Звіт міського голови Ігоря Пальонки. Зручніше мовчати про те, про що треба голосно кричати

11.04.2023 | Статті

Переглядів: 873

Відбувся звіт володимирського міського голови Ігоря Пальонки. Відразу ж варто зазначити, звіт настільки був відшліфований, продуманий та поданий присутнім в залі, наповненого винятково  працівниками бюджетної сфери, що Ігор Анатолійович відчував себе одноосібним господарем становища.

Заручився цьогоріч він не лише своїми підручними служаками, а й офіцерським керівним складом військових з’єднань, яким, до слова, забув подякувати за те, що завдяки відрахуванням із заробітних плат особового складу, бюджет міста виріс до мільярда, чиновники регулярно отримували премії та матеріальні допомоги. У той же час простий люд волає про допомогу для своїх рідних, які служать на передових позиціях.

Сам звіт зі слайдовим вкрапленням стосувався винятково досягнень чиновницької команди на чолі з мером, в якому  червоню ниткою окантовано, як бюджетники спрямовували свій одноденний заробіток на придбання спорядження для бригади, як депутати дали згоду на виділення левової частки доходу бюджету на боротьбу з агресором та оборони кордонів. Попри те, що у військовий час капітальні видатки заморозили, Ігор Анатолійович наголосив, що вони віднаходили усілякі шляхи, аби забезпечити нормальне життя громади (ремонти в службових кабінетах та вбиральнях міської ради, управління з гуманітарних питань, ямкові ремонти доріг і т. д)

Певну частину доповіді він присвятив благодійникам з Литви, які привезли у місто 26 тон дизельного палива, ряд генераторів. Два слова вдячності присвятив волонтерам. Ось тільки, з його слів, у Володимирі один мінус: розташування військових підрозділів негативно вплинуло на потенційного інвестора, який під час війни побоявся заходити в громаду та розвивати в ній бізнес.

Найцікавіше було в другій частині звітного концерту – під час обговорення. Із залу оперативно понесли письмові запитання до президії звітуючого, на які Пальонка спершу  відповідав самостійно, а пізніше брав допомогу залу,  залучивши начальників відділів та управлінь.

Самі ж питання  нагадували брифінг міського голови із журналістами, оскільки більшість з них  вже давно задано та пережувано на офіційній сторінці міської ради.

Коли буде кільце-розв’язка біля  ТЦ «Салют», коли знесуть шпиль на площі, коли в місті з’являться громадські вбиральні (це питання вже мусолиться 2,5 роки), чому не було публічного звіту про виконання бюджету минулого року, коли в місті запрацює нормально громадський транспорт та оприлюдняться графіки пільгових рейсів, коли відремонтують історичний музей і чи вирішується питання по інтернату (центру освіти) після того, як обласні депутати на його базі вирішили створити спортивний ліцей?

Відповіді Ігоря Пальонки в основному були як вистріл в десятку, ось лише на ліцеї дещо спіткнувся, бо організаційні питання профільного ліцею поки що в стадії переговорів з головами ОТГ Володимирщини.  Спортивний ліцей – це не питання місцевої влади, а обласної. І вплинути на ці процеси місцеві обранці практично не можуть. А ось як вони себе поведуть під час прийняття рішення про створення профільного ліцею за рахунок бюджету міста – Пальонка прогнозів не дав.

Правда, не єдиними письмовими запитаннями обійшовся звіт. Були запитання усного характеру. Зокрема володимирчанина Руслана Мороза цікавила система  харчування учнів 1-4 класів, виділення коштів з міського бюджету на реставрацію пам’яток архітектури Успенського собору та Василівської церкви, подальша доля колишньої гімназії та кадрові питання по її керівництву.

Керівника громадської організації «Свої Україна» Андрія Кандибу  хвилювала критична наповненість навчальних та дошкільних закладів, розбіжності у інформації на сайті ради та управління з гуманітарних питань. Окрім цього, було задано запитання в лоб: скільки коштів потрачено на підтримку місцевої тероборони.

Посередня ідилія звіту тривала доти, поки Максим Климюк, котрий з перших днів війни   займається  волонтерством,  запитав у Ігоря Пальонки, що зроблено владою для матеріального забезпечення військових.

«Ці кошти,  які ви тратите наліво-направо, це кошти з відрахувань воїнів з передової. На відміну від тих трутнів, що сидять у Верховній Раді, які порахували, що виплати воїнам завеликі та взяли й обрізали. Ці гроші зароблені кров’ю, потом та смертю. І справедливо буде, коли ці кошти втрачатимуться на підтримку тих хлопців, які захищають державу та наше місто. Ви сказали, що витрачаєте мільйони на підтримку бригади, маєте тісний контакт з командуванням бригади, яка завдяки вам нічого не потребує.  В той же час жителі громади , волонтери з останніх сил збирають кошти для допомоги своїм рідним. Ви трохи вибилися з реальності. Ви, Ігорю Анатолійовичу,  в час війни потратили 80 мільйонів  на підтримку  теплоенерго, за які  можна було придбати значну кількість розвідувальних дронів, засобів зв’язку та нічного бачення.  Купили за 2 мільйони  бус під зад чиновника. Пора прислухатися до простих людей, подивіться що робиться в фейсбуці, де люди просять допомоги. Сидячи в комфортних кабінетах з наближеними до вас чиновниками, ви преміями отримуєте більше, ніж хлопці на передовій. Ці кошти вам не тиснуть? Ви навіть не спроміглися нормально провести хлопців на схід, натомість фотографуєтеся з удовами, матеріями та сиротами, коли вручаєте їм квіти або несете вінки за загиблими.  Ви витрачаєте 30 мільйонів на гаражі та реконструкції. Хіба  це допоможе зберегти життя хлопців з передової?  Ви тримаєте людей за дурнів?!  Хлопці все це розуміють, тому після повернення вони дадуть оцінку вашій роботі. Повірте, усі присутні в залі знають правду, бо в більшості з них на фронті є батько, син, внук чи брат. Скажіть, коли лягаєте спати, що ви відчуваєте, знаючи, що на фронті може в той час гине хтось з хлопців громади, якому ви не допомогли вчасно?»

Відповідь Ігоря Пальонки нагадувала завчений віршик. Все дали, що просило командування бригади. При цьому заручився виступами присутніх офіцерів, котрі в унісон дякували владі за виділені кошти. А те, що пишуть в соціальних мережах або просять для своїх рідних з передової, не варто брати до уваги. Можна багато що хотіти, але не все спорядження входить до обов’язкового переліку військової амуніції того чи іншого підрозділу.

Можливо й так. Ми не військові експерти. Але гинуть люди, а більшість з тих, що повертаються інвалідами, волають про катастрофічну нехватку зброї та військового спорядження на передових позиціях. І найстрашніше, що під час виступу Максима Климюка звучали образливі вигуки з залу, а сам Ігор Пальонка його охарактеризував як політичний піар. Так і хочеться сказати: скоріше б перемога. Можливо наступний звіт пройде в іншому контексті. 

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини