ВАЛЕНТИН ТРОЦЮК.  ЗАКОХАНИЙ У КІНО

Переглядів: 62

Пізнаючи історію рідного Володимира-Волинського, я вкотре переконуюся у тому, що наше старовинне місто стало колискою для багатьох талантів.

… Є у Володимирі затишна вуличка Антоновича, яка колись носила ім’я Олега Кошового.

Саме там , 20 червня 1955 року народився Валентин Троцюк, якому доля призначила стати відомим українським актором театру і кіно. Дитинство майбутнього актора минуло у Володимирі-Волинському. Батько- Сергій Володимирович – працював товарознавцем на міжрайбазі, мама- Ніна Семенівна – викладала українську мову і літературу у Володимир-Волинській  середній школі № 1. Окрім Валентина,  в батьків була донечка Тетяна, яка померла маленькою і син Олександр, котрий і нині проживає з сім’єю у Володимирі.

Ще з шкільних років Валентин був активним відвідувачем драматичного гуртка при районному будинку культури, яким керував у 60-70 х роках 20ст. відомий актор Богдан Береза (згодом – директор Волинського обласного драматичного театру ім. Т.Шевченка).

У юнацькі роки наш земляк любив грати на гітарі, співати. Часто виступав перед молоддю на танцмайданчику в парку імені Юрія Гагаріна. У 1972 році Валентин закінчив Володимир- Волинську школу № 1. Ще в юності хлопець був хорошим співрозмовником, мав багато друзів,  цікавився музикою і книгами.

Після закінчення школи юнак вступив до Київського державного інституту театру і кіно імені І. Карпенка – Карого. Після закінчення вузу молодий чоловік працював у Львівському театрі імені Радянської Армії. У Львові він вперше одружився. Згодом актор переїздить до Києва і розпочинає роботу у Київському театрі драми і комедії.

І лише на 33-му році життя Валентин Троцюк стає артистом Київського українського академічного театру імені І. Франка – одного з провідних українських театрів.  Про свою роботу у театрі пан Валентин говорив так : «… Приходиш часом на виставу у поганому настрої, жити не хочеться , не те, що виступати. Але виходиш на сцену, відчуваєш збудження залу і забуваєш про все на світі. Виникає бажання імпровізувати, нічим не потьмарювати святкового піднесення глядачів.»

Валентин дуже любив театр, зіграв багато ролей, але найулюбленішою вважав участь у п’єсі «Пам’ять» за творами Бориса Олійника . У цьому творі – філософські роздуми про роль поета, митця у суспільстві, про те, що поети – це духовні провідники суспільства у важкі часи катаклізмів і перемін. У « Пам’яті « актор грав у тандемі з маестро українського театру і кіно Богданом Ступкою. Також Валентин Троцюк творчо співпрацював, грав  з Богданом Бенюком, Анатолієм Хостікоєвим , Оленою Пономаренко(вона стала його другою дружиною) і багатьма іншими метрами українського кіно. Дуже ефектною, яскравою роллю , яку зіграв Валентин , була роль відьми Явдохи Зубихи з одноіменної п’єси  Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Вистава багато разів з успіхом відбувалася на сцені Київського драматичного театру імені Івана Франка.

Багато  ролей актор зіграв на Київській кіностудії імені О. Довженко. Зокрема, відзнявся в ролі одного з опришків у фільмі С.Клименка « Камінна душа».

Також знімався на Одеській кіностудії у фільмі «Ранкове шосе»(перша роль). Зіграв роль чекіста Василя Перебийніса у телефільмі «Доля чекіста». У кіно дебютував у ролі емігранта Лупоярова в екранізації роману Тургенєва «Напередодні».

Валентин працював довгий час з відомим режисером Миколою Мащенко. Їхньою спільною роботою була стрічка «Все перемагає любов». Відомою була роль В. Троцюка у фільмі «Поза межами болю». У цьому фільмі розповідається про події 1914-1918 років, про українців, які стали жертвами Першої Світової війни. Наш земляк у цій стрічці зіграв роль молодого українця-втікача Оглядівського. Режисером кінокартини був Заслужений діяч мистецтв УРСР Ярослав Лупій( кіностудія «Укртелефільм»).

Усього ж Валентин Троцюк знявся у понад 20 фільмах на кіностудії  імені О.Довженка , Одеській кіностудії, « Укртелефільмі». Серед них такі відомі як « Чорна пантера і білий ведмідь», « Нам сурми не грали як ми помирали»( зіграв головну роль – Петра, фільм про діяльність УПА на Західній Україні; разом з ним знялася його дружина , відома акторка Олена Пономаренко), « Чудо в краю забуття», «Звір, що виходить з моря», «Господи , прости нас грішних», «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди»(режисер Михайло Іллєнко, фільм про долю молодого чоловіка Ореста, батьки якого виїхала до Америки, а він дивним чином повернувся до України), «Злочин з багатьма невідомими», «Амур і Демон» та ін.

І хоча Валентин Троцюк зіграв у кіно більше ролей, ніж у театрі , але Київський академічний театрі мені І.Франка, де працював , теж дуже любив, якось мовив: «Допоки в театрі працює Богдан Ступка, я не піду звідси. «

Пан Валентин час від часу приїздив до  Володимира-Волинського, полюбляв бути у рідному місті, адже тут живе його рідний брат Олександр з сім’єю. Під час однієї з таких поїздок актор познайомився з художником, колишнім викладачем педколеджу імені А.Кримського Федором Сподинюком. Їх поєднувала творча дружба. Артист виступав перед студентами і викладачами педагогічного коледжу. На одному з фото, яке митець подарував пану Федору ,він зробив дарчий напис такого змісту: « Я тебе дуже люблю і поважаю! Ти справжній, а це дуже важливо!». Тож таким справжнім, щирим, без тіні фальші і лукавства, був і сам артист, а таким людям живеться не просто…

В одному з інтерв’ю журналу «Новини кіноекрана» Валентин Троцюк назвав справжніми митцями Олександра Довженка, Василя Шукшина, Андрія Тарковського, Леоніда Бикова, Івана Миколайчука. На зауваження журналіста, що їх, мовляв, вже немає серед живих, актор відповів :  « Неправда! Вони фізично не існують, але їхня любов до людей, до рідної землі, їхнє розуміння життя і пошуки в мистецтві – вічні. Вони живуть і в нашому поколінні. Такі митці є і серед нас, головне їх вчасно розгледіти, а не після смерті нагороджувати державними преміями…» . Ці мудрі слова можна сказати і про самого  Валентина.

В останні роки життя актор пішов з Київського театру імені І. Франка, жив самотньо. Далися взнаки важкі 90-ті роки – в той час мало хто цікавився талановитими українськими акторами, як не прикро, і нині ситуація не краща…

19 листопада 2008 року український актор театру і кіно Валентин Троцюк відійшов у Вічність. І хоча він прожив не довге життя, але багато встиг – знявся у багатьох фільмах у головних ролях , поряд з зірками українського кіно, був тричі одружений, залишив по собі дві доньки і цікаві мистецькі образи…

Сьогодні день його пам’яті, рівно 12 років тому митець відійшов у кращий світ. Згадаймо його добрим словом, перегляньмо фільми за участю нашого талановитого земляка , уродженця Володимира-Волинського Валентина Троцюка. Висловлю щиру вдячність його брату Олександру Троцюку, братовій Наталії, котрі бережуть пам’ять про свого видатного  родича і передали до музею фотоархів митця, публікації про нього. Окрема вдячність художникам Федору Сподинюку і Олексію Кумецькому, які допомогли мені відкрити  ім’я

здібного володимирчанина, який прославив наше місто в Україні і світі.

Богдан Янович,

науковий співробітник історичного музею.