Переглядів: 1
Проблеми життєдіяльності нашого міста не можна розглядати у відриві від ситуації в державі. Значне падіння економіки, демографічна криза і війна диктують свої умови. Тому критичну ситуацію зі зношенням основних фондів, жахливим станом інфраструктури, зубожінням та вимиранням населення сьогодні спостерігаємо в усіх регіонах України.
І якби не близькість кордону, ситуація у древньому Володимирі могла б бути значно складнішою.
Більшість сучасних політичних сил України прийшли до влади під гаслами необхідності докорінних змін в житті громадян та держави. Але відверто загралися в політику і відірвалися від реалій. Адже відповіді на питання щодо «геополітичного вибору» та «системи цінностей» не замінять людям хліб насущний. А відсутність перспектив не можна компенсувати сумнівними видовищами, які лише поглиблюють зневіру та депресивні настрої в суспільстві.
На місцевому рівні, на жаль, політичні емоції теж починають превалювати над здоровим глуздом. Будівники «світлого майбутнього» не можуть порозумітися щодо найпростіших речей життя громади. А діяльність окремих «активістів» і «волонтерів» має на меті не лише суспільну користь і самоствердження, але й саморекламу і самозбагачення. Таким чином, новий політичний фасад лише приховав старі проблеми міської будівлі.
У проекті стратегії розвитку міста, яка розроблялася восени минулого року, було визначено загалом правильні пріоритети, згідно яких Володимир-Волинський мав би стати: регіональним економічним центром з розвитку багатопрофільної промисловості та активним підприємництвом; важливим екологічно привабливим історико-культурний центром регіону, затишним і комфортним містом для проживання.
Головне питання – обмежені ресурси та відсутність потенційних точок зростання. Без збільшення виробничих потужностей, жоден малий бізнес у сфері обслуговування і торгівлі не створить належну економічну базу для подолання депресії. Тому нові інвестиції в місто слід дослівно вигризати зубами. Це завдання має бути головним для міської влади і виведене за дужки політичних міжусобиць.
Комфорт для мешканця міста має бути забезпечено на усьому життєвому шляху – від пологового будинку до кладовища. Водночас, зупинити природній процес відтоку амбіційної молоді з провінції не можливо. Але лише наявність достатньої кількості адекватних робочих місць може запобігти поступовому вимиранню міста.
Сьогодні глобальною тенденцією в розвинутих країнах є максимальна автономізація життя місцевих громад. При цьому це головним чином стосується населених пунктів чисельністю менше 100 тисяч населення. Мова, звичайно, не йде про сепаратизм. Але про вирішення власними силами якомога більшої кількості питань у сферах ЖКХ, розвитку інфраструктури, охорони здоров’я, базової освіти, культурного життя і, навіть, підтримки правопорядку.
В силу об’єктивних причин в Україні ці процеси перебувають в стадії зародження. Та вже сьогодні самоорганізація громади має великий потенціал. На рівні вуличних комітетів, ОСББ та їх асоціацій апробуються нові принципи державно-приватного партнерства в інтересах кожної родини і міста в цілому. Брак коштів не заважає формувати ефективні і сучасні механізми реалізації життєвих інтересів громади.
Мова йде про прості речі, котрі сьогодні зрозумілі кожному. Очевидно, що місцева влада усвідомлює їх також. Тому настав час змінити не лише обличчя у владі, нехай і вельми шановані, а передусім принципи роботи.
Місту сьогодні не потрібен новий «господар», адже «господарство» животіє на межі банкрутства і справедливо розподіляти залишки ресурсів при всьому бажанні вже не вдається.
Місту сьогодні не потрібен рейтинговий «політик», адже партійні проекти в Україні страждають на патологічну брехливість і працюють в режимі закритих акціонерних товариств.
Потрібна людина, яка б могла залучити в економіку міста значні інвестиції і створити належні умови для розвитку інститутів громадського самоуправління. А функції «арбітра» в громаді має виконувати закон.
У сухому залишку – місту потрібен «економіст». Адже лише економічне зростання зможе відрити для Володимира-Волинського нові перспективи та по-новому відкрити для світу наш край.
Ярослав Літвінчук
