Підсумки Нормандської зустрічі: від емоцій – до фактів

11.12.2019 | Статті | перегляди:

Позавчора відбулась нелегка для Володимира Зеленського переговорна процедура  у Парижі. Про такі події варто говорити тоді, коли трохи вщухають емоції. Багато хто чекав від «нормандії» чергової зради. І вона таки була, бо зустріч засвідчила: підписані у 2014-2016 роках домовленості були лише на шкоду Україні та на руку тим, хто не збирався припиняти війну.

Зокрема, за питання виконання Мінських угод та формули Штайнмайєра, які були погоджені тодішнім президентом Петром Порошенком ухопився Володимир Путін, і вони дійсно рятували його позицію у нормандських переговорах. Тоді, 5-3 роки тому, Україна прийняла ту саму капітуляцію, проти якої так ревно виступали кілька днів тому псевдопатріоти. Деякі німецькі ЗМІ назвали Путіна переможцем паризького саміту, але якщо так, то переможців два – Путін та Порошенко: однодумці, партнери у знищенні України.

Попри все це, український президент Володимир Зеленський чітко дотримувався проголошених ним самим червоних ліній: а) неможливість федералізації України, б) неможливість впливу на вибір Україною курсу і вектору розвитку, в) неможливість йти на поступки територіями.

Отримані у спадок від минулого керівництва держави міжнародні документи не завадили Зеленському досягнути прогресу в мирному процесі: обмін полоненими за формулою «усіх на усіх», домовленість про повне і всебічне припинення вогню, розведення військ в трьох додаткових зонах, початок розмінування, розширення мандату місії ОБСЄ до можливості діяти 24 годину на добу 7 днів на тиждень. Це вже результат в користь України.

На особистій зустрічі із Путіним наш президент порушив дуже складні теми – вибори і кордон. Путін, посилаючись на підписані Порошенком Мінські угоди, наполягає на тому, що встановлення контролю України над кордоном має стартувати лише після місцевих виборів.

 

Натомість, Зеленський наполягав, що проведення місцевих виборів в ОРДЛО можливо виключно відповідно до законодавства України та стандартів ОБСЄ на основі Копенгагенських критеріїв. Тобто, після повного відновлення контролю України за власним кордоном із РФ, адже без цього вибори неможливі.

Не зважаючи на підтримку у цьому питанні  української сторони канцлером Німеччини Ангелою Меркель, яка зазначила, що Мінські домовленості мали б бути більш гнучкими, Україна та Росія зафіксували в цьому питанні розбіжність, і це стане предметом наступної зустрічі у Нормандському форматі. «Формула Штайнмайєра» буде імплементована в закон, але чітка позиція президента «спочатку безпека – потім вибори» не дозволить цій формулі перетворитися на зраду.

Хочеться розчарувати і тих, хто намагався «не помітити», що президент України підняв також питання Криму, хоча так, змістовно обговорити його не вистачило часу. Це питання із самого початку не піднімалося в Нормандському форматі, бо він був призначений для обговорення Донбасу. Порошенко жодного разу його не порушував і не намагався. Але 9 грудня 2019 року, за п’ять з лишком років «Крим – це Україна» було вперше сказано в присутності Путіна. Володимир Зеленський переконливо заявив позицію про те, що ніякого обміну «Донбас на Крим» не буде.

Газове питання також обговорювалося. Всеосяжної домовленості не було – та й не могло бути, адже основні переговори йдуть у Відні між урядами за участю представників газових компаній. Якщо б домовленість була досягнута на рівні президентів, то був би скоріше договорняк, як це було з багатьма попередниками. Але Україна після Нормандії розширила можливості своєї переговорної групи у Відні. Ми непохитно стоїмо на довгостроковому характері контракту на транзит. Хочемо 10-річний, Росія хоче 1-річний. Скоріше за все, тут буде знайдено компроміс. Президент заявив про готовність взяти російський борг перед Україною, який утворився внаслідок рішення Стокгольмського арбітражу, не грошима, а поставками газу.

Отож, сьогодні очевидно, що зустріч у Нормандському форматі була дуже добре підготовлена: ніколи раніше Україна не входила в цей переговірний формат з настільки сильною позицією. Напередодні Україна змогла заручитися підтримкою МВФ і ЄС у питаннях надання фінансування. Україна отримала заяви основних світових гравців – США, ЄС, Франції та Німеччини щодо підтримки України. Україна домоглась виконання Росією рішення міжнародного суду щодо повернення в Україну моряків і суден, незаконно захоплених Росією рік тому. Україна домоглась обміну військовополоненими. Україна має в позитиві низку рішень міжнародних арбітражів щодо боргів РФ за газ. І, зрештою, дуже важливо – Збройні Сили України на момент переговорів повністю контролювали ситуацію на лінії фронту. Петро Порошенко ніколи не міг сформувати настільки сприятливі обставини і вигадував фразеологію про «антиросійський фронт» і «форпост демократії», які не дуже переконували наших міжнародних партнерів.

Меркель і Макрон не приховували того, що відновлення переговорів (за словами Макрона, «відновлення довіри») – заслуга саме президента Зеленського. Канцлер Німеччини прямо зазначила, що президент Зеленський приїхав на самміт із пропозиціями, які заслуговують на увагу і є стимулами. Це не комплімент президенту, а визнання послідовності, принциповості та наполегливості його дипломатії.

 Помічник народного депутата України

фракції «Слуга народу» Валерія Стернійчука       

Павло Горошкевич

 
випадково