Вшанування пам’яті загиблих на війні влада Володимира на чолі з Пальонкою перетворила у черговий фарс

Переглядів: 1232

І вкотре про військову тему, точніше про вшанування тих, хто віддав своє життя, обороняючи рідну землю на бойових позиціях. І вкотре про відношення влади до їх пам’яті та поваги до вдів, матерів і дітей. Бо оптимістичні дописи на офіційній сторінці міської ради, усміхнені обличчя володимирських чинуш на чолі з міським головою Ігорем Пальонкою під час вручення квітів удовам та подарунків сиротам – швидше всього для самозадоволення та піару. У житті все навпаки…

До редакції «Володимир Медіа» звернулася жителька Устилуга,  мама  єдиного сина – загиблого офіцера 54-го ОРБ  Сергія, керівниця відокремленого підрозділу ГО “Об’єднання дружин і матерів бійців-учасників АТО” у Волинській області  Катерина СВИЩ. Портрет її сина розміщений на Дошці Пам’яті в центрі Володимира. 

Звернення для неї стало єдиним шансом відкрити очі на бездіяльність влади Володимира, ігнорування нею прохань вдів та матерів загиблих на війні та черствість їх душ під час прийняття доленосних рішень. Якщо для чиновників це звичний папірець, який вони підшиють в справу, то для матерів та вдів – питання збереження пам’яті та честі їхніх синів та чоловіків.  

«Перед пасхальними святами зателефонували мені знайомі жінки  з Володимира та повідомили, що на Дошці Пам’яті мають міняти портрети, про що мені не було відомо.  На третій день Паски мали відбутися збори на 18-ту годину у приміщенні міської ради.  Поїхала без запрошення.  Очільниця ГО «Крила матері» Діана Шевчук вела збори, на які зібрала винятково жінок з міста, щоб вирішити, я так зрозуміла за вказівкою влади, яким має бути напис під кожним портретом та чи поруч із загиблими розміщувати фото тих учасників війни, хто помер. Дивно, що на цих зборах не було представника  міської ради.  Почувши пропозицію виступаючих, я запитала, чому не можна залишити той напис, який є. Відповідь: займає багато місця. Відразу ж після цього написала звернення на міського голову Ігоря Пальонку та голову районної ради Віктора Хиця. Побували на особистому прийомі у голови райради та заступниці голови адміністрації.  Попередньо поспілкувалася з Павлом  Нетьосовим, членом організації «Чорний тюльпан», автора  оформлення стіни пам’яті на Михайлівському соборі у Києві. Зазначив, що померлі та загиблі не можуть бути в одному рядку. Треба це вирішити зараз.  За трохи Наталія Лазар, працівниця міської ради, відповідальна за цю ділянку роботи,  запросила на погодження портрету мого сина. Під час зустрічі в мене було зауваження, чому текст змінено? Чому вказано, де похований, а не місце загибелі? Чому немає військового звання? Залишили прізвище ім’я по батькові, дату народження, дату смерті та місце поховання. Склалося враження, що це спеціально підігнано для того, щоб можна було разом із загиблими вшановувати померлих. Місце загибелі – ось основне, що має бути під портретом.  І така думка не лише моя особиста, а й родин з Володимира, які втратили своїх синів та чоловіків на війні.  Лазар сказала, що нічого міняти не будемо. Бо це узгодили заздалегідь на зборах. Я не проти вшанування пам’яті померлих внаслідок поранень або під час виконання завдань,  навчань на полігонах. Чого гріха таїти, багато вояк покінчили життя самогубством, померли від згубних звичок. Але потрібно це розмежувати і не клеїти їх портрети разом із загиблими на полі бою!!! Влада тим самим знецінить  пам’ять загиблих.  На мою думку, це відповідальна справа, до якої потрібно долучити представників військкомату, влади, голів ОТГ,  взяти до уваги пропозиції матерів та вдів загиблих».  

Зрозумівши, що ця розмова ні до чого не приведе, Катерина Свищ вирішила потрапити на прийом до міського голови Ігоря Пальонки, заготувавши заздалегідь  третє за рахунком звернення від відокремленого підрозділу Громадської організації, яку вона очолює на Волині.

«Я була на той час задоволена прийомом у міського голови, на якому були присутні матері та удови загиблих з міста Володимира та сіл району. Під час спілкування ставила наголос на тому, що з відкриттям нової дошки не варто  поспішати. Потрібно все ж таки вислухати думку матерів, родичів,  залучити до цього фахівців. Взяти до уваги розроблений алгоритм дій вшанування загиблих.   Якщо влада має бажання вшанувати усіх, в такому випадку під портретами  вписати заключення ВЛК або причину смерті. А під тими, хто загинув, вказати місце загибелі на полі бою.  Дивно й те, що раніше на Дошці Пам’яті розміщували фото загиблих з району, зараз – чомусь цього немає. Володимир є районним центром. Ми відстоювали його, коли постало питання вибору центру громади. Тут працюють люди з сіл, сплачуючи податки у міську казну. Може варто було узгодити це питання з головами ОТГ, порадитися з громадою? А не підганяти відкриття під річницю загибелі бійців під Волновахою. Крім цього, запропонувала Ігорю Анатолійовичу внести клопотання  до відповідних структур про нагородження Орденом Мужності  18 бійців, загиблих під Волновахою, а не відбутися пафосним відкриттям оновленої дошки.  У відповідь міський голова зазначив, що нас почув  і пообіцяв відтермінувати відкриття».

У   розмові під час зустрічі Ігор Пальонка ставив наголос на тому, що голови ОТГ не долучаються до спів фінансування цього проекту, хоча Устилузький міський голова Віктор Поліщук про це не був повідомлений. Батьки та удови запропонували альтернативу:   особисто фінансувати  виготовлення портретів з умовою, що на них будуть надписи такі, які вони вважають за потрібне. Пальонка  пообіцяв, що підключить районну раду, адміністрацію та голів ОТГ, з якими запланував зустріч. Залишаючи приміщення міської ради, Катерина Свищ надіялася, що міський голова дотримає своє слово та прислухається до їх побажань, однак….

Зустрівшись на днях з міським головою Устилуга Віктором Поліщуком, Катерині вдалося дізнатися, що відкриття Дошки Пам’яті відбудеться у запланований день, тобто 22 травня, написи під портретами не будуть змінюватися. Бо, як наголосив Ігор Пальонка під час зустрічі з устилузьким колегою, він не буде підлаштовуватися до  думки однієї людини, тобто Катерини, при цьому не врахувавши, що вона очолює Волинський підрозділ громадської організації  «Об’єднання дружин і матерів бійців- учасників АТО”. Матері, котра втратила на війні єдиного сина, жінки, котра вхожа у високі кабінети чиновників, яку запрошують на різноманітні форуми до столиці та дослухаються до її думки та пропозицій, громадської діячки, до котрої звертаються й донині матері та дружини вже нинішніх вояк за порадою та вирішенням різноманітних проблем. Тільки для Пальонки вона просто «одна людина».

Катерина Свищ чекає відповіді від Ігоря Пальонки на своє звернення. Хоча зрозуміла, що на думку матерів та вдів йому просто начхати.  Головне – піар, а все решту – фарс та зневага думкою тих, хто втратив найдорожчих людей на полях бою.