Не зміг пережити смерть сина, і помер біля його тіла

18.03.2021 | Статті | перегляди:

    Андрій був єдиною і довгоочікуваною дитиною. Розумний, високий, вродливий юнак завжди радував своїх батьків успіхами у школі, а потім в медінституті, куди вступив, щоб продовжити сімейну династію. Його дідусь був лікарем, батько Олексій Володимирович також рятував людям життя, працював хірургом. От і він вирішив піти стопами рідних.

  Навчання давалося легко.  Після лекцій, коли усі однокурсники поспішали додому, він надовго затримувався у бібліотеці, щоб якнайліпше підготуватися до наступних пар. Навіть кохана дівчина Оксана, з якою навчався на одному курсі, інколи ревнувала його до навчання. Бувало, засидівшись у бібліотеці, забував про їхнє побачення. Потім вибачався, дарував квіти, але ситуації повторювались.

  Крім навчання у хлопця було й інше захоплення – мотоцикл. Саме новенька «Honda» була його пристрастю у вільний від навчання час. Він любив літати вечірнім містом по освітлених вулицях. Хлопець відчував себе окриленим, коли не відчуваючи під собою дороги, мчав назустріч вітру, а позаду залишалися будинки, люди, автомобілі. Мама Андрія, Надія Михайлівна, завжди переживала, коли він сідав за кермо. Їй здавалося, що мотоцикл це найнебезпечніший транспорт у світі. Тому завжди просила бути обережним.

   У той вечір хлопець повернувся з університету та пішов у гараж. Сьогодні вони з Оксаною збиралися на дискотеку. Вечірні вулиці були переповнені машинами, в результаті чого утворилися затори. Андрій терпляче чекав, поки черга зрушить з місця, потім вирішив зателефонувати Оксані й повідомити про те, що запізнюється, але тільки дістав телефон, як машини рушили. Звільнившись з автомобільного полону, хлопець набрав швидкість.

   На повороті вирішив зменшити її і натиснув на гальма. Та вони чомусь не спрацювали. Останнє, що побачив перед собою – позашляховик, який мчав на зустріч. Скрегіт металу, гострий біль і… темінь. «Швидка» примчала за кілька хвилин.

   Олексій Володимирович щойно завершив робити операцію, яка тривала кілька годин. Втомлений приліг у кабінеті і мріяв лише про те, щоб якнайшвидше потрапити додому. Його зміна закінчилася, передавши її  черговому лікарю, пішов до машини. Вже за кермом пригадав, що мав зателефонувати дружині й поцікавитися, чи чого, бува, не купити на вечерю. Але телефон виявився розрядженим. Натиснувши на гальма, зрушив з місця. Виїжджаючи з території лікарні, розминувся зі швидкою, яка з увімкненою сиреною мчала до приймального відділення. Проводжаючи поглядом карету швидкої, подумки побажав колезі спокійної ночі, відчуваючи, що випадок є непростим.

  На серці Надії Михайлівни було неспокійно. Годинник показував другу ночі, а сина  не було. Він завжди телефонував, коли затримувався. Стривожена жінка набрала номер сина, але абонент виявися недоступним. У ту мить вона відчула різкий біль у серці. Від несподіванки скрикнула. Чоловік, який мирно спав, прокинувся, і поцікавився, що сталося? Надія намагалася пояснити, що відчуває, що сталася біда з сином. Той лише махнув рукою і порадив не перейматися. Андрій дорослий хлопець, та й мотоцикл водить непогано. Що може трапитися? Затримався в Оксанки, а телефон мовчить, бо розрядився або вимкнув. З цими словами повернувся на другий бік і заснув.

   Надія так до ранку й не зімкнула очей. А коли на вулиці стало світати, зателефонувала Оксані. Та коли почула, що її сина у неї не було, забила на сполох. Стривожена жінка стала телефонувати до поліції, де їй сказали, що одного мотоцикліста вчора збила машина. Почувши номер лікарні,  тремтячими руками поклала трубку, і стала будити чоловіка. Спросоння той нічого не міг зрозуміти. Намагаючись заспокоїти дружину, вирішив зателефонувати до лікарні, яку назвали Надії, і у якій, як виявилося, він працював. Та коли взяв у руки телефон, пригадав, що забув зарядити його. Як тільки він запрацював, побачив кілька пропущених дзвінків з роботи. Став набирати номер, трубку взяв колега, який напередодні змінив його. Вислухавши Олексія Володимировича, порадив приїхати.

   Разом з Надією за лічені хвилини були на місці. Персонал ще ніколи не бачив лікаря у такому стані. У приймальні тремтячими руками майже вирвав з рук чергового лікаря журнал. Той, нічого не розуміючи, лише здивовано кліпав очима, та запитати про щось не наважився.

   – Де вчорашній постраждалий? – не запитав, а викрикнув Олексій Володимирович.

   – Я не знаю. У мене є тільки запис прийому. Та й прізвища ніхто не знає, був без документів, – відповіла налякана жінка.

  Олексій кинувся у реанімацію, за ним побігла Надія. Увірвавшись до відділення, заглядав у кожну палату. Лікар, який змінив Олексія, почувши шум, попросив зайти до кабінету. Поглянувши на колегу, налив у склянку води і попросив заспокоїтись. Після чого розповів, що вночі привезли хлопця, який розбився на мотоциклі. У той час у хворої, до якої його терміново викликали,  відкрилась внутрішня кровотеча. Він був змушений рятувати її. Медики намагалися реанімувати постраждалого мотоцикліста.

 – Ми телефонували до вас, але телефон був поза зоною. Довелося викликати іншого хірурга, та поки він доїхав, на жаль, постраждалий помер, – завершив розповідь лікар.

 Олексій Володимирович слухав колегу, і не хотів вірити у найгірше. Обхопивши голову руками, зціпивши зуби, присів на коліна і заплакав. До кабінету увійшла Надія, поглянувши на чоловіка, схопилася за серце і втратила свідомість.

   Переступивши поріг моргу, побачив тіло, накрите білим простирадлом. Тремтячими руками, відкрив його і закричав. Обличчя у синцях було знайомим до болю. Це був його єдиний син. Він кинувся до холодного безмовного тіла, став обнімати й цілувати його, гладив волосся і молив прокинутися. А ще благав простити за те, що не зміг врятувати його. У якусь мить відчув, як щось закололо у грудях і забракло повітря. Олексій Володимирович намагався вдихнути, але в очах враз потемніло, і він упав.  

  Далі були похорони. Страшні похорони. Біля будинку весь час чергувала «швидка». Надія Михайлівна постійно втрачала свідомість. Близькі, які намагалися заспокоїти її, боялися, що серце не витримає. Немов мара, біля труни коханого стояла Оксана, і не відводила від нього очей. Приходячи до тями, Надія знову обіймала найрідніших, – сина і чоловіка, які лежали поруч у домовинах. Олексій Володимирович не зміг змиритися зі смертю рідної дитини. Він вважав себе винним у ній. Якби вчасно увімкнув телефон, якби затримався хоча б на кілька хвилин, якби не поспішав додому, якби… На жаль, уже нічого не можна повернути. Та й винних теж нема. Так розпорядилася доля.

Жанна БІЛОЦЬКА

Життєві історії

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини