Ізраїль очима володимир-волинця Юрія Шутовського

Переглядів: 6

  Володимирчанин Юрій Шутовський ось уже понад півтора року перебуває в Ізраїлі. За цей період вивчив мову країни, у вільний час продовжує удосконалювати її, також вивчає побут і традиції місцевого населення. Про своє перебування у цій державі поділився з виданням.

                       Перші враження по приїзду в Ізраїль

– Поїхати до іншого краю вирішив ради моїх та дитячих мрій, – розповідає Юрій. – Почав замислюватись над пошуками роботи за кордоном. Хоча, чесно кажучи, колись у мене була інакшою думка щодо тих, хто кидає свої домівки заради того, щоб заробити грошей, і їде у ту ж Польщу чи інші країни Європи. Тепер я цих людей поважаю і водночас співчуваю їм та їхнім сім’ям. Бо вони думають над тим, як покращити своє життя і життя своїх рідних, їдучи на заробітки та важко працюючи.

   Юрій став цікавитися ринком праці, і вибір випав на Землю Обітовану. Дуже хотілося побачити країну, про яку багато читав у Біблії. А ще серце схилялося до неї через тему Голокосту. З сім’єю дивилися багато фільмів, присвячених цій тематиці, одним з яких «Список Шиндлера», режисером якого є Стівен Спілберг. Фільм розповідає про німецького бізнесмена Оскара Шиндлера, котрий врятував понад тисячу польськиї євреїв від загибелі під час Голокосту. Коли записував свою першу збірку, аранжуванням займався краєзнавець та автор книги “Володимир єврейський” Володимир Музиченко. Від нього почув історію Голокосту у нашому Володимирі-Волинському. Спілкування з ним розширило мій кругозір, я дізнався більше про наше місто. За деякий час знайшов шляхи офіційного працевлаштування, підучив мову та вирушив до Ізраїлю.

  Перше, що вразило володимирчанина на чужій землі – велика кількість зелені. Куди б не поглянув – всюди оаза. Ще одна особливість – багатонаціональність. Тут проживають представники багатьох національностей: африканці, поляки, румуни, українці, росіяни, філіпінці. Усі вони працюють у соціальній сфері. Для кожного з них є місце, і всі ці люди один з одним вживаються. Також незвичним виявилася відстань між населеним пунктами. Правильніше сказати, її відсутність. Виїжджаючи з одного міста, одразу опиняєшся в іншому. І неймовірна спека, яка триває півроку, та відсутність зими.

 – Перший мій трудовий контракт тривав рік, після чого постало питання повернення додому або пошуку іншої роботи. Звичайно, хотілося заробити, тому приступив до пошуку праці. Це було непросто, до того ж розпочався карантин і все позакривалося, – продовжує розповідь Юрій. – По цій причині у мене й закінчився контракт з фірмою, яка змушена була зупинити роботу. Та мені пощастило, вдалося тимчасово працевлаштуватися з правом проживання. Допомогли представники релігійної громади. Згодом знайшов нову роботу, на якій працюю й досі. Незабаром збираюся вчитися водити машину, бо цього вимагає контракт.

                           Життя країни під час карантину

   З березня по травень ввели карантин і життя у країні кардинально змінилося. Закрили дитячі садки, школи, університети, всі послуги перейшли на режим «take away» і доставку додому. Була встановлена дистанція між людьми, обов’язково маска, рукавички і антисептик, без якого не виходили з дому. Ввели обмеження пересування на вулиці: тільки на роботу, вигул собак, прогулянки з маленькими дітьми, покупки продуктів, медикаментів або відвідування лікарів.

  – Дуже багато людей розорилося за цей час. Допомога держави залежала від суми доходів, які отримував бізнес, тому не всім вдалося покрити свої втрати. Під час першого карантину у Тель-Авіві підприємці виходили на протести і не давали спокою владі, вимагаючи дозволу працювати. Адже багато було вкладено коштів у бізнес, зокрема ресторанний. Загалом, ізраїльтяни не живуть завтрашнім днем, вони не кладуть гроші на депозити, бо такого поняття як депозит просто не існує.   

   На другий карантин люди погодилися, бо він припадав на місяць, коли тривали релігійні свята. Тому, щоб не допустити великого скупчення, і не наражати на небезпеку, влада вирішила знову ввести обмеження, але вже не такі жорсткі, як були при попередньому карантині, – каже Юрій. – Варто додати, між МОЗ та Міністерством економіки виник конфлікт, який триває й досі. Міністерство економіки наполягає на тому, якщо й далі так продовжуватиметься, економіка країни буде зруйнованою. Разом із тим, люди теж почали аналізувати ситуацію та робити певні висновки, також вбачають у цьому політику. І коли влада заговорила про третю хвилю карантину, народ дав зрозуміти, що проти. Тож поки лишається лише масочний режим.

  Щодо тестувань на Covid-19, Юрій розповідає, що в Ізраїлі створили мобільні кабіни, які дозволяють лікарям брати мазки. Такі тестування проводяться безкоштовно. Та для працевлаштування ти маєш зробити тест у клініці, щоб отримати довідку. Його вартість становить 300 доларів. Зазвичай, оплачує працедавець. Також у країні запустили мобільний застосунок на телефон, який показує кількість хворих за геолокацією.

– На сьогодні є закритими лише школи та спортивні зали, працюють дитячі садочки. Влада не ризикнула закрити дрібний бізнес, – каже Юрій. – У країні дуже багато людей харчується поза домом, тому там розвинений сервіс – доставка їжі. Хочу сказати, коли приїхав, часто готував червоний борщ. Місцеву кухню нещодавно почав освоювати, оскільки  тут дуже спекотно, здебільшого люди  їдять салати, я теж почав звикати до них, і помітив, що майже перестав їсти перші страви.

                  Служба в Армії, зарплати та медицина

   Позаяк Ізраїль постійно готовий до чергової військової сутички з сусідами, його армія одна з кращих у світі. На відміну від багатьох інших, в армії Ізраїлю проходять службу більшість жінок, бо є військовозобов’язаними. Юрій розповідає, що для ізраїльтян служба у війську вважається почесним обов’язком, і вони до неї готуються заздалегідь, бо розуміють, що там з ними панькатися ніхто не буде. Навіть представники інших національностей, за умови, що мають громадянство, теж ідуть служити. Але відбір у війська відбувається досить ретельно.

–  Служба в армії дуже популяризується у державі. Люди розуміють, що це – їхній дім, і вони повинні його захищати. Ізраїльтяни готові знищити будь-кого, хто піде проти них зі зброєю. В Ізраїлі на досить високому рівні технології в оборонній системі, зокрема ППО. Так, система «Залізний купол», призначена для знищення тактичних некерованих ракет і артилерійських снарядів, є досить потужним захистом. У країні розуміють, не буде армії – не буде країни.

  Щодо рівня життя, Юрій каже, що він на високому рівні. Заробітна плата становить від двох тисяч доларів на місяць, в залежності де працюєш. При такій оплаті праці рядові жителі країни можуть прожити на ці гроші протягом місяця з урахуванням житла. Дохід вчителів та медиків –  7,5- 9 тисяч шекелів, що у доларовому еквіваленті становить 2 000-2400.

– Є робота, на якій ізраїльтян не побачиш. На ній працюють іноземні працівники. Це сільське господарство, будівництво, соціальна сфера та сфера обслуговування, кухарі. Оплата різна. Наприклад, ті, хто працює на сміттєвозах, за 4 години заробляють до трьох тисяч доларів. У країні шість місяців триває спека, і працівники прибирають вулиці вранці, поливаючи їх водою. Робота не є легкою, але після її завершення можна ще десь підробляти. Жінки заробляють на життя, доглядаючи за дітьми та людьми похилого віку. Є й такі, які працюють у салонах краси та інших сферах. Найважчою, як на мене, робота на будівництві. Хоча там непогано платять. На відміну від Європи, де потрібно важко працювати, щоб заробити 1000 доларів чи євро, тут головне робити все якісно, не потрібно нікуди поспішати. Окремо хочу сказати про медицину. Ми можемо лише заздрити ізраїльтянам. У цій країні не дають померти навіть тим, хто є у досить поважному віці і має серйозні захворювання. Людське життя в Ізраїлі неоціненне. Тут є куди рухатися та куди розвиватися. Хотілося, щоб так було в Україні.

  Юрій зізнається, що задоволений роботою та проживанням у цій країні, але не вважає себе щасливим. Бо щастя – це радість, яку хочеться розділити з іншими.

– Мені дуже хочеться обійняти рідних, хочеться, щоб хтось подзвонив до мене і поговорив зі мною. Коли випадає вільний час, пишу музику, по поверненню до України, планую дати благодійні концерти у Володимирі для військових, Луцьку та у Львові у сиротинці. Сподіваюся, вдасться здійснити задумане.

Жанна БІЛОЦЬКА