Після смерті сина до життя Галину повернув усиновлений хлопець-сирота

01.04.2021 | Статті | перегляди:

Галина з Олексієм побралися одразу після повернення його з війська. Весілля гуляли усім селом, згідно усіх традицій, як годилося у ті часи. Жити вирішили у його батьків. Жінка трудилась поштаркою, чоловік пішов працювати у рідний колгосп водієм. За рік на світ народився первісток Миколка. Молоді батьки не тямили себе від радості. Не менш щасливими були бабусі та дідусі, адже для них це – перший і поки єдиний онук. Кількома роками поспіль народилася Настуся. І у невеличкій батьківській хатині стало тісно. Тож молода родина вирішила будувати власне житло. Допомагали у цьому й батьки, і вже за три  роки звели хату.
   Спливали роки, Микола закінчив шолу й пішов навчатися в училище на тракториста. Хотів як батько працювати у рідному колгоспі. Та одразу після закінчення його забрали до війська. Два роки служби промайнули швидко і додому хлопець повернувся змужнілим. Дівчата крадькома заглядалися на нього і червоніли при зустрічі. А на танцях кожна мріяла, аби запросив котрусь. Однак Микола був з усіма ввічливим і особливої уваги жодній не приділяв. Як і мріяв, пішов працювати у рідний колгосп.

   Але розпочалася перебудова. Колгосп розвалився, багато селян виїхало на заробітки, хтось тримався за рахунок господарства. А коли у село прийшов фермер, усі ожили, чимало людей отримали робочі місця. Зарплатня хоч і невелика, та нарікань не було, бо окрім грошей, господар і цукор восени давав, і городини не шкодував, якщо комусь було потрібно. Працювали там і Олексій з Миколою водіями. Галина  далі трудилась поштаркою, а Настуся навчалася на вчительку у місті.
  Одного дня дівчина приїхала на вихідні з подругою по гуртожитку Оксаною, чорноокою красунею з пишним волоссям. Як тільки Микола побачив її, серце забилося з шаленою швидкістю. Нічого подібного до цього часу не відчував.
   Не залишилася непомітною гостя й серед місцевих парубків, які одразу почали приділяти їй увагу, чим викликали заздрість у дівчат. Однак та поводилася стримано й жодному кавалеру перевагу не надавала. Микола довго вагався запросити на танець, та боявся, що відмовить. Але коли побачив, як під час повільної мелодії у її бік крокував Славко, за секунду опинився біля дівчини й, несподівано для себе, схопив за руку та повів танцювати. А вже після дискотеки проводжав до свого дому. Настуся йшла з компанією позаду, розуміла, що між братом і подругою назріває щось особливе.
    Молоді люди почали зустрічатись. Хлопець часто приїздив у місто, де гуляв з Оксаною у вільний від навчання час, інколи вона приїздила у село з Настею. Вже батьки почали й на весілля натякати, мовляв, хочуть з онуками бавитися, та й пора вже Миколі самому господарем ставати. Той, ніби, не проти, але все не наважувався про це поговорити з коханою. Бо останнім часом вона якоюсь дивною стала. Все рідше стала на телефонні дзвінки відповідати,  потім взагалі уникала зустрічі, посилаючись на справи. Якось не витримав і приїхав без попередження просто в училище. Дівчина дуже здивувалася й розгубилася, коли побачила його на лавці біля навчального закладу. Навіть не встигла нічого промовити, як до позаду з’явився Олег, теж студент,  на рік старший, і запитав, чи йдуть вони сьогодні у кіно. У Миколи потемніло в очах, він не міг слова промовити. Йому стало зрозуміло, чому Оксана уникала його. Хлопець пильно поглянув їй у вічі, розвернувся і пішов геть.
     Галина поралася по господарству, коли почула у хаті дивний звук, який нагадував постріл. Спочатку подумала, що здалося, та материнське серце відчуло недобре, і жінка кинулась до будинку. Переступивши поріг, ледь не знепритомніла: на підлозі лежав її Миколка у калюжі крові, його голова була розтрощена, а усі стіни заляпані кров’ю. Поруч лежала чоловікова рушниця, з якою він ходив на полювання. Не тямлячи себе від побаченого, Галина немов навіжена кинулась до сина і почала обіймати його, кричати, а потім витирала стіни, ламаючи нігті, і знову кидалась до ще теплого тіла дитини. На крик прибігла свекруха з сусідами. Далі була швидка, поліція, морг, похорон. Не було лише Оксани на ньому. І хоч усім було не до того, але все ж поза увагою її відсутність не залишилася. Та ще більшою таємницею була для усіх причина такої страшної загибелі Миколи, яку він забрав із собою у могилу. Хоча потім правда вилізла і безутішна мати довго проклинала дівчину, через яку її син пішов з життя. Мабуть, ці прокльони далися взнаки, бо Оксана незадовго після смерті Миколи вийшла заміж і народила мертве дитя. А згодом виїхала з міста разом з чоловіком. Якою її є подальша доля – невідомо. Та люди говорили, що так дітей вона більше не мала. 
    Галина довго не могла прийти до тями. Олексій теж ходив чорний як ніч, не змогли пережити смерті онука батьки Галини, один за одним пішли на той світ. Незабаром відійшла у вічність і свекруха, яку поховали поруч з Миколкою. Настуня переїхала жити у місто і вийшла заміж. Залишились Галина з Олексієм одні у хаті, яку колись будували для дітей. Щоб якось заповнити порожнечу не тільки у домі, а й у серці, жінка почала задумуватись над усиновленням. Довго тримала це у собі, але одного разу таки зізналася чоловікові. Той був категорично проти. Але Галина стояла на своєму. Їй чомусь тоді здавалось, коли вона прийме чужу дитину, стане легше. І таки вдалося умовити Олексія.
   Від Андрійка мама пішла одразу після його народження. Доля сироти була передбачуваною – дитячий будинок, інтернат, а далі як Бог дасть. Хлопчик ріс спокійним і старанним, у десять років вже знав, що хоче бути майстром по дереву. На уроках трудового навчання спробував опанувати цю майстерність, і перекоанвся, що це його. Став цікавитися більше деталями, а коли вчитель подарував йому на день народження інструменти, взагалі поринув у роботу, й у тринадцять його роботи можна було бачити на виставках. А згодом ними почали цікавитись люди.
  Галина випадково помітила у знайомих  вирізьблену лавку й поцікавилася, хто таку красу виготовляє. І коли почула, що це робота підлітка з інтернату, відчула, що він саме той, кого вона шукала. Наступного дня поїхала до навчального закладу, у якому навчався Андрій. У директорки довідалася, що хлопець круглий сирота, а потім розповіла свою історію і причину, по якій приїхала. Та була здивована, бо більшість сімейних пар беруть дітей з пелюшок, а тут… Та й хлопець невідомо, чи захоче у такому віці йти у чужу сім’ю. Але перешкоджати не стала і запросила Андрія до кабінету. Галина,  побачивши хлопчину, ледь стрималася, щоб не заплакати. Дуже він нагадував її Миколку.
  Андрій виріс та вступив до інституту на заочне відділення, допомагає батькам по господарству та працює водієм разом з Олексієм у селі. А ще займається улюбленою справою та має чимало замовлень. Галина не може натішитися хлопцем, серце її заспокоїлося, хоча біль втрати рідного сина відчуватиме до кінця своїх днів. Але розуміння того, що дала можливість відчути родинне тепло іншій дитині, полегшило її страждання і повернуло до життя.

Жанна БІЛОЦЬКА

Життєві історії

Фото ілюстраційне

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини