Жебрачка мати-одиначка чи шахрайка?
Переглядів: 7
Про матір-одиначку з Турійська, котра просить харчі для своїх двох дітей, вперше почула від знайомої, власниці одного з магазинів. Вона розповіла, що та прийшла до неї взимку у легкому одязі і, ніяковіючи, попросила допомогти.
– Було шкода дивитись на неї, бо у такий мороз одягнена у весняну куртку, – розповідає знайома. – Коли стала розпитувати, чому змушена побиратись і чи має рідних, а також про чоловіка не забула згадати. Почула, що сирота, виховувалась в інтернаті у Любомлі, рідних немає, покохала хлопця, народила двох дітей від нього, але покинув її. І вона змушена давати раду сама. У Турійську винаймає будиночок за 300 гривень, інколи допомагає його матір, бо як ніяк все ж таки онуки. Дітям 2 і 5 років. Грошей не просить, тільки їсти.
Вислухавши слізну історію, знайома дала не тільки копійчину, а й запропонувала допомогти речами, на що та погодилась. Обмінявшись телефонами, та пішла геть.
За кілька днів, не дочекавшись дзвінка, вирішила подзвонити сама і сказати, щоб приїхала забрала допомогу. Але трубку ніхто не брав. Вона зателефонувала з іншого номера, на тому кінці дроту обізвався чоловічий голос, який спочатку поцікавився, хто питає? Жінка пішла на хитрість і сказала, що є подругою Катерини (саме таким ім’ям представилась рудоволоса жебрачка). На що почула, що тієї немає вдома, бо поїхала на заробітки в іншу область. На запитання: з ким діти? Чоловік відповів, що їх доглядає її сестра, а він є родичем. Тож виходить, що таки є рідні. Чому її телефон у нього не встигла запитати, бо він, попрощавшись, вимкнув його.
– Увесь час поки з ним розмовляла, чула притишений жіночий голос у слухавці. До мене почало доходити, що маю справу з банальним шахрайством. Історією поділилась зі знайомою, і почула, що у Любомлі немає школи-інтернату. Згодом дівчата з сусіднього магазину розповіли, що чули як вона комусь телефонувала після того як вийшла від мене і розповідала, що трохи підзаробила. Більше її не бачила.
Вчора мені випала нагода познайомитись із нею. Рудоволоса, як і описувала знайома, подзвонила у двері і попросила харчів для дітей. Я почала цікавитись, звідки вона і взагалі її ситуацією, почула, що приїхала з Турійська, отримує на кожну дитину по 1200 гривень. Дітям – 4 та 7 років. Не 2 і 5, як говорила попередньо знайомій. І коли я намагалась більше дізнатися, щоб, можливо, якось допомогти не тільки харчами, стала уникати відповідей. Хоча зізналась, що їздить на заробітки. Однак відмовилась відповідати, чому ходить просить, і на кого дітей залишає, а ще, чому не йде на роботу замість того щоб витрачати час на жебрацтво? Натомість почала обурюватись, що ставлю їй стільки запитань замість того, щоб допомогти. На нашу розмову вийшла сусідка по під’їзду і почувши, чому та прийшла, теж поцікавилась, чому аж з Турійська приїхала? Жебрачка не витримала натиску і полопотіла вниз по сходах, сиплячи прокльонами у наш бік.
На жаль, ні прізвища, ні імені (принаймні справжнього) не знаю, тому у Турійському управлінні соцзахисту, куди зателефонувала, щоб дізнатися про гостю, жодної інформації не надали. Порадили викликати поліцію, якщо та ще раз наважиться прийти просити. Тоді й можна буде дізнатись, чи справді є з Турійська, як розповідає.
Останнім часом жебрацтво і волонтерство перетворилось на заробітчанство. Прикриваючись добрими намірами, одягнувши жилети і надрукувавши сумнівні документи, стоять зі скриньками у людних місцях так звані «благодійники» від різних фондів, які ніхто ніде не перевіряє, та збирають кошти на лікування хворим діткам. Однак, як показує практика, на їх потреби доходить лише десятина. Не важко здогадатися, куди дівається тих 80-90 відсотків. Перетворившись на кілька годин на косого, горбатого, безрукого чи безногого, або ж жебрака, можна також назбирати чималеньку суму. І попри те, що багатьох таких прохачів люди викривають, вони переїжджають в інші міста і продовжують своє заняття. А оскільки покарання за жебрацтво у нас немає, (виняток, – за втягнення у нього неповнолітніх), а «благодійні» фонди теж ніхто не перевіряє, такий вид шахрайства буде й надалі процвітати. Нам залишається лише пильнувати і не вестися на нього.
Жанна БІЛОЦЬКА