Стати сильною і отримати другий шанс на життя

20.01.2021 | Статті | перегляди:

Ольга вийшла з кабінету лікаря і попрямувала до виходу. У голові роїлося безліч думок, від яких, здавалося, мозок ось-ось розірветься. «Чому? За що?» – питала саму себе і не знаходила відповіді на свої питання. Опинившись на вулиці, вдихнула на повні груди повітря й поглянула у небо. Там, високо, високо, над головою, пропливали хмари. Вона пригадала як у дитинстві її мама розповідала, що на них живе її бабуся, яка відійшла у небо, й спостерігає за ними. Маленька Оля щиро вірила у розповідь і довго могла дивитися у небо, намагаючись побачити бабцю, яку дуже любила.

Жінка присіла на лавку, очі стали вологими і вона заплакала. Їй дуже не хотілося помирати, адже ще така молода. І на кого залишить доньку? Діагноз, який поставили, шокував Ольгу. Вона до останнього сподівалася, що це недуга, і скоро все мине.

 Все починалося з підвищення температури, яка ніяк не хотіла падати. Згодом випадково намацала гульку на грудях. Звернулася до лікаря, той оглянув і виписав направлення на обстеження.

­ ­­­- Вам потрібно здати усі необхідні аналізи в онкологічному диспансері, – повідомив він, коли результати були у нього на руках. – Не варто панікувати, але раджу не затягувати.

  Вже наступного дня Ольга поїхала до обласного центру. Лікар детально розпитував ледь не про кожен день її життя, відколи вона почала себе погано почувати. Після чого виписав направлення на обстеження і порадив приїхати за тиждень.

  Поки чекала на результати, намагалася не думати про погане. Заспокоювала себе тим, що медицина є сильною, і будь-яку хворобу зможе вилікувати. За  кілька днів вона знову сиділа у кабінеті лікаря, який тримав результати у руках.

– Ви приїхали самі, чи з кимсь із рідних, – поцікавився він.

–  Сама, – відповіла Ольга, і в той час відчула, як у скронях щось запульсувало.

– Ми можемо говорити відверто?

-Так.

– На жаль, результати обстежень говорять проте, що вам потрібно лікування. У вас рак молочної залози.

В Ольги потемніло в очах, її мозок відмовлявся сприймати сказане лікарем. Вона хотіла піднятися, але якась сила її тримала.

– Я помру? – запитала вона.

– Шанси на одужання є, якщо вчасно розпочати лікуватися. Опускати рук у жодному разі не можна. Потрібно вірити і чим швидше приступати до лікування. Тому чекаю вас найближчим часом у нас.

  Ольга плакала і думала про те, як про все розповість мамі і донечці, яка нещодавно пішла у перший клас. І якщо дитині могла нічого не говорити, мамі була змушена розказати, адже не дай Боже, щось трапиться, на її плечі ляже відповідальність за онуку. Хоча і це було непросто, оскільки ненька мала проблеми із серцем.

На мить пригадалося дитинство й те, як вона маленькою дівчинкою спостерігала за хмарами і шукала на них бабусю. Невже й Ангелінка так само буде шукати  її? Ні, вона не хотіла у це вірити.

– Жіночко, заспокойтеся, – почула приємний голос. – Тут сльози не допоможуть, потрібно взяти себе в руки і діяти.

 Ольга повернула голову і побачила поруч себе жінку. Її голова була пов’язана хустиною.

– Чому це трапилося зі мною? – запитала у неї, сподіваючись на відповідь.

– Така воля божа, – промовила та. – Випробування, яке дається нам, і яке маємо пройти. Хоч як би важко це не було.

– Ви теж?

– Так. І я теж, – усміхнувшись відповіла незнайомка і розповіла свою історію хвороби. Ніна, так звали жінку, дізналася про рак випадково, коли проходила планове обстеження. До того жодних симптомів, які б вказували на небезпечну хворобу, не відчувала. Мамограф показав новоутворення, а вже результати аналізів підтвердили у жінки онкологію. Спочатку, зізнається, довго плакала і жаліла себе, згодом з’явилося бажання покінчити життя самогубством. Дійшло до того, що купила багато снодійного і хотіла випити його після того, як попрощається з рідними. Але однієї ночі їй наснився сон, у якому вона зустрілася з покійною мамою у сквері. Вони обидві сиділи біля джерела і гомоніли. Після чого матір піднялася й стала прощатися.

– Можна я піду з тобою? – запитала Ніна.

– Ні, донечко, тобі ще рано до мене, – усміхнувшись відповіла вона. Після чого ніжно обійняла доньку та пішла геть.

   Прокинувшись вранці, Ніна вирішила звернутися до лікарів. Спочатку було страшно. Їй була призначена хіміотерапія, від якої нудило, а інколи й рвало. Згодом почало випадати волосся. Жінка вирішила поголитися наголо і пов’язала голову хустиною. Але це було тільки початком. Попереду її чекала операція по видаленню молочної залози. Хоч як вона не намагалася взяти себе в руки й змиритися з тим, що стане «амазонкою», все ж це було непросто.

 А ще переживала, як сприйме її чоловік. Єдине, що змушувало брати себе в руки, – думка про дітей, які чекали на неї вдома. У глибині душі вірила в одужання. Чомусь цю надію давав сон, у якому мама відмовилася взяти її із собою.

  – На сьогодні обстеження показало, що я майже здорова. От тільки ще б волосся швидше відросло. Так хочеться зробити зачіску, – усміхаючись промовила вона. – Коли повністю одужаю, звернуся до пластичних хірургів. Хочеться все-таки відчувати себе повноцінною жінкою. Радує, що чоловік не відвернувся, а навпаки, усіляко підтримує мене. І це дуже допомагає. Не втрачайте надії, і все у вас буде добре.

  Після цих слів Ніна піднялася і, попрощавшись, пішла геть. Ольга витерла сльози, ще раз поглянула у небо, рішуче піднялася та рушила до автобусної зупинки.

 За кілька днів вона розпочала довготривале лікування, яке потребувало не тільки чималих сил, а й коштів, яких у неї не було. Зібравши волю в кулак, жінка була змушена взятися до роботи. Оскільки була швеєю, стала брати замовлення і шити, інколи ночами, щоб заробити на черговий курс хіміотерапії. Були дні, коли падала від утоми, але, відпочивши, знову сідала за машинку.

  Заробивши необхідну суму, їхала до лікарні на черговий курс хіміотерапії. Хвороба виявилася агресивною і ніяк не хотіла відступати. Інколи у жінки опускалися руки і виникало бажання кинути лікування. Однак, дивлячись на донечку та маму, яка дуже переживала за неї, брала себе в руки й продовжувала боротьбу за життя. Чекати на допомогу не було від кого. Чоловік пішов кілька років тому, навіть про доньку забув. Тому вся надія була лише на себе.

  Одного разу у двері задзвонили й у квартирі почулися голоси, серед яких упізнала голос рідної тітки. Прислухавшись, почула як та радила мамі подумала про місце на кладовищі та про пам’ятник для…Ольги. А ще просила умовити, щоб донька переписала квартиру на неї, бо у мами здоров’я теж нема, і не дай Боже щось трапиться, треба думати на кого лишити дитину. Ольга не стала далі слухати й вибігла з кімнати. Було помітно, що тітка розгубилася, бо не очікувала, що племінниця є вдома.

– Поки  жива, забороняю вам переступати поріг будинку, – вигукнула вона. – Ви не дочекаєтеся моєї смерті, і я доведу, що не тільки зможу побороти хворобу, а й міцно стати на ноги.

  Жінка продовжувала лікуватися, але вже з іншим настроєм. Вона дуже хотіла довести рідним, які вже поховали її, що переможе рак. Невідомо що трапилося, чи справді віра в одужання перемогла, чи у небесній канцелярії вирішили скоригувати історію життєвого шляху, але хвороба почала відступати. Обстеження показували хороші результати. І одного дня лікар привітав Ольгу з одужанням.

  Жінка, почувши таку новину, не стрималася і заплакала. Тільки вже від радості.

– Ну, що ви, що ви, голубонько, – промовив сивочолий лікар, – годі плакати. Ви проявили себе справжнім борцем, подолавши цю небезпечну хворобу. Залишається навідуватися інколи до нас, щоб контролювати ваш стан і не дати можливості їй повернутися.

  Ольга обійняла лікаря, щиро подякувала йому за все і вийшла з кабінету. Але цього разу не зі слізьми на очах, а з відчуттям радості перемоги. Позаду залишилися жахливі курси хіміотерапії, які вона мужньо перенесла. Попереду було багато планів на життя.

  До магазину одягу увійшла молода жінка у хустині з блідим обличчям.

– Чи не змогли б допомогти, я збираю кошти на лікування, – звернулася вона до продавчині.

 -Що з вами трапилося? – поцікавилася та.

-У мене виявили злоякісну пухлину в голові, вже пройшла потрібний курс хіміотерапії, на черзі – операція, на яку не має коштів. З роботи була змушена звільнитися через хворобу. Намагалася знайти іншу, але ніхто не хоче брати, коли чує про неї. Приховати не можу, бо все одно стане відомо. Зверталася у благодійні фонди, кажуть, не вистачає на всіх коштів, порадили почекати. Та хвороба не чекає. Думала кинути лікування, але не можу, на руках мала дитина, яку виховую сама. Кому вона буде потрібна крім мене?

   Продавчиня пильно поглянула на відвідувачку. Зовнішній вигляд говорив про те, що у неї справді є проблеми зі здоров’ям. Однак щоб переконатися у цьому і більше дізнатися про саму хворобу, попросила підтвердження.  

  Та дістала з сумки теку з паперами і поклала на стіл. Переглянувши уважно кожну сторінку, продавчиня дістала з каси гроші й простягнула їх гості.

  – Не зі слів знаю, що таке рак. Ворогу не побажаю зустрітися з ним сам на сам, – промовила вона. – Бажаю вам швидкого одужання, і у жодному разі не опускайте рук. Повірте, ви все зможете, якщо повірите у себе. 

  Відвідувачка щиро подякувала за допомогу й зачинила за собою двері. Ольга довго дивилася їй у слід через скляні двері магазину. Тієї миті пригадала свій шлях боротьби з підступною хворобою. І коли постать жінки зникла за рогом будинку, вийшла на вулицю і поглянула у небо. Над головою пропливали хмари, одна одну наздоганяючи і підштовхуючи.

– Бабусю, у мене вийшло. Я змогла все подолати, – промовила вона усміхаючись.

– Кого ти там виглядаєш, кохана, – почула чоловічий голос. – Замикай свій магазин і йдемо додому. Ангелінка вже зачекалася на нас.

 Ольга повернула голову й побачила коханого, який прямував на зустріч. Після подолання хвороби доля подарувала їй другий шанс і на особисте життя. Вона зустріла хорошого чоловіка, який обожнює її, і знайшов спільну мову з донечкою. А ще здійснила давню мрію – відкрила власний магазин і швидко знайшла постійних клієнтів. Вона не знає, що чекає попереду, але впневнена в одному: щоб не трапилося, ніколи не можна здаватися.

Жанна БІЛОЦЬКА

Життєві історії

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини