Не сподіваючись на особисте щастя через хворобу донечки, знайшла його у сонячній Болгарії

16.09.2021 | Статті | перегляди:

   Марина поверталася з сонячної Болгарії закоханою та щасливою. Вона ніколи не могла подумати, що хвороба донечки, яка стала причиною розлучення з чоловіком, змінить її життя та подарує другий шанс на жіноче щастя.

  Марина познайомилася з Ярославом на дні народженні подруги. Оксана запросила її та ще кількох приятельок у кафе, де за сусіднім столиком відпочивала чоловіча компанія. Дівчина одразу привернула увагу Ярослава, і коли вийшла на вулицю, щоб поговорити телефоном, він пішов за нею. Між ними зав’язалася розмова, додому Марина поверталася не одна. Вони стали зустрічатися, а згодом побралися. За рік у них народилася донечка. Щасливі батьки не могли натішитися нею. Та з часом стали помічати, що з малечею щось не так. Звернулися до лікарів, які після численних обстежень поставили діагноз – ДЦП. Звістка стала громом серед ясного дня для них. Деякі знайомі пропонували відмовитися від донечки і жити далі. Але Марина навіть чути про це не хотіла, Як можна відмовитися від рідної кровинки? Хіба вона винна, що народилася такою?

  Попри невтішні висновки лікарів, жінка не стала опускати рук і приступила до лікування дитини. Численні обстеження та візити до фахівців, пошуки нових методик лікування, знайомства з батьками, які виховують таких самих діток, лікування та реабілітація. До чого лише не вдавалася Марина, і це почало давати перші результати. Маленька Надійка почала спиратися на ніжки. Для жінки це було величезною перемогою. Та от Ярослав не поділяв її радість, з кожним днем він все більше віддалявся від неї. Хвороба донечки стала для нього тягарем, він не вірив у її одужання, і у те, що вона колись зможе ходити, й взагалі давати собі раду. Вважав, дружина дарма витрачає гроші на лікування. А одного разу спересердя вигукнув, що ліпше було б справді відмовитися від Надійки. Після цих слів Марина зібрала речі  пішла від нього. Він не заперечував, і швидко подав на розлучення, вигукнувши услід, що нікому вона з хворою дитиною не буде потрібна. А незабаром жінка дізналася про те, що у нього є інша. Хоча, швидше за все, вона й була, але про це їй не було відомо.

   Боротьба за Надійку продовжилася. Допомагали батьки, але цих грошей катастрофічно не вистачало. На роботу Марина не могла піти, оскільки малеча потребувала постійного догляду. Щоб якось заробити, стала шити на замовлення. Благо, у свій час здобула професію кравчині. Замовлень було небагато як для села, але для жінки кожна копійка на вагу золота. У соцмережах познайомилася з жінками, яких спіткала така ж доля, як і її. Вони почали об’єднуватися, разом шукали фахівців, возили дітей на реабілітацію, підтримували одна одну у важкі моменти, разом святкували дні народження.

  Минали роки, Надійка хоч зі сторонньою допомогою, але ступала ногами. Навіть більше, навчилася давати собі раду. Попри невтішний діагноз медиків, Марині вдалося зробити неможливе. Але вона не збиралася зупинятися, і продовжувала лікувати. Якось одна мамуся, яка виховувала хлопчика з таким самим діагнозом, розповіла, що познайомилася з жінкою, яка застосовує нетрадиційні методи лікування для хворих на ДЦП. І хоча вони вартують чималих коштів, та варті того, щоб спробувати. Марина погодилася. Лікування виявилося не з дешевих, оскільки вимагало поїздок на море, гори, але давало результати. Разом із ними їздила і їхня реабілітологиня.

  Одного разу чергова поїздка на море випала у сонячну Болгарію у складі групи людей з інвалідністю, якою опікувалася релігійна громада. Там Марина познайомилася з її місцевим пастором. Чоловік непогано розмовляв російською, тому проблем у спілкуванні не виникало. Спочатку це були дружні бесіди на різні теми, Димитрій, так звали пастора, розповідав про рідне місто, дітей, дружину, яка пішла від нього назавжди, залишивши п’ятеро дітей, про свою релігійну діяльність. Згодом їх можна було бачити на узбережжі, де вони гуляли утрьох. З кожним днем Марина розуміла, що їй подобається іноземець, але вона відганяла від себе ці думки,  розуміла, що нічого з цього не вийде. Перед від’їздом Димитрій запросив її на вечерю до невеличкого кафе, що на березі моря. Колежанка, з якою приїхали разом, зголосилася побути з Надею.

  Милуючись заходом сонця, що купалося у хвилях моря, Марина відчувала блаженство. Їй ще ніколи не було так добре, як сьогодні поруч з Димитрієм тут, на узбережжі. Водночас і сумно від того, що вже завтра вона змушена буде попрощатися з сонячною Болгарією, і з ним. Однак у чоловіка були інші плани, для себе він вирішив не відпускати Марину. У цьому зізнався їй, і запропонував заміж. Жінка розгубилася від такої неочікуваної пропозиції, не знала, що відповісти. Вона й мріяти не могла про те, що почує ці слова колись. Після розлучення повністю присвятила себе доньці, і вже не сподівалася на особисте щастя. Адже кому потрібна жінка з хворою дитиною? Так їй колись сказав колишній чоловік. Та життя не передбачуване, й ніколи не знаєш, що на тебе чекає завтра.

   Додому Марина повернулася не одна. Димитрій приїхав з нею, щоб познайомитися з батьками та забрати їх з донечкою до сонячної Болгарії.

Жанна БІЛОЦЬКА

Фото ілюстративне

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини