Вівторок, 29 вересня 2020, 00:33

Олег Кобилинський: День створення 51 омбр. Я пам’ятаю.

07.09.2020 | Статті | перегляди:

Сьогодні виповнюється 81-ша річниця з дня створення славетної та незламної 51-ї окремої механізованої бригади. На жаль, це героїчне бойове з’єднання було розформовано керівництвом нашої держави у 2014 року. Але пам’ ять про нього житиме у наших серцях.

Боєць 51 ОМБр, який на початку АТО був призначений старшим офіцером по роботі з особовим складом Олег КОБИЛИНСЬКИЙ на своїй сторінці написав спогад про події 2014 року, у яких брала участь бригада.

Станом на 2014 рік чисельність бригади становила близько 500 осіб. Тодішнє військове керівництво фактично ставило питання про розформування бригади. З початком російської агресії чисельність ледве забезпечувала виконання завдань у посиленому режимі. Та завдяки наполегливій і відповідальній роботі офіцерського складу була сформована й підготовлена до виконання бойових завдань зведена ротна тактична група, переважно коштом офіцерів, та розпочато ремонт та відновленню техніки, яка десятками років стояла у боксах і не експлуатувалась. На заклик про допомогу у її відновленні, відгукнулись усі волиняни.

8 квітня 2014 року розпочалася мобілізація з 521 військовослужбовця за контрактом набирає бригада 5386 військовослужбовців. Головна вказівка, яка озвучується вищим керівництвом не брати осіб старше 35 років.

Різке зростання кількості особового складу до понад 5000 чоловік додало значних проблем. По-перше: контингент, який поспішно був відмобілізований і обманутий у військових комісаріатах стосовно терміну перебування у військовій частині, постійно піднімав бунти, багато хто з прибулих мав проблеми з алкоголем. По-друге: тією кількістю кадрових офіцерів дуже важко було готувати підрозділи бригади до майбутнього виконання завдань, а відмобілізовані офіцери, в основному молоді, після закінчення військових кафедр, без досвіду. По-третє: терміни підготовки були дуже стислими і певною мірою не дали можливіть підготувати особовий склад до майбутніх бойових дій, про масштаби яких на той момент ніхто не здогадувався
За три дні бригада була набрана до штату воєнного часу і 12 квітня 2014 року передислокована у повному складі на Рівненський учбовий центр.

Особовий склад бригади приймав безпосередню та активну участь в звільненні таких важливих опорних пунктів:
7 травня 2014 року на Підставі Розпорядження командувача військами оперативного командування «Північ» 2595 військовослужбовців бригади на чолі з командиром бригади вибувають у відрядження в с.Дачне Дніпропетровської області для виконання завдань за призначенням. Після відрядження командира бойову бригаду починають рвати на частини. Так частину особового складу відкомандировують для подальшого проходження служби у складі 128 омбр (м.Ужгород) та 24 омбр (м.Яворів).

Вночі з 21 на 22 травня, ближче до 6-ї години ранку між Великоанадолем (Ольгінка) і Володимирівкою поблизу міста Волноваха Донецької області стався напад диверсійної групи бойовиків так званої «ДНР» на табір військовослужбовців 51-ої механізованої бригади. За словами очевидців, бойовики приїхали на інкасаторських авто «Приватбанку», стріляли з гранатометів, ПЗРК, кулеметів. З особового складу бригади було близько 30 чоловік, 3 БТР або БМП. Під час обстрілу один із зарядів влучив у бойову машину, яка перебувала на блокпосту, що спричинило вибух боєкомплекту. Внаслідок бою 18 військових загинуло,17 поранено. Всього до місцевої лікарні було доправлено з вогнепальними пораненнями 31 людину.
Ця трагедія, яка сталась напередодні президентських виборів, стала причиною зняття з посади полковника Яцківа та початку цькування 51-ї бригади. При цьому не було взято до уваги, що два снайпери, залишившись один на один з ворогом, не злякались, а вступили у бій: підбили дві інкасаторські машини та, не виключено, когось з нападників поранили, або навіть убили.

23 травня у розташування 51-ї бригади приїхав командувач Сухопутними військами генерал Пушняков, зривав з Яцківа погони та кричав, що навчить солдатів воювати. З наказу генерала 3-тя батальйонно-тактична група та частина 1-ї знімались з блокпостів та відправлялись на навчальний полігон на Широкому Лані у Миколаївській області. Однак, друга частина 1-ї групи залишалась.

28 травня 380 військовослужбовців в складі зведеної батальйонної тактичної групи було створено батальйон «Колос» для виконання поставлених бойових завдань в ході антитерористичної операції у щойно створеній зоні проведення антитерористичної операції.

15 червня 700 військовослужбовців залучаються до безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецький та Луганський областях та вибули в Донецьку область, м.Маріуполь в складі 1 зведеної батальйонної тактичної групи для виконання поставлених бойових завдань в розпорядження керівника сектору «М». Де виконують бойову задачу по охороні Маріупольського аеродрому.

17 червня м. Щастя Луганської області (2 загинуло (прикомандировані до 128 омбр ), на околиці Станиці Луганської танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив у оточення терористів. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, машина опинилася в безпорадному стані, стріляти було можливо тільки навмання. Перед тим, як розбили прилади командира танку, він встиг помітити гранатометників, що ховались неподалік. Екіпаж встиг зробити постріли у бік ворога, але не влучив. Щоб не віддати бойову машину в руки сепаратистам та не здаватися у полон, екіпаж прийняв рішення підірвати танк. Внаслідок вибуху загинули молодший сержант Володимир Крохмаль та солдат Іван Ващеня.

18 червня близько 1600 військовослужбовців залучаються до безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецький та Луганський областях та вибули в селище Дачне Дніпропетровської області для виконання поставлених бойових завдань в розпорядження керівника сектору «Б».

20 червня полковника Півоваренка призначено тимчасово виконуючого обов’язки командира 51 омбр. 20 червня 2014 року близько 800 військовослужбовців залучаються до безпосередньої участі в антитерористичній операції в Донецький та Луганський областях та вибули в Луганську область в складі 3 зведеної батальйонної тактичної групи для виконання поставлених бойових завдань в розпорядження керівника сектору «А» .

28 червня (прикомандирований до 128 омбр ) на околиці Станиці Луганської гине старший солдат Ігор Упоров. Для поповнення запасів води на блок-посту №12810 було виділено автомобіль ГАЗ-66 у супроводі БМП-2 (1 одиниця). Рухаючись у зворотньому напрямку за 3-4 км. до блок-посту №12810 були обстріляні НЗФ.

14 липня під час переміщення в колоні поблизу села Черемшине вночі відбувся бій, військовики бригади дали гідну відсіч терористам. Після завершення бою 51-а бригада почала відхід із Черемшиного, терористами пострілом ПТРК уражено САУ 2С1. Тоді загинуло 4 осіб: троє солдатів Олександр Абрамчук, Ігор Кантор і Юрій Трохимук та молодший сержант Юрій Трохимук, двоє зазнали поранень.

В Луганській області бійці 51-ї бригади створили низку опорних пунктів. Найбільш «гарячими» з них були «опорніки» підполковника Василя Спасьонова на виїзді з м. Рубіжного (в районі смт. Стара Краснянка) та капітана Анатолія Шиліка – біля Кремінної. Супротивниками бригади були різні козаки, місцеве ополчення та загін «Призрак» Мозгового. «Кулаком» бригади став гаубичний самохідно-артилерійський дивізіон під командуванням майора Сергія Фураєва, який буквально «літав» попереду (як висловився один з учасників тих боїв).

Військовослужбовці 51-ї бригади ретельно розвідали обстановку, й були готові до наступу. Однак, саме у той час Президент України П. Порошенко оголосив одностороннє перемир’я, а тому з наступом довелося почекати.

20 липня звільнення Северодонецька. Танкісти 51 омбр пішли в бій першими, розбили повністю блок-пост, а решта ж бійців на БМП зачищали місто. Разом з 51-ю бригадою у місті «працювала» Нацгвардія. У результаті наш танк повністю зруйнував 3 ворожі блок-пости, що дозволило військовим швидко зайняти місто і навіть дійти до Лисичанська.

23 липня під час звільнення Лисичанська комбриг Павло Півоваренко на околиці Сєвєродонецька віддає наказ командиру БТРа Павлу Плужнику увійти до Лисичанська та зайняти оборону. На підтримку рушив танк Макарова та БМП із десантним розрахунком підполковника Василя Спасьонова, бійці Нацгвардії. У танку, в складі якого, крім Макарова були механік Олексій Колян та навідник-оператор Юрій Боштан, було лише 3 кумулятивні снаряди, за 10 хвилин встигли з іншого танка перебрати ще 15 набоїв. Танк, БМП та 30 піхотинців почали входити до міста. БМП пошкодило мінометним обстрілом, танкісти цього не побачили та рушили вглиб Лисичанська. В ході міського бою танкісти знищили ворожий БРДМ та 5 членів проросійських формувань. У ході бою було знищено 4 мінометні розрахунки та снайпера — загалом до 40 бойовиків. Під час звільнення Лисичанська загинув один з перших героїв бригади – підполковник Василь Спасьонов.

Танк, на якому він був, потрапив під перехресний вогонь ворога, коли повертався з бойового завдання. Спасьонов був важко поранений та незабаром помер. У тому ж місці загинули бійці Криворізької окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України: полковник Олександр Радієвський, підполковник Павло Сніцар та солдат Ігор Коцяр. Пізніше про цю історію багато писалось у пресі, а загиблі нацгвардійці Радієвський та Сніцар навіть були вшановані посмертним нагородженням званнями: генерал-майора та полковника. Проте про підполковника Спасьонова влада чомусь забула…

24 липня в 22:20 над Лисичанськом замайорів український прапор.

25 липня (прикомандировані до 72 омбр) військовослужбовці 51-ї окремої механізованої бригади, виконуючи бойове завдання, утримували позиції біля міста Червонопартизанськ Луганської області поблизу кордону з Російською Федерацією. 25 липня 2014 року після 10 днів в оточенні і під обстрілами з боку російських бойовиків, близько 40 військовослужбовців були змушені скласти зброю і перейти українсько-російський кордон, таким чином потрапивши у полон. Герой України молодший лейтенант Гарматій не зрадив військовій присязі і не відступив на територію Російської Федерації. Відмовившись здаватися, він спробував прорватися до позицій Збройних Сил України і під час бою загинув.
Того ж дня від поранень, котрих зазнав у бою під Луганськом, помер солдат Григорій Савчук.

26 липня зведена батальйонно-тактична група (БТГр) «Колос» 51-ї механізованої бригади була відправлена в район Савур-Могили з метою розблокування українських військ, оточених у Секторі “Д”. Через 2 дні, 28 липня, БТГр прибула на місце. Близько десятої години ранку 380 воїнів групи виступили маршем з боку селища Первомайськ. Під час розгортання підрозділу для наступу, артилерія проросійських сил завдавала по ним ударів, і з 11:00 до 14:00 підрозділ втратив загиблим Віктора Хмелецького і 18 чоловік пораненими. Попри обстріли, підрозділ зайшов на висоту до 8—9 вечора, проте за наказом командира БТГр Павла Процюка до 4 ранку відійшов з висоти для уникнення артилерійських ударів з російської сторони, на зворотній схил кургану. Не зважаючи на невдачу, командування відзвітувало про успіх: начальник Генштабу ЗС України Віктор Муженко повідомив про взяття Савур-Могили під контроль Збройних сил України. Станом на 4 серпня щодо Павла Процюка два дні тривали слідчі дії у прокуратурі, — справа торкалася невиконаного завдання і «підозріло низьких втрат», що давали підстави для сумнівів у тому, що бої за висоту були. 6 серпня стало відомо, що Процюка було відсторонено з посади. На зміну йому командиром БТГр «Колос» було призначено підполковника Миколу Капіноса, позивний «Нептун».

1 серпня при підриві на міні та перекиданні автомобіля ГАЗ-66 в районі села Петрівське Шахтарський район Донецької області загинули капітан Андрій Задорожний, сержант Руслан Калуш, старші солдати Сергій Дармофал, Михайло Котельчук та Сергій Кушнір.

В серпні на вимогу керівництва сектору А, було сформовано і передано добровольчому батальйону “Айдар” для дій в районі Хрящувате і під Луганськом групу підполковника Сулімова (4 танка Т-64 і 6 БМП), яка оперувала там до 10-х чисел вересня, в тому числі – брала участь в боях за місцевий аеропорт.

4 серпня генералом Хомчаком була поставлена задача розвідати сили, що утримували Іловайськ. Штаб АТО та Хомчак припускали, що місто утримують не більш ніж 30-80 бойовиків.

5 серпня. На початку серпня 51 омбр отримала наказ вибити ворога з Мар’їнки разом із добровольчими батальйонами «Азов» та «Шахтарськ». Сили АТО спробували розсікти укріплений район бойовиків на дві частини, однак зіштовхнулися із запеклим опором. Не з першої спроби, але центральні позиції терористів вдалося взяти. Після того українські бійці почали зачистку Мар’їнки у східному та західному напрямках. Розуміючи, що місто не втримати, бойовики «ДНР» розпочали обстріл Мар’їнки з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град». Тим не менше, бригада виконала поставлене завдання і повернули в Мар’їнку мир і законну владу. Та утримувала дане місто до наказу про вихід частини із зони АТО. Більше того, офіцери та солдати 51-ї бригади навіть без бою зайшли у Петровський район м. Донецька. Але несподівано надійшов наказ – повернутись до Мар’їнки. На жаль під час виконання завдань бригада понесла втрати особового складу: від кулі ворожого снайпера у Мар’їнці, гине молодший сержант Курочка.

У районі містечка Красногорівка Мар’їнського району Донецької області від розриву ворожого снаряда, який влучив у БТР гине солдат Власюк Р.В.
6 серпня, прикриваючи відхід бійців бригади під селом Красний Яр Краснодонського району Луганської області, прикриваючи відхід свого підрозділу героїчно поліг солдат Іван Сирватка.

7 серпня миколаївські десантники встановили на Савур-могилі пам’ятний знак на честь загиблих в боях за Україну. Того ж дня загинув у бою старший лейтенант 51-ї бригади Валентин Прихід.
8 серпня 2014 року при зачистці після зайняння приміщень терорист у засідці вистрелив з близької відстані старшому солдату 51-ї бригади Артему Карабану в груди, куля пройшла над захисною пластиною бронежилета. Серце Артема зупинилося на під’їзді до Амвросіївки.

6-7 серпня за наказом генерала Хомчака відбулася спроба захопити Іловайськ силами 40 БТрО «Кривбас», що був посилений 2 танками і 2 одиницями БМП 51 ОМБр і загоном добровольців з ДУК. Наступ провалився, у «Кривбасу» виник конфлікт з Хомчаком. Один з танків 3 БТГр 51-ї бригади в районі залізничного переїзду у Многопіллі наїхав на протитанкову міну. Екіпаж встиг покинути машину перш ніж здетонував боєкомплект.

7 серпня сепаратисти остаточно залишили Савур-Могилу. Звідси терористи, довгий час до взяття висоти, обстрілювали українських військових та ряд населених пунктів.

13 серпня під час обстрілу позицій бригади з БМ-21 Град в районі с. Новоганнівка, Краснодонський район, Луганська область гине солдат Давидюк Олександр.

17 серпня на блокпосту зазнав поранення у плече солдат 51-ї бригади Дмитро Герасимик. В Авдіївці надали медичну допомогу та витягли кулю, дорогою в Дніпропетровськ терористи обстріляли автобус з пораненими, осколок влучив в голову Дмитру. Помер у дніпропетровському шпиталі від тяжкого поранення у голову.

18 серпня «Донбас» увійшов в Іловайськ при підтримці ЗСУ: зведеної роти 51 ОМБр та РТГр 17 ОТБр (4 танки, 4 БМП, 82 бійця) і зумів закріпитися у західній частині міста і у школі. Слідом за «Донбасом» в місто увійшов батальйон «Дніпро-1».

20 серпня під час артнальоту й атаки знекровлений підрозділ 51-ї бригади відходить з Петровського, коректування велося по мобільних телефонах, з цього дня прикордонний район практично був зайнятий російськими військами. Захисники Савур-могили перебували в повній ізоляції — до найближчого українського підрозділу було 40 кілометрів.

21 серпня зазнав смертельних поранень на блокпосту під Мар’їнкою сержант 51-ї бригади Сергій Приймак, ще троє військовиків поранено. 21 серпня загинув Андрій Омелянюк у бою під містечком Старобешеве. Кілька днів Андрій рахувався як безвісти зниклий, оскільки його командир Анатолій Шилік загинув за кілька днів потому під Іловайськом і не встиг оформити документи загиблого бійця, а його тіло знаходилось у морзі міста Бердянська. Також 21 серпня під час виконання бойового завдання — в боях за Іловайськ загинув солдат Приходько Володимир.

22 серпня полковник Пивоваренко виїхав на ст. Дачна (Курахово), аби особисто прийняти 2-у батальйонно-тактичну групу 51-ї бригади, що прибула з Рівного. Група була укомплектована найгіршою технікою – все, що було на складах найліпше, вже давно воювало. Доки він перебував у розташуванні групи, було отримано перші дані про російське вторгнення. Група отримала наказ вирушити на допомогу військам, що перебували в оточенні під Іловайськом. Аналогічні накази отримували й інші частини, але вони не змогли дістатись оточених. Єдиним, хто прорвався на допомогу своїм було лише кілька БПМ та вантажівок на чолі з капітаном Непеляком Віталієм. Переважна більшість особового складу 2-ї батальйонно-тактичної групи, наразившись на перший обстріл, в якому загинув 1 та був поранений ще 1 солдат, повернула назад – до ст. Дачна. Ті, хто з комбригом прорвались на допомогу своїм, взяли участь у боях в районі селищ Дзеркального та Кутєйнікового.

24 серпня батарея, якою керував капітан Коваль Костянтин, знаходилася біля Кутейникового. О 12:15 розпочався бій, в якому військовики підбили 2 одиниці БМД-2 331-го парашутно-десантного полку Збройних сил РФ. Десант противника поховався в «зеленці», але невдовзі при спробі виходу 10 російських десантників потрапили у полон бійців розвідки 51 ОМБр. Після обстрілу у відповідь батарея втратила 3 гармати «Рапіра». Після надходження наказу відійшли із 2 гарматами, з особового складу двоє були легкопоранені. Пересувалися в напрямі с. Многопілля гусеничними МТ-ЛБ через залізничну колію, при цьому гусениці у транспортів не позривало.

26 серпня підрозділ ретельно замаскував гармати, увесь ранок провели в очікуванні нападу. Близько 10-ї почався артилерійський обстріл з артилерії та «Градів», військовики нарахували в російській колоні на марші 73 одиниці на відстані від замаскованого підрозділу 7-8 кілометрів. Після 15-ї години на близькій віддалі — до 1,5 км — з’являється іще одна колона. Капітан Коваль наказав підпустити ворога на відстань 200–300 метрів, після чого розстріляв 2 одиниці МТЛБ-ВМК та одну МТЛБ-6М зі складу 8-ї мотострілецької бригади Збройних сил РФ. Одну з них підбила сусідня обслуга батареї, друга гармата не стріляла, щоб її не виявили. Обслуга гармати під керівництвом Коваля — номер обслуги старший солдат Касьянчук Сергій, механік-водій МТЛБ старший солдат Ковальчук Ярослав, старший навідник рядовий Лукащук Віталій, номер обслуги солдат Русов Олександр.

Кілька діб артилеристи знаходилися в оточенні, пробивалися під шквальним вогнем. При величезних втратах українських сил під Іловайськом формування Коваля — 41 боєць — втратив Шванка Олега зниклим безвісти, решта вийшли із легкими пораненнями. Доводилося повзти по-пластунськи багато кілометрів соняшниковим полем, розділившись на групи, маючи при собі тільки бронежилети і каски.

У ніч з 24 на 25 серпня в під Докучаєвськом мінометна батарея капітана Шиліка зазнала важких втрат. 3-й батальйон 51-ї бригади опинився в оточенні в районі Березове — Оленівка під постійним артилерійським обстрілом російсько-терористичних військ. Більшість особового складу батареї перебувала на блокпосту 39-06 неподалік від Іловайська. Цей блокпост обстрілювався самохідно-артилерійськими гарматами «Нона». Від одного з пострілів загорівся тент на машині ГАЗ-66. Анатолій Шилік особисто кинувся його гасити. На допомогу капітану з укриттів вибігли й інші бійці. Коли вони всі були поруч з машиною, прилетіло ще кілька снарядів «Нони» і капітан загинув, а разом з ним старший лейтенант Беца І.М., Молодший сержант Брик Д.Ю., солдати Бугайчук С.А., Мостика А.В., Момотюк Д.В., Данилевич Р.М., Павляшик М.А., ГоляновськийР.В, Оніщук Ю.В.

25 серпня після здобуття Іловайська майор Олексій Шепелюк дістав завдання увійти до групи підсилення підрозділів Збройних сил на передовій. Група зенітників прибула на передову в розташування батальйонної групи, але саме у цей час через кордон перейшли озброєні підрозділи російських військ, які відразу ж відкрили вогонь на ураження по українських військових. Підрозділи українських військ швидко опинились в оточенні, а їхня бойова техніка була виведена з ладу. За цих умов Олексій Шепелюк разом із іншим офіцером — командиром зенітно-ракетного дивізіону Олексієм Кондисюком прийняв рішення — щоб не потрапити в полон, піти на прорив оточення. Але під час виходу з оточення підрозділ українських військ потрапив у засідку. Більшість групи прориву дістала важкі поранення. Оскільки тіло Олексія Шепелюка не було знайдено, тривалий час він вважався зниклим безвісти. Полеглий герой був похований як невідомий у Дніпропетровську, і лише 13 липня 2015 року Олексій Шепелюк був ідентифікований за аналізом ДНК.

Перед загрозою неминучого оточення, з котла, що мав ось-ось замкнутись, з боєм прорвалась 8-а рота 51-ї бригади, яку очолював капітан Олег Редюк. Маючи 2 БМП та 1 МТЛБ, капітан вирушив з блокпосту 40-02 та незабаром дістався селища Докучаєвськ, де вже перебували наші війська.

25 серпня у боях за Іловайськ загинули вояки Михальчук Віктор, Лобжин Олександр, Крепець Леонід, Потапчук Станіслав, Пугач Ігор, Янчук Валерій, Марфіч Михайло, Янчук Валерій, Лучук Роман,
27 серпня у в боях за Іловайськ загинув Головчак Сергій
27 серпня 2014 року під артобстрілом біля Кутейникового зник безвісти солдат Сергій Курука.

28 серпня російське командування надало оточеним під Іловайськом українським військам перший «зелений коридор»: аби можна було вивезти загиблих та поранених. Перша колона щасливо минула розташування російських військ та незабаром дісталась до Мелітополя. Однак друга, яка вирушила ввечері, потрапила під вогонь ворога. Тіла 9 військовослужбовців, які перевозились у цій колоні, «загубились» у якихось місцевих моргах, та дістались Дніпропетровська лише 23-го жовтня.

28 серпня внаслідок обстрілу російських військ, на південній околиці с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область, намагаючись доставити боєприпаси оточеним українським військовим в Іловайську гинуть Микола Гуменюк та Чижов Юрій.
Станом на вечір 28 серпня 2014 року у розпорядженні полковника Пивоваренка залишались 7-ма та 9-та роти, протитанкова та залишки мінометної (38 людей) батареї, 2 танки, з яких один — несправний, та окремі військовики з інших підрозділів — включаючи тих, хто був у 2-й батальйонно-тактичній групі.

Загинув командир бригади під час прориву північної колони з оточення під Іловайськом. Спочатку Павло їхав на броні БТРа, попереду колони 51-ї бригади та «Кривбасу», проте в районі села Чумаки злетів з борту від мінометного обстрілу. Застрибнув на борт БМП № 529, що зупинилася його підібрати. Ця БМП змогла пройти урочище Червона Поляна, де українські війська чекала оборона росіян з танків, БМП та гаубиць, і яка знищила там щонайменше 6 українських БМП та численні легкові автомобілі добровольчих батальйонів. БМП № 529 із Павлом Півоваренком відбивалася від ворогів до останнього, і була знищена на дорозі поміж хутором Горбатенко та селом Новокатеринівка, стоячи там наодинці, на віддалі від іншої знищеної української техніки.

Згідно розслідування Ярослава Тинченка, саме група Павла Півоваренка у складі танку Т-64 і кількох БМП знищила техніку 21-ї мотострілецької бригади РФ під Олександрівкою. Росіяни втратили спаленими щонайменше два танки Т-72БА і бойову машину БМП-2.
Бійці бачили його востаннє, коли він роздавав їм пляшки із запалювальною сумішшю, щоб вони спалювали машини. Перебував у БМП, в якій 14-го вересня 2014 пошуковцями групи «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») було вилучено рештки 3-х бійців. Двоє з них — військовослужбовці 2-го взводу 7-ї роти 3-го батальйону Ігор Кушнір та В’ячеслав Іонов. Мав поранення в ногу, дістав ушкодження в спину, потрапив осколок в голову.

Потім на державному рівні почалось цькування і зниклого без вісті комбрига, і всієї 51-ї бригади. Полковника неофіційно оголосили зрадником, бо в нього, мовляв, батьки (які померли) – у Москві, брат (якого ніколи не було) начебто служить у російській армії, і навіть буцімто його бачили у Донецьку у формі сепаратистів. Та не просто бачили, а стверджували, що він особисто радив сепаратистам: кого з наших солдатів звільняти, а кого – залишати. При цьому імені Павла Пивоваренка не було ані серед офіційних списків загиблих, ані полонених, ані зниклих без вісті…

Наприкінці 2014 року ДНК-експертиза показала, що тіло командира поховане на Кушугумському цвинтарі під Запоріжжям, через 8 місяців повторна експертиза підтвердила ці дані. 22 липня 2016 року з Павлом Півоваренком попрощалися у Києві.

29 серпня при виході з Іловайського котла «зеленим коридором» загинули військовики 51-ї механізованої бригади — старший лейтенант Коцюк Р.В., лейтенант Ільяшенко Р.І., старший прапорщик Смірнов С.Г., сержант Ярмолюк О.П., молодші сержанти Іонов В.А., Василюк О.А., Дем’яник С.В., старші солдати Тарасюк О.В., Войчук О.А., Посполітак А.В., Ващишин О.А., солдати Засєкін В.О., Зелінський В.А., Тарасюк Б.В., Малиш В.В., Кушнір І.М., Білець П.В., Саксін А.М., Бірюков Р.Р., Деркач О.П., Волков М.В., Громовий Д.В., Лавренчук Ю.В.

2 вересня у Дніпропетровському госпіталі, не приходячи до свідомості після важкого поранення в боях під висотою Савур-Могила на Донеччині гине солдат Сусваль Петро.

4 вересня на блокпосту під Орлами Покровського району авто з солдатами, яких везли додому, розстріляли терористи, загинув рядовий 51-ї ОМБр Сергій Писарук. 12 вересня від важких поранень помер старший лейтенант Олексій Кітновський.

Як повідомив 22 вересня Президент Петро Порошенко, 51-у бригаду Збройних сил України буде розформовано, а на її місці буде створена нова механізована бригада.

8 жовтня президент на зустрічі з бійцями та командирами 51-ї ОМбР анонсував створення 14-ої механізованої бригади, — на базі підрозділів 51-ої бригади, які зарекомендовали себе як героїчні під час АТО: серед таких президент назвав розвідників, які одними з перших взяли під контроль Савур-Могилу; протитанковий артилерійський підрозділ бригади, який знищив чимало бронетехніки противника; ремонтний підрозділ бригади, який під обстрілами виконував свої обов’язки; танковий підрозділ, який атакував ворога, щоб забезпечити виведення українських військ з-під Іловайська.

1 листопада стало відомо, що вдалося досягти звільнення іще 25 бійців, котрі перебували в полоні у Сніжному — вояків 51-ої бригади, а також з військової частини 3056 Національної гвардії та 39-го батальйону територіальної оборони: обмін відбувся в форматі 25 на 25.

30 грудня внаслідок переговорів, котрі огранізувала миротворча місія УПЦ МП, було визволено з полону трьох людей, із 51-ї бригади — молодшого сержанта Юрія Потейчука (Волинь) та молодшого сержанта Святослава Савчука (Волинь).

1 лютого 2015 року з полону терористів вдалося визволити двох військовослужбовців з 51-ї механізованої бригади.

6 квітня загинув військовик 51-ї бригади Луць Дмитро, місце та обставини не уточнені. 29 квітня 2015-го здійснено спецоперацію за сприяння СБУ, вдалося звільнити військовика 51-ї ОМБР Євгена Олейника — провів в полоні бойовиків понад 8 місяців.
9 вересня 2015 року з полону терористів звільнені командир гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, підполковник Сергій Фураєв та командир гармати гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, старший матрос Артем Комісарчук — перебували у заручниках з часу Іловайського котла.

Слава Героям та вічна пам’ять загиблим!

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини