв пропозицію нинішнього міського голови Петра Саганюка увійти у його передвиборну команду, Василь Михайлович не роздумував. І після перемоги Саганюка за підтримки депутатів отримав посаду секретаря міської ради. Звісно, дехто закидав, що столяр не осилить досить-таки об’ємну ділянку роботи. Однак Василь Сусік за деякий час розвіяв усілякі сумніви. Хоча довелося, як наголосив, вивчити не один закон, постанову та міністерські циркуляри.

Штатів роздутих на той час не було. Були відділи,  де працювало по одній людині. І все встигали. Не було комп’ютерної техніки, хоча різних контрольних завдань  на той час було більше, як тепер.  Дивуюся, що п’ять працівників у відділі організаційно-аналітичної  роботи, де щоразу вводять додаткові штати,  не дають ради паперам при тому, що на кожному робочому столі є комп’ютер, – каже він.

Як пригадує Василь Михайлович, першу свою діяльність у владі він розпочав з представництва у виконавчому комітеті, два скликання підряд його обирали секретарем міської ради, очолював відділ майнових ресурсів, тобто мав змогу вивчити владну кухню із самісінького низу, спотикаючись та долаючи підводні каміння. Це й стало поштовхом до прийняття в подальшому непопулярних, однак справедливих рішень. 

Діяльність пана Сусіка у владі припала на різноманітні політичні та економічні процеси. На його очах відбувався занепад промисловості у Володимирі-Волинському, зародження так званої бізнесової еліти, яка намагалася не лише здружитися з владою, а й отримати за щиру дружбу відповідні преференції. Яскравим прикладом є оренда частини приміщення колишньої школи підприємцем Сергієм Ковальчуком, з яким за часів міського голови Петра Саганюка  укладено договір, де площа вказаного в договорі приміщення  відрізнялася від фактичної на 100 м.кв. Це призвело до того, що міський бюджет упродовж тривалого періоду не доотримував  солідні суми орендної плати. Цю проблему неодноразово на сесіях та приватних розмовах з міським головою піднімав Василь Сусік. Однак його або не слухали, або крутили пальцем біля скроні.

Решту підприємств міста, як розповів Василь Сусік, такі як швейна фабрика, меблева фабрика, цегельний та консервний заводи, а також ряд інших були придбані за копійки по схемі, придуманою тодішніми антикризовими менеджерами при владі. Перед тим закидалася в колектив дезінформація про те, що підприємство дійшло до ручки, оборотні кошти на нулі, а оснащення дихає на ладан. І відразу ж знаходилися  нові керівники або ж вхожі до Петра Даниловича підприємливі люди. Вони організовували збори колективу, обіцяли золоті гори, згодом –  акції або  майнові сертифікати і ставали повноправними господарями.  

З доволі-таки неприхованим сумом Василь Михайлович пригадує свою 20-річну працю на цукровому заводі. На той час інфраструктура перебувала на вищому рівні. Сотні жителів отримували робочі місця, житло, гідну заробітну плату. Будувалися магазини, відкривалися  клуби, стоматологічні кабінети, збудовано школу. На цукровому заводі  функціонувало велике тепличне господарство, а в їдальні цукровиків цілорічно реалізовувалися свіжі овочі. Однак прийшов час і завод пішов з молотка.

-Я не міг змиритися з несправедливістю, за що впав у немилість Петра Саганюка.  Дійшло до того, що перед одними з виборів проти мене організували цілу чорну піар-капмпанію: розкидали листівки, в яких обливали мене брудом та зводили наклепи. Я це пережив. Хоча й досі залишився гіркий осад від підлості та нечесної гри людей, які позиціонують себе патріотами міста, – розповідає Василь Михайлович.  

Цікавила позиція Сусіка щодо інвесторів, які довгий час оминають місто як прокляте болото. На що вислвив думку: «Це невигідно нікому у місті, у першу чергу владі. Навіщо створювати конкуренцію володимирським бізнесменам, які  диктують ринок праці, її оплату? Їх усіх це влаштовує».

-На мій погляд, склад депутатського корпусу щокаденції погіршується. Вважаю, що для плідної співпраці між депутатами та міським головою  потрібна взаємоповага та демократичний підхід. Перед вирішенням будь-якого питання міський голова мав би зустрічатися з головами депутатських фракцій або політичними лідерами. А не зібрати під себе більшість та приймати рішення так, як йому вигідно. Для цього є посада секретаря, який виконує роль містка між депутатським корпусом та міським головою. Крім того, секретар повинен зібрати усіх депутатів та зобов’язати кожного подати дві пропозиції щодо вирішення проблем округу. І тільки колегіальним рішенням визначити першочерговість та почерговість їх виконання. А не так як зараз є у міській раді: голова Петро Саганюк здійснює керівництво  в ручному режимі та одноосібно вирішує черговість вирішення озвучених депутатами проблем. З огляду майже тридцятирічної  депутатської діяльності щоразу більше схиляюся до того, що до обранців громади ніхто не прислухається, – додає він.

Наступного року  вибори. Чи планує пан Сусік вчергове балотуватися до місцевого органу самоврядування? На це відповідає:   потрібно давати дорогу молодим. І хоча у нього ще є здоров’я, натхнення, завзятість та загострене бажання змін у Володимирі-Волинському, проте робитиме ставку на молодь. Аби тільки амбіції декотрих реальних майбутніх кандидатів на посаду міського голови не зіграли з ними злий жарт. І вкотре у кріслі мера не опинився нині діючий.  

 
випадково