Людмила Бурбура: «Мрію організувати конкурс дитячих талантів у рідному Володимирі»

Переглядів: 23

Вона народилася і виросла у Володимирі-Волинському, та доля занесла її до міста лева,культурної столиці України – Львова.

    Людмила Бурбура – директор рекламно-продюсерського центру “Вінкс”, фіналістка Всеукраїнського проекту «100 успішних жінок України»-2018,  володар гран прі телевізійних фестивалів та конурсів,  дизайнер авторських вишиванок та суконь для дівчаток, автор дитячої книги «Спогади старої Феї», засновник та редактор модного глянцю “FiFi fashion“, організатор дитячих фестивалів та засновниця дизайнерської модельної школи для дітей, мама двох синів ( Давид 21 рік, курсант НАСВ  та Адам 16 років, володар гран прі «Юний кулінар» майбутній Майстер шеф.

Про те, як досягла успіху? Чому обрала роботу з дітьми? Що поєднує її з Мариною Кінах? Як познайомилася  з Ніком Вуйчичем та Андре Таном, а також багато цікавого дізнавалась у нашій  розмові.

– Моїм перший наставником був режисер районного будинку культури Ігор Лиско, котрий залучав до виступів на сцені, де я брала участь  у виставах та інших заходах, – розповідає Людмила Бурбура. – Навчаючись у вищому професійному училищі, була капітаном команди КВК, з якою завжди посідали призові місця на змаганнях. Тож можна сказати, перші ази акторської майстерності отримала у рідному місті.  Навчання в університеті на факультеті режисури надихнуло на створення своєї невеличкої дитячої студії. У Львові, куди занесла мене доля, починала з роботу зі школи, де організовувала різноманітні конкурси та фестивалі дитячих талантів, а також здобула перше гран-прі телевізійного фестивалю « Львівська Фортуна». Дедалі більше мені подобалося те, чим займаюся, і у мене з’явилася мрія,  – мати дитячий колектив. А після конкурсу краси у Володимирі-Волинському, у якому брала участь моя молодша сестра, народилася ідея створення студії краси, де б можна було  розвивати дітей у багатьох напрямках, яку згодом втілила у життя.

– З чого все починалось?

– З оренди офісу у 17 квадратних метрів, де меблі були придбані на кредитні гроші, а на вішаках 32 костюми. Сьогодні територія приміщення, у якому працюю, – 60 квадратів, костюмерна налічується понад 440 костюмів та багато матеріалів для роботи з дітьми і 22 роки досвіду роботи з юними талантами.

– Скільки у тебе вихованців?

– Наразі вісімнадцять. Наймолодшій – 4 роки, найстаршій 14. Загалом випустила понад сотню, троє моїх випускниць живуть і працюють за кордоном. Одна – у Франції дизайнером, дві – у Нью-Йорку. Мої вихованці часто отримують призові місця та втілюють свої мрії.

– З чого починаються заняття і чого навчаєш на них?

– Кожен урок починаємо з обіймів, таким чином обмінюємось енергією. Обов’язково цікавлюся справами у дітей, лише потім приступаємо до занять.  До їх переліку входить  хореографія, сценічна мова, акторська майстерність, дефіле,  художній дизайн,  історія моди та вокал. Також є урок «корисна тарілка», на якому вчимося харчуватися продуктами, які не несуть шкоди здоров’ю. Крім цього, навчаємось правилам етикету. Варто зазначити, заняття відбуваються в ігровій формі, адже дитина у 5 років не може запам’ятати все, що їй говориться, наприклад, історію моди, стилі, моделі. Тому йду на маленькі хитрощі, які дають свої результати. На уроках дизайну вчимося створювати власні колекції, які потім представляємо, також розробляємо рекламну компанію. Оскільки уроки, серед яких – хореографія, яка потребує затратити енергії, тривають по три години, обов’язково організовуємо перекус. Інколи приношу з дому смаколики, виготовлені власноруч, і пригощаю дітей. Окрім того, проводимо майстер-класи, на яких феєчки здобувають нові навички. Я навчаю любити своє минуле, засвоювати сучасне і не боятися майбутнього.

– Звідки черпаєте ідеї для створення моделей одягу? 

– З дитячих фантазій. Саме діти дають цікаві підказки, які потім втілюємо у життя. І не тільки для суконь. Приміром, вони підказали назву до моєї книги «Спогади старої феї». Якось до мене привели маленьку дівчинку, яка постійно капризувала. Щоб заспокоїти її, назвалася феєю «Вінкс». Вона пильно глянула на мене, і промовила: «Ти стара фея Вінкс». Так народилася назва до моєї книги. Хочу сказати, діти є генераторами ідей, ми повинні прислухатися до них і давати їм можливість розвиватися так, як вони цього хочуть. Також з книг, фільмів та виставок.

– Зараз є досить популярними дитячі конкурси краси. Як ти ставишся до них? І чи беруть твої моделі у подібних заходах?

– Я категорично проти подібних заходів, які проводяться у ресторанах і не дають ніякого розвитку дітям, а також користі, окрім возвеличення не професійних дій організаторів. Батьки сплачують шалені внески, літають за дорогими сукнями й отримують розчарування. У такому віці усі діти гарні, тож за якими критеріями їх обирають, – важко зрозуміти. Я була свідком на одному з подібних конкурсів, де за лаштунками мама дала дівчинці ляпас за те, що та не виправдала її сподівань. Це жахливо. А скільки їх між собою сваряться, доводячи чия дитина краща! Краще ті гроші спрямувати на освітній напрямок, щоб діти могли чогось навчитися і на безкоштовній основі потрапити, наприклад, у той же модний глянець. Тому я ніколи не організовувала таких заходів і не збираюсь. Натомість влаштовую конкурси та фестивалі, а також разом з вихованцями беремо участь у подібних, де вони мають можливість продемонструвати свої таланти. Таким чином між ними відбувається обмін досвідом та виникає бажання удосконалюватись. Разом із тим не тільки переможець отримує нагороду, а й кожному учаснику дарують подарунок. В результаті у дитини не тільки немає осаду від того, що не виграла, а навпаки – її це стимулює на подальші звершення.

– До речі про глянець. Як прийшла ідея створити власний журнал «FiFi fashion”?

– Завжди у роботі користувалася журналом «BURDA MODEN», на сторінках якого є рубрика для дітей. На неї відводилось дві сторінки. У своїй уяві бачила зовсім інший глянець, – наповнений виключно дитячими світлинами, у якому були поради батькам, розмальовки, різноманітні цікаві історії. Так виникла ідея у створенні «FiFi fashion”, де втілила задумане. Назву підказала юна модниця Софійка. Два з половиною роки і неймовірні модні фантазії малечі надихнули на назву FiFi). Журнал не тільки знайомить з новинками дитячої моди, а й вчить дітей як правильно підбирати гардероб. До речі, до першого випуску увійшла історія про Володимир-Волинський, яку написала відома лялькарка Оксана Саганюк, котра до того ж проводить для моїх феєчок майстер-класи з лялькарства. Хочу сказати, часто запрошую наших землячок до себе на виступи та майстер-класи.

– Нещодавно ви взяли участь у проекті «Здійсни мрію», у якому допомагали тринадцятирічній Ксенії Гвоздяк, котра з дитинства страждає на  складне ортопедичне захворювання, виготовити сорочку для Ніка Вуйчича. Як відбувався процес пошиття сорочки і що сказав Нік?

– На сайті 1+1 побачила інформацію про те, що шукають чарівника для Ксенії, який би допоміг у створенні одягу для людей з інвалідністю, і вирішила запропонувати свою допомогу. Так, стала не чарівницею, а феєю, яка здійснила мрію дівчинки. Разом із нею та моїми феєчками у студії «Вінкс» не тільки створили колекцію одягу для Ксенії та дітей, які прикуті до інвалідного візка, а й пошили, а згодом вишили сорочку для її кумира – Ніка Вуйчича та колекцію одягу для її друзів. Дізнавшись, що він завжди мріяв про синю сорочку, зробили йому приємний сюрприз. Навіть більше, на плечах вишили не просто візерунки, а закодоване його ім’я та побажання ( Авторська розробка Людмили). Однак найбільшою несподіванкою став для Ксенії її вихід на сцену перед п’ятитисячним натовпом, який аплодував стоячи.  Нік був у захваті від подарунка, він подякував мені і сказав, що я людина з великим серцем. Познайомившись ближче за лаштунками, була вражена, наскільки це вольова і сильна людина. Під час спілкування з ним забуваєш, що у нього немає рук і ніг. Він уміє надихати, і з’являється бажання ще більше творити. Варто додати, для моїх вихованців процес створення одягу для дітей з інвалідністю став не тільки величезним досвідом, а й важливим уроком, під час якого зрозуміли, що є найбагатшими у світі, бо мають здорові руки і ноги.

– Вас досить часто можна побачити на фото з Мариною Кінах. Де ви познайомились?

-У Києві на фестивалі «Діти України», де вона була головою журі. Їй сподобалася моя вишивка на сукні, і вона поцікавилася, хто автор? Так зав’язалося наше знайомство з цією прекрасною жінкою. Згодом вишила для неї ексклюзивну вишиванку. Марина Володимирівна є нашим постійним гостем та головою журі на дитячих заходах, адже завжди з теплом у серці ставиться до дітей. Склад журі має бути ретельно підібраний, і я обираю найкращих фахівців.

– Нещодавно ви взяли участь у фотосесії колекції відомого українського дизайнера Андре Тана. Де ви познайомились?

– Я давно слідкую за його діяльністю. Тож дізнавшись про відкриття магазину модельєра у Львові не могла упустити шанс познайомитися з ним. У розмові  журналістам Андре Тан зізнався, що після народження донечки створив колекцію для мами й дитини. Директор  магазину Яна Манзяк побачивши моїх чарівних феєчок, запропонувала їм стати  моделями для модного глянцю. Я рада, що дівчатка будуть першими, хто презентуватиме одяг Андре Тана в Україні у дитячому журналі. Хочу сказати, мене дуже вразила колекція, яка не тільки гарна, а й доступна по ціні кожній жінці.

– Хто підтримує тебе?

-У першу чергу – мої рідні, за що дуже вдячна їм. Зокрема, мій чоловік, котрий є не тільки моєю опорою, а й першим критиком. Інколи йому доводиться стримувати мене у моїх фантазіях. Бо я людина творча, й інколи «заносить». Розуміючи це, прислухаюсь до його порад. Також завжди підтримує власник ТВК «Південний» Петро Писарчук, який насамперед звертає увагу на цікаві ідеї та обожнює дітей. А ще ціла команда: Вікторія Дідух (генератор ідей, критик та неймовірна жінка),  фотограф Михайло Бакай (енерджайзер та справжній фанат своєї справи), батьки моїх учнів та мої друзі.

– Надходили пропозиції працювати поза межами Львова?

-Так. Пропонували роботу у столиці, але я відмовилась, бо дуже люблю Львів, де мені добре.

– Чи не виникало бажання організувати конкурс дитячих талантів у рідному Володимирі-Волинському?

– Це є моєю мрією. Навіть більше, хочу, щоб такий захід, під час якого діти мали можливість реалізувати себе у різноманітних напрямках, проходив на постійній основі у місті. Сподіваюсь, задумане вдасться реалізувати найближчим часом.

Хочу побажати батькам завжди підтримувати своїх дітей, розвивати їхні таланти, а дітям втілювати свої мрії, не опускати руки і працювати, навіть коли важко.

Жанна БІЛОЦЬКА