Понеділок, 10 серпня 2020, 06:46

Таємниці Зимненського монастиря

24.07.2020 | Статті | перегляди:

На мальовничому березі річки Луги в оточенні зелених полів і луків, на горі, розташувалася перлина волинської історії – Зимненський монастир – одна з найдавніших православних святинь в Україні. Вважається, що засновником обителі був Великий Київський князь Володимир Святославович – хреститель Русі, який прийшов на землі Волині, і неподалік Зимненського городища, де жили язичницькі племена дуліби, заснував християнський монастир, датою його побудови прийнято вважати 1001 рік. Тобто в наступному році монастирю виповниться 1020 років.

Проте, відомий дослідник церковної історії Володимир Рожко довів, що монахи тут жили ще до приходу князя Володимира – у 9ст. Вони жили в печерах Зимненської гори, а з приходом князя розпочалося будівництво наземних храмів. Наш земляк, історик Олександр Цинкаловський, проводячи археологічні розкопки поблизу Зимно, знайшов людські поховання з хрестиками у них. Він науково доказав, що хрещення на Волині відбулося на 100 років раніше, ніж у Києві. Отже, історія Зимненського монастиря дуже давня.

Ще грецький історик Геродот писав, що в давнину землі Волині були вкриті густими лісами, де водилися дикі звірі. Тож не дивно, що князь Володимир прибув сюди на полювання. Для нього збудували зимову княжу резиденцію, від її назви і село стали іменувати Зимне. Перша ж письмова згадка про монастир датується в літописах під 1018 роком – в той час тут прийняв чернечий постриг Мойсей Угрин – воїн з війська Ярослава Мудрого. У 15 ст. село Зимне переходить у володіння заможного князя Федора Чарторийського. Він був меценатом будівництва цегляної церкви Успіня Пресвятої Богородиці (1495р) – центрального храму обителі, який став родовою усипальницею для родини князів Чарторийських.

По смерті князя відбувається конфлікт між монастирем і його синами – Іваном і Олександром. Лише під кінець свого життя – у 1566 році Олександр примиряється з обителлю і дарує великий дзвін (вагою 700 кг), який і нині перебуває на подвір’ї монастиря. У 1682р. Зимненська обитель потрапляє під владу греко-католиків. Греко-католицький єпископ Лев Кішка при монастирі організував семінарію і виділив для неї кілька тисяч злотих.

Найбільшою святинею монастиря є ікона Зимненської Богородиці. Згідно народних переказів, її подарував обителі князь Володимир, цим образом його благословив на шлюб з візантійською князівною Анною патріарх Константинопольський Микола ІІ Хризоверг (Золотоуст). Ікона перебувала у Зимно багато століть. У 16 столітті у монастир прийшов католицький староста з Володимира Михайло Чацький, який пограбував ікону, прикрашену коштовностями, і насміхався з неї. Народний переказ розповідає, що він осліп, а невдовзі і помер – такої ж долі зазнали і його нащадки. Після Другої Світової війни ікону перевезли до Корецького монастиря. А повернулася вона додому хресним ходом у 1995 році – до 500 ліття Успенської церкви, у якій і нині перебуває.

Черниці розповідають про численні випадки зцілення людей від важких хвороб, які відбулися під час молитви біля святині. У 1892 р. монастир повертається під юрисдикцію православних. У 1949р. монахині Зимненської обителі були переведені в Дермань на Рівненщині, а святиню закрили на довгих півстоліття.

У 1990 році з Корецького монастиря до Зимно прибули черниці Стефана і Миколая, які розпочали відбудову обителі. Спільними стараннями монахинь, меценатів, влади і прихожан Зимненський монастир відродився з руїни, став квітучим острівком духовності на Волині, його слава поширилася по всьому світі. Окрасою монастиря є його старовинні церкви.

У 1495 році князь Федір Чарторийський збудував Успенську церкву. Її стіни містять багато загадкового – цегла різного кольору і величини, в стінах замуровані ніші. Над ними замуроване подібне на підкову півколо… Троїцька церква-ротонда – цікава пам’ятка української архітектури, належить до типу круглих церков. Вона збудована у 15 столітті. У Середньовіччі такі храми будувалися як фортеці – з метою захисту від татарських набігів.

Велике захоплення у туристів і паломників викликають печери і церква святого Варлаама. Святий Варлалам був ігуменом Києво-Печерської лаври, повертався з паломницької поїздки з Візантії. Зупинився у Зимному. Захворів і помер у 1065 році у монастирі. Згідно заповіту його поховали у Києво-Печерській лаврі, а на місці, де молився святий , з’явилося джерело. Богослужіння у Варлаламівській церкві відбувається у день пам’яті святого – 3 грудня.

У підземному храмі є тунелі – це залишки колишніх підземних ходів, які, згідно переказів, з’єднували монастир з Успенським собором у Володимирі. Поблизу Успенської церкви розташована кам’яна одноповерхова споруда з грубими стінами і келіями, яку називають Теремок князя Володимира – згідно переказів саме у ньому князь відпочивав після полювання. У 1920-1940 роках у споруді проживало духовенство, зокрема архімандрит Філарет. У 1990 році у теремку освятили церкву святої Юліанії Ольшанської. Вона походила з заможної православної сім’ї, народилася у місті Дубровиця на Рівненщині (колись- історична Волинь). У віці 16 років поїхала молитися до Києво-Печерської лаври, там і померла. Похована у дальніх печерах.

Не всі храми монастиря збереглися. У 1920 році, ліворуч від дзвіниці, черниці збудували Покровську церкву, висотою 12 метрів. Її розібрали у 1945 році. Професор Григорій Логвин, який досліджував монастир, писав, що поблизу Зимненського городища колись була ще й Панфутіївська церква, але вона не збереглася. У 15 столітті монастир оточили мурами і вежами, вежі мають ширину і довжину 6,83 метри, а висоту – 8м. Таким чином, монастир слугував і фортецією для захисту від татар. Певний час в Троїцькій церкві монастиря служив світлої пам’яті отець Сергій Депо, який і розповів мені про його історію.

Щодня монастир відвідують туристи і паломники з різних куточків України і з-за кордону – усі вони вражені намоленими церквами, чудовими трояндами, тихеньким дзюрчанням води з фонтану, над яким розташована скульптура ангела. А на подвір’ї обителі увагу усіх приїжджих привертає пам’ятник князю Володимиру, який тримає у руках хрест. Скульптуру засновника монастиря встановили у 2001 році – до тисячоліття обителі.

Життя монахинь – це праця і молитва, тому монастир має земельні угіддя, чудовий сад, ставок, млин – це дає можливість утримувати і сам монастир, і займатися благодійницькою діяльністю. Паломники можуть і заночувати у монастирському хостелі «Парус». Поблизу монастиря оселилися лелеки. У народі кажуть, що вони вибирають для життя саме благодатні місця, наділені духовною аурою. Щоденно у монастирських храмах звучить молитва, яка так необхідна кожній людині для спасіння найціннішого – нашої безсмертної душі.

Богдан ЯНОВИЧ

науковий співробтник Володимир-Волинського історичного музею імені Дверницького

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини