МИКОЛА КРИМСЬКИЙ –СИН УСЛАВЛЕНОГО АКАДЕМІКА-МОВОЗНАВЦЯ

Переглядів: 174

Про особисте життя Агатангела Кримського- ученого, який народився у Володимирі і знав понад 60 мов, відомо не багато. Був у нього прийомний син Микола. Цю історію розповіла Олена Наріжна – директор Звенигородського краєзнавчого музею імені Т.Шевченка.

У Олександри Каштанової та Миколи Левченка ( прийомний син академіка) 9 листопада 1929 р. народився син , якого назвали в честь батька. В родині Кримських його називали Нікольцьо.

В липні 1929 року  заарештували Миколу Кримського – особистого наукового секретаря А.Кримського. За участь у контреволюційній організації, що існувала в Академії наук і злочинний зв’язок з учасниками СВУ його засуджено. На 10 років концтаборів та заслано до Соловків. Від  М.Левченка вимагали дати брехливі свідчення проти Агатангела Кримського.

Та він не піддався ні на які вмовляння.  Академік Кримський проходить за показаннями Левченка як близька йому людина.  І це було дійсно так. Микола Левченко довіряв повністю  своєму названому  батьку. Саме до нього він і звернувся з проханням усиновити свого сина Нікольцю, що Кримський і зробив з охотою.   Спочатку він був записаний на прізвище матері – Каштанов Микола Миколайович. 5 березня 1930 року Агатангел Кримський всиновив хлопчика.

Доля  Миколи Левченка склалася трагічно, повернувшись  з тюремних таборів 1934 року, з тяжким психічним захворюванням він в своїй київській квартирі покінчив життя самогубством.  Це не врятувало родину Кримських від ганебних наклепів та фабрикувань цілеспрямованих компроматів.

Дослідник та популяризатор персоналій видатних людей Звенигородщини Володимир Хоменко, колишній працівник Звенигородського краєзнавчого музею, родинні таємниці Кримських знав особисто. Про Олександру Каштанову писав так: «Це довголітня хатня робітниця Кримських. Жінка неосвічена, малокультурна, сварлива, марновірна. Не випадково Левченко в листі з Медвежої Гори (заслання) застерігав Кримського від згубного впливу Каштанової на сина»

  Нікольцьо малим  грав на фортепіано Моцарта. Сходознавець Т.Грунін, розповів, як улітку 1938 року зустрів у Києві Кримського з хлопчиком. Звідки він у неодруженого Кримського? І почув відповідь: то остання надія виховати собі опору на старість.

В 30-40 роки  Агатангел зазнавав скрути: все що можна було, він висилав до Звенигородки, де жили його прибраний син Микольцьо (син Миколи Левченка) з матір’ю, улюблені сестра та брат, а сам обмежувався  одною стравою в академічній  їдальні  і дбайливо загортав шматок хліба, який видавали там до обіду, і ніс додому .

  А. Кримський  не зважаючи на утиски і арешти рідного брата Юхима та названого сина залишився на волі і вперто працював на українську науку. 

Всиновлений син Микольця  лише неповних дванадцять років мав щастя бути разом з батьком, відчув за ці роки повну силу його  любові та піклування. Той скрізь куди можна було брав його з собою. Навіть звістка про війну застала їх разом у Ялті.

19 липня 1941 р. Агатангел Кримський у м.Звенигородка був заарештований. Коли його забирали енкеведисти, залишив записку: «Вызванный экстренно в Киев, поручаю мой дом и моего сына попечению его матери Александры Семеновны Каштановой» .

Пройшовши  тортури допитів, на 71 році життя Агатангел Юхимович Кримський загинув мученицькою смертю  в Кустанайському тюремному лазареті  25 січня 1942 р (Казахстан). 8 травня 1957-го Агатангела Кримського реабілітовано. Місце поховання не встановлено й досі. 

Микола з матір’ю, сестра і брат Кримського терпіли матеріальну скруту в окупаційні роки.  З 1945 року Нікольці почали видавати академічну пенсію за «зниклого безвісти» батька, але припинили виплату в 1948 році, коли він навчався в девятому класі. Школу він закінчив успішно, мріяв вступити на гуманітарний факультет. Та синові «ворога народу» двері в університет не відчинили. Закінчив 1952 року Миколаївське військово-морське авіаційне училище. Служив на далекому сході. Через  вісім років демобілізувався і приїхав з сім’єю в Звенигородку. Працював в автопарку.

На зібрані в Академії наук України з нагоди 120-річчя Агатангела Кримського виступав зі спогадами про свого названого батька. 27-31 травня 1997 року брав участь у перших сходознавчих читаннях, присвячених А.Кримському. Проводились вони у Звенигородці. Ми (В.Хоменко та М.Кримський)  тоді відвідали звенигородських друзів Миколи, побували на могилі його матері на старому цвинтарі. Помер М.А.Кримський 27 березня 2002 року.

Микола Кримський листувався з працівниками Звенигородського  краєзнавчого музею. В одному з Листів від 14 листопада 1991 року писав:» Що я знаю про могили(ох, вже ці могили!) Юхим Степанович похований на православному кладовищі на Пісках, з ним поряд лежить мій шкільний товариш Василь Кобилецький. Бабця Аделаїда була похована навпроти – на польському цвинтарі, але воно знесене і на тому місці забудова. Агатангел Юхимович, буваючи в Звенигородці щотижня навідував дорогі могили і завжди брав мене з собою.  Юхим Юхимович та Марія Юхимівна поховані на основному цвинтарі, біля базару . Вони померли без мене, я служив на Далекому Сході, їхнє місце знаходження можуть підказати Володимир Михайлович Хоменко та Ганна Назарівна Замрига (там в їхній сім΄ї і померла Марія Юхимівна на бувшій садибі Кримських.

Часто доля випробовує талановитих людей на міцність.                                     

На фото : А. Кримський у юності. (фото з фондів Володимирського історичного музею)