ТРАГІЧНА  ДОЛЯ КНЯЗЯ ВОЙШЕЛКА

Переглядів: 536

Серед місцевих пам’яток є й такі , про існування яких знають і не всі жителі Володимира-Волинського. На спокійній  вулиці Київській, котра простягнулася неподалік Василівської церкви і  хлібозаводу розташований хрест, який оточують квіти, дерева, людські хати. Не всім відомо, що понад 800 років тому назад на цьому місці відбулася жахлива подія – тут підступно отруїли Литовського князя Войшелка – сина знаного литовського князя Міндовга. Про цю сумну історію написано у багатьох книгах, навіть знаний академік Михайло Грушевський написав про неї у третьому томі своєї історії України-Руси. На жаль, українці у цьому випадку показали себе не з кращої сторони…

У 1340 році занепадає Волинсько- Галицьке князівство – бояри отруїли у Володимирі останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ. Після нього на Волинь приходить литовський князь Любарт. Він приймає православну віру, у хрещенні бере собі ім’я Дмитро і жениться на луцькій княгині Буші. У Луцьку Любарт-Дмитро будує свій знаментиий замок Любарта. За деякими з версій він використав для нього цеглу з недобудованого замку у Володимирі-Волинському. Литовці прихильно ставилися до українського населення. « Ми нічого не змінюємо», – казали вони. Пришельці з Литви прийняли християнство, користувалися староукраїнською мовою у законодавстві і офіційних документах.

У середині 13ст. у Литві відбулася боротьба за владу , за престол, і внаслідок неї був убитий ворогами князь Міндовг. Рятуючи своє життя , його син князь Войшелк втікає до Білорусії. Він розуміє , що політична боротьба- це суєта-суєт і вступає до монастиря у Новогрудку , стає монахом. Проте, згодом хоче відомстити ворогам за убивство  свого батька і повертається у політику.  Невдовзі знову стає ченцем , а литовські землі віддає своєму свояку-  князю Шварну(одному з синів Данила Галицького). Власне це і стало причиною його трагічної передчасної смерті.

Ось як про отруєння литовського князя Войшелка, яке відбулося у Михайлівському монастирі у Володимирі-Волинському  в 1267р. писав історик М.Грушевський:

«Під той час (коли Войшелк пішов знову в ченці) прислав Лев до Василька з такими словами: „хотїв би я зійти ся з тобою, аби при тім був і Войшелк”. Василько післав по Войшелка, на страстнім тижнї, так кажучи: „прислав до мене Лев, аби сьмо зїхали ся — а ти не бійся нїчого”. Войшелк боявся Льва і не хотїв їхати, але на Василькову поруку поїхав і приїхав на сьвітлім тижнї до Володимира; пристав у монастирі св. Михайла Великого. Марколт Нїмець запросив до себе на обід усїх князїв: Василька, Льва і Войшелка. Почали обідати, пити й веселитися; Василько напивши ся поїхав до дому спати, а Войшелк поїхав до монастиря, де заїхав. Потім Лев приїхав до нього до монастиря і почав говорити Войшелкови: „Куме, напиймося по чаші вина!” І почали пити. Диявол же, нїколи не хотячи доброго чоловічому роду, вложив то в серце Львови, що він убив Войшелка з зависти, що він дав Литовську землю його брату Шварну” . Тобто один з синів знаного українського короля Данила Галицького – Лев(для якого батько збудував місто Львів) став убивцею! Він отруїв литовського князя за те, що той віддав владу не йому, а його брату Шварну. Кілька років тому назад я проводив екскурсію для гостей з Литви. Звісно, вони захотіли побувати на могилі свого литовського князя Войшелка, ми поїхали на вулицю Київську, литовці там поклали квіти, запалили лампадку… Мені було дуже соромно за нас, українців, за нашого українського князя Льва Даниловича, який понад 800 років тому здійснив у Володимирі жахливий злочин: убив литовця, який так прихильно ставився до українців… Минули століття, а в нашій історії мало що змінилися : і в наш час політики в Україні йдуть на страшні злочини, щоб захопити владу(згадаймо трагічну смерть В’ячеслава Чорновола, отруєння Віктора Ющенка). Коли ж ми усвідомимо, що людське життя – найцінніше ? Памятаймо про мораль у цей пепедвиборчий час. Історія має нас навчити мудрості, бо й після виборів життя продовжиться. І усім нам ходити вулицями нашого Володимира, дивитися в очі один одному.

У 19ст. володимирчани поставили на місці Михайлівського монастиря дерев’яний хрест, про нього писав історик О.Цинкаловський.

У 50-х роках 20ст. ленінградський археолог П.Рапопорт на цьому місці розкопав залишки Михалівської ротонди(круглої церкви, подібної до Василівської).

Уже в наш час стараннями колишнього заступника міського голови Миколи Веремчука на місці трагічної загибелі  литовського князя Войшелка поствлено металевий хрест, посаджено квіти.

Як бачимо, досліджувати місцеву історію дуже цікаво, бо вона нас теж учить. Недаремно давні римляни казали, що історія – то учителька життя. Тож учімося, щоб не повторяти помилок , які зробили наші предки і , можливо, і на нас – людей 21 століття накликали не сприятливу карму, наслідки якої відчуваються в українському суспільстві і донині, бо ніщо не минає даремно…

Богдан Янович.