Сторінками історії. На Алеї праведників у Єрусалимі зростають дерева на честь родини Ваврисевичів

06.07.2020 | Статті | перегляди:

Ім’я Миколи Ваврисевича можна справедливо внести до переліку здібних краєзнавців Західної України. Його доля поєднала у собі непрості будні українського інтелігента кінця 19-20 століть.

Микола Михайлович Ваврисевич народився 1 грудня 1891 року в містечку Городлі на Холмщині. Колись то були етнічні українські землі і згадка про це є в давньоруських літописах, документах Богдана Хмельницького, працях Михайла Грушевського. Містечко знаходилося на високому лівому березі річки Західний Буг, було там три вулиці, хати вкриті соломою, церква святого Миколая.

Батько Миколи Ваврисевича – Михайло – був талановитим вчителем, а наприкінці життя – священиком. Сповідаючи в Устилузі хворого на тиф, отець Михайло й сам захворів на цю недугу і, невдовзі, помер (у 1922році). Похований у Городлі. Матір’ю Миколи Ваврисевича була Анастасія Степанівна з роду Прокоповичів, котра, залишившись сиротою, вийшла заміж у 16 років. З автобіографії, написаної Ваврисевичем наприкінці життя (під псевдом Микола Королько), дізнаємося, що у 1910 році він закінчив Холмську гімназію і вступив на філологічний факультет Київського університету святого Володимира. У 1912 році був виключений з цього вузу за активну участь у політичних акціях, спрямованих проти царизму і засуджений на півроку. Доля звела його з професором Миколою Перетцом,у якого довелося працювати. Саме при підтримці вченого молодий Ваврисевич всупає до Петроградського університету та вечірнього Археологічного інституту. Закінчує ці виші в 1917 році.

Маючи грунтовну освіту, наш земляк досконало володів французькою, латинською, німецькою мовами. Непрості життєві обставини змусили Ваврисевича повернутися на Холмщину. Там, разом з дружиною Марією Адамівною і синами Миколою і Михайлом, працюють у власній господарці. Саме там скалічив руку. Дітей теж привчав до фізичної праці.

Краєзнавчу діяльність Микола Ваврисевич розпочав ще живучи на Холмщині. Там він був автором і редактором Волинського та Холмського народних календарів-порадників на різні випадки селянського життя, котрі видавав з 1923 по 1939 роки і в 1942 році при підтримці Православної церкви. Один з критичних матеріалів на адресу Церкви, спричинився до того, що випуск календарів був припинений.

Як краєзнавець Микола Ваврисевич залишив по собі слід ще й тим, що на Холмщині збирав українські народні пісні. Він об’єднав ці народні перлини у пісенник « Поширюймо нашу народну пісню». Серед зібраних краєзнавцем пісень є такі духовні скарби українців як « Тиха вода бережки зносить», «Пішла мати на село», « Ой ходила дівчина бережком» та ін.

З осені 1917 року Ваврисевич працює інспектором народної освіти в Черкасах, а з 1918 р. завідує Смілянськими українськими педагогічними курсами. Микола Михайлович працював вчителем у приватній українській гімназії в Рівному, але в 1930 році був звільнений за приналежність до КПЗУ і засланий до каторжного табору в Березі Картузькій. Відчуваючи переслідування зі сторони властей ІІ Речі Посполитої, Микола Ваврисевич стає прихильником комуністичних ідей. В 1939 році він оселяється на постійно у Володимирі – Волинському, де навчалися його сини. Працює вчителем німецької мови у механічній гімназії (так у спогадах родини-тепер-агротехнічний коледж ).

Певний час Микола Ваврисевич працював у Львівському історичному музеї. Будучи людиною сміливою, з вольовою натурою і невсипущою енергією, наш земляк написав листа до Сталіна, вислав йому свої п’єси і поскаржився на Павло Тичину, Корнійчука, Ванду Василевську, що вони, мовляв, не хочуть посприяти йому у письменництві. За невдоволення Ваврисевича засудили на 10 років. Лише втручання його рідної сестри – Ганни Михайлівни, котра звернулася з листом до Верховного Суду СРСР, допомогло Миколі Михайловичу вийти з в’язниці. До слова, Ганна Михайлівна Ваврисевич (в одруженні – Кікіц) закінчила Маріїнське училище і працювала вчителькою французької мови у школах Володимира –Волинського. У 1954 році Ваврисевич був звільнений від ув’язнення. Відтоді працював у школах Володимирщини – у Сухудолах і Лудині читав біологію та німецьку мову.

Микола Ваврисевич залишив по собі слід ще й як літератор. Його перу належать 25 п’єс, 7 комедій і 25 сценаріїв для клубів. Серед п’єс слід назвати такі як «Бачили очі», « Сватання незграби», « В тилу ворога», « Помилка суду», «Ревізія в колгоспі» та ін. Особливо цікавими для краєзнавців є мемуари холмщака «У праці і борні», які Ваврисевич написав як підсумок свого життя. У цьому рукописному нарисі розповідається про життя українців на Холмщині наприкінці 19–першій половині 20 століття, аналізується суспільне, громадсько –політичне, культурне, релігійне життя. Вагома частина спогадів розповідає про студентські роки автора. Ось як описано навчання в Київському університеті імені Святого Володимира: «Студент Сердюк, родом з Полтавщини, дізнавшись,що я з Холмщини, завів мене до клубу «Родина» (там збиралася українська передова інтелігенція). Саме в «Родині» я познайомився з Михайлом Коцюбинським. Тут виступали кобзарі, співали гайдамацьких пісень. У клубі була невелика бібліотека українських книжок. – Історія України М. Аркаса, Історія України –Руси М. Грушевського,» Кобзар» Шевченка. Одного разу завітав до клубу « Родина» старенький письменник Іван Семенович Нечуй – Левицький, невеликого зросту з сивуватим волоссям на голові. Привітавшись з усіма, взявся читати газету. Ми всі дивилися на відомого письменника, скупого на слова в розмові, але такого пишномовного в художному письменстві.

Микола Ваврисевич володів коштовною бібліотекою, яка налічувала понад 1000 томів .Ось назви деяких з них: «Настольная книга русского земледельца» ( Санкт – Петербург,1915 г.), «Галерея русских писателей»( Москва .1901г.), Полное собрание сочинений Лермонтова, Андриевич «Опыт философии русской литературы «( Санкт- Петербург,1909г.). Та чи не найціннішою книгою з тих, котрі належали Ваврисевичу, був знаменитий словник Брокгауза – Ефрона. На жаль, більшість з них втрачено.

Микола Ваврисевич активно займався політичною та громадською роботою. Він написав листа до Президента США Дж. Кеннеді, застерігаючи його від ядерної війни. Листи політичного змісту надіслав до Хо Ши Міна та Мао Цзе Дуна, підтримував міжнародний Жіночий конгрес. Виявом високої гуманності стало те, що Микола Ваврисевич, разом з дружиною та синами у роки Другої Світової війни врятували у Володимир–Волинському кілька єврейських сімей. Вже по смерті батька, його сини – Микола та Михайло, і самі будучи в досить поважному віці, відвідали Нью-Йорк на запрошення « Євіш фондейшн», стали учасниками благодійного фуршету, який організовують американські меценати єврейського походження у одному з найкращих нью-йоркських ресторанів «Асторія». Так віддячила своїм рятівникам донька врятованих володимирських юдеїв Ніхама Зінгер –Аріель.

На Алеї праведників в Єрусалимі зростають дерева на честь Ваврисевичів, які не забули євреїв у ті дні, коли їм було важко, коли вони відчували на собі страшне «всеспалення» – Голокост. Помер Микола Ваврисевич у 1978 році, проживши довге, насичене, складне, але й цікаве життя – 87 земних років. Похований на Ладомирському цвинтарі у Володимирі ,поряд з родиною. У Біблії сказано : « По ділах Ваших пізнають Вас», а Томас Едісон зазнчав: «Достоїнства людини визначаються її справами, а не тим, що про неї кажуть». Безперечно, Микола Ваврисевич залишив по собі багато добрих справ. Як краєзнавець, він заявив про себе як збирач українських народних пісень, фольклору Холмщини, яка дала світові багатьох творчих і видатних людей; як педагог – упорядкував читанки, як етнограф – видавав народні календарі із історією православних, католицьких та юдейських свят. Зрештою, саме життя Миколи Ваврисевича як яскравої, колоритної особистості, котра народилася на зламі двох століть і спізнала багато життєвої премудрості є своєрідною «краєзнавчою енциклопедією» Микола Ваврисевич – педагог, краєзнавець, етнограф, письменник, уродженець Холмщини, для нього Волинь стала другою домівкою.

Тож згадаймо його добрим словом як Людину, котра залишила по собі поле з багатим врожаєм рідної історії.

Богдан Янович,

науковий співробітник Володимир- Волинського історичного музею

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини