Оксана Виваль: «Варто перебороти свій страх перед новими горизонтами, вийти зі своєї зони комфорту заради добробуту інших…»

Переглядів: 72

Ми продовжуємо серію інтерв’ю із людьми, які вирішили балотуватися в депутати Володимир-Волинської міської ради . Цього разу співрозмовницею «Володимир Медіа» є Оксана Виваль, котра довгий час працювала  у КП «Володимир-Волинськетеплоенерго», однак після зміни керівництва звільнилася. Вона постійно цікавиться тим, що болить містянам, які проблеми їх турбують, тим паче знає проблеми житлово-комунального господарства не за чутками, а з самого кореня.

Народилася в сім’ї військовослужбовця, з дитинства навчали батьки, що у всьому повинна бути дисципліна та порядок. Тато казав: «Якщо вже щось робиш – докладай всіх зусиль, аби зроби добре». Так, намагалася робити в своєму житті. Закінчила місцеву ЗОШ №3 із золотою медаллю. Окоім того, навчання в музичній школі вимагало багато часу та зусиль. Іноді хотілося кинути все, та що там – прогуляти уроки, але совість не дозволяла.

Любов та цікавість до роботи із цифрами проявлялася і в школі, улюбленм шкільнм предметом була математика. І це не тому, що мама – викладач математики. Попри  математичний ухил, був період, коли писалися і вірші, і ввечері під гітару з подружкою дитинства співалися пісні. Повну вищу освіту і фаховий ступінь економіста отримала у Національному університеті «Львівська політехніка». На першому курсі навчання вийшла заміж, на 2-му – народила донечку Софійку. Але через те, що дитина була дуже хороблива, працювати не могла. Були спроби підзаробітку, який не вимагав постійної присутності на робочому місці, – агент Приватбанку, журналіст газети «Володимирський експрес» та інше.

– Коли почула про вакансію на підприємстві теплових мереж, де на той час працювала свекруха, вирішила спробувати себе у цій сфері. Без фахового досвіду роботи мене взяли на посаду секретаря директора. Було цікаво, адже до того ніколи не була знайома з роботою такого роду підприємства. Навряд чи пересічні споживачі послуг теплокомуненерго розуміють чи можуть собі уявити, якою важкою і іноді небезпечною працею численної організації дається їм тепло в будинках. Хто хоча б вникав – зрозуміє. Складалися ситуації, що доводилося відстоювати позицію теплокомуненерго перед своїми ж рідними, пояснюючи, що вона вірна і так має бути згідно закону.

Підприємство мало значні виробничі та фінансові проблеми: нестача оборотних коштів, затримки з виплатою заробітних плат,  заборгованість по сплаті за газ, штрафи, відключення газу, численні перевірки, ревізори, прокуратури, судові тяганини. Така була буденність тепловиків, не враховуючи ще проблеми споживачів, на які необхідно було реагувати швидко. Доводилося вирішувати складні проблеми, які вимагали орієнтації в законодавстві, командної праці та вольових рішень.

Були випадки, коли у відрядження до Києва їхали тодішні директор Роман Лисюк та перший заступник міського голови Микола Веремчук, готуючи понад десяток листів-звернень у різні інстанції, аби хоч якось вплинути на складну ситуацію, в якій опинилося підприємство, та ще й не  з власної вини. Тарифи встановлювалися НКРЕКП, яка як державний регулятор, всіляко не допускала приведення тарифів до економічно обґрунтованих, які б дали можливість підприємствам забезпечити хоча б мінімальні потреби та видатки. Адже, незважаючи на загальні законодавчі підстави, встановлення тарифів на комунальні послуги, зокрема на теплопостачання, були і залишаються залежними від політичної волі верхівки законодавчої та виконавчої влади.

З часом я була переведена на посаду економіста, далі – головний економіст. Робота була не просто трудовою діяльністю, а  улюбленою справою. Вболіваючи за підприємство, іноді навіть нехтуючи часом для сім’ї, доводилося багато часу приділяти саме роботі теплокомуненерго. Тим більше, коли приїжджала одна перевірка, а за нею інша, а ще купа поточної роботи.

Колектив прекрасний, всі, без виключень – фахівці своєї справи. Було в кого вчитися – однозначно. Проте конфліктні ситуації, яких, на жаль, було вдосталь на цьому підприємстві,  дуже підривали емоційний та психологічний стан серед працівників.

Підприємство та його «життя» тривалий час було на обговоренні в містян. Директора змінили, ним стала Анна Рубанова, яка і поросила вийти раніше з декретної відпустки на посаду заступника директора.

Сказати, що було страшно – не сказати нічого. Але, розраховуючи на підтримку місцевої влади, хотіли все ж таки вивести підприємство з боргової ями. До того ж, нарешті спільними зусиллями підприємств був прийнятий державний курс на поліпшення роботи ТКЕ. Багато працювали над тим, аби мати змогу реструктуризувати борги за природний газ, які більшою мірою гальмували роботу підприємства. Зрештою ТКЕ чи не єдиним у Волинській області це вдалося, правда кінцеве рішення уже приймалося за моє відсутності. Ми відстоювали невідшкодовану різницю в тарифах не лише по населенню, але і по бюджетних споживачах. Для пересічного споживача послуг теплокомуненерго ці фрази нічого не варті, але для стабільної роботи всього громіздкого теплового господарства вони були принциповими та непорушними.

Та склалося так, що Анна Рубанова відмовилася від посади  через постійні конфлікти, зокрема з тодішнім головним інженером, а на посаду директора  був призначений Коба Сергій.

Я, напевно, чи не єдина, яка сподівалася, що стане легше працювати Та ні…. Підхід до роботи цього директора були неприйнятним для мен і я звільнилася. Прикро, що на публіку доносилася інформація, що в усіх бідах теплокомуненерго винні були я і Анна Рубанова, яка теж залишила роботу на підприємстві. Адже його проблеми починалися ще задовго до нас, і не все від нас залежало. Важко було оговтатися від такого зневажливого ставлення тих, в кому бачив товаришів та соратників. Дуже здало здоров’я. Та сім’я, рідні, друзі, підтримували, як і зараз, даючи поштовх до нової сторінки життя.

Зараз я працюю на підприємстві в чудовому колективні, в прекрасній трудовій атмосфері, займаюся тим, що мені подобається, що мені цікаво. Отримую від роботи моральне задоволення. Так, звичайно, як і будь-де, бувають складні ситуації, але професійне і виважене керівництво намагається зважати на всі «за» і «проти» та приймати рішення, дослухаючись до думок колективу. Це мотивує працювати краще, цінувати те, що із посмішкою ідеш на роботу та маєш дружню «другу родину.

• Ви ніколи не були в політиці, не брали участі у виборах, не були депутатом. Чому саме зараз вирішили балотуватися в депутати Володимир-Волинської міської ради?

Доля людини визначається тим, що відбувається в її голові, коли вона  вступає в протиріччя з зовнішнім світом. Напевно в моєму випадку так і відбулося. Я тривалий час не працювала, але постійно цікавилася тим, що відбувалося в місті, особливо в знайомій для себе сфері житлово-комунального господарства.  Тим паче, враховуючи, що проживаючи у приватному секторі, ця сфера там знаходилася в занедбаному стані. Були спроби вирішити певні питання самотужки, зрозуміла: один в полі не воїн, тим більше проти постійного нехтування та систематичності.

Чому саме зараз пішла? Напевно втомилася чекати, допоки хтось згадає, що на окраїнах та віддалених районах міста теж живуть люди, що в них є потреби та проблеми, які теж потрібно вирішувати, і не тільки перед черговими виборами. До прикладу, мешканці таких районів  теж хочуть бачити для своїх дітей спортивні та дитячі ігрові майданчики, стале водопостачання та належне освітлення вулиць в темну пору доби. Адже ці люди – такі ж платники податків як і інші. Бо що ж вони отримують зараз?

Намагаюся в усьому шукати позитив, покладаючи великі надії на покращення, тому багато хто мене називає  приреченою оптимісткою. Та немає різниці між песимістом, який каже: “Це безнадійно. Не трать сил надарма” та оптимістом, який говорить: “Нічого не роби. І так все буде добре”. В обох випадках нічого не змінюється. Звичайно, сім’я, робота, родина, друзі, хобі – все забирає багато часу та сил, та доведеться чимось жертвувати. Розумію, чекати поліпшення від чиєїсь волі чи рішення вже набридло, потрібно перебороти себе та власними діями змінювати своє майбутнє на краще.

Я часто наголошую своїм дітям: держава починається з кожного з нас. Навчи дитину викидати сміття у смітник, переходь дорогу у відведених для цього місцях, поважай своїх сусідів та цінуй чужу працю. Здається, такими маленькими, зовсім непомітними кроками ми можемо змінювати власне життя, життя своєї вулиці, міста, держави. Власним прикладом хочу довести, що краще життя творимо ми самі, головне – об’єднатися і бути «єдиним кулаком» у спільних діях. Тим паче, часто допомагаю у вирішення проблем та спірних питань різного спрямування багатьом знайомим, які давно пропонували мені спробувати себе в політиці. Як писав Павло Загребельний: «Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від беззбройного». Зараз відчуття, що зможу!

• Як Ви оцінюєте свої шанси?

Останнім часом стала все більше цікавитися політичним життям нашого міста. Іноді дивуються друзі, що я не в курсі якоїсь політичної історії. Тепер цікавлюся більше, як то кажуть, ознайомлена – значить озброєна. Тільки намагаюся пропускати все це через фільтр, аби не засмічувати власний простір. Та й воювати не хочу, я взагалі мирна людина, намагаюся максимально згладжувати конфлікти, хоча без них не завжди виходить, але з ними і результату належного не отримаєш.

Стає зрозуміло, що цьогорічні вибори до місцевих органів влади – чи не найпотужніші з усіх, що були. Ті кандидати, які вже озвучені, реально сильні особистості, переважно мають багаж політичного досвіду. Тому з такими потенційними опонентами дійсно важко конкурувати. Та я надіюся на громадську свідомість і самоповагу. Розумію, з досвіду спілкування з простими людьми, вони давно «наїлися» гучних обіцянок та завчених фраз. Бо кожен, як правило, бачить світ у діапазоні своїх проблем. І більше довіри до тих, хто розуміє їх проблеми і ще не був біля «владного корита». Депутата виборці хочуть знати в обличчя, бачити його не лише перед виборами. Довіряють більше тим, хто говорить та вчиняє по совісті та чесно, не маючи прихованих намірів для власної вигоди. Ось на це я покладаюся, вірю в принциповість та розуміння своїх потенційних виборців, бо знаю багатьох з них!

• Щоб Ви хотіли змінити у місті як потенційний депутат?

Планів, на правду, дуже багато, всі описувати складно. В кожній сфері, де зустрічаємо проблеми в буденному житті, звичайно є бачення її покращення. А враховуючи відсутність депутатського досвіду, то і реалізувати самотужки – проблематично. Але, розраховуючи на підтримку тих людей, які ідуть разом зі мною, є віра в реалізацію цих планів.

Зокрема, хотілося наголосити на окремих пропозиціях. Розуміючи проблематику багатоквартирних житлових будинків, адже сама до заміжжя проживала в таких будинках, хотілося б втілити на практиці низку заходи в сфері енергоефективності. Першочергово –  енергоаудит усіх будинків житлової сфери задля вивчення їх реального стану, проаналізувати найбільші проблеми, особливо у сфері енергоносіїв. Вважаю, що перед будь-якими інвестиціями повинно передувати достеменний аналіз ситуації, а що ж нам ці інвестиції дадуть і як раціонально ними розпорядитися, аби мінімізувати видатки та максимілізувати ефект.  Оскільки комунальні витрати середньостатистичної сім’ї в опалювальний сезон становлять понад 50% доходу, то звичайно, питання шляхів зменшення сум таких платіжок будуть актуальними завжди.

А реконструкція котелень міста з врахуванням альтернативного до газу палива, якісь якого не буде залежати від того, чи іде дощ на вулиці, і даватиме максимальну тепловіддачу – чи не це мало б втілюватися за бюджетні кошти? Здешевлення комунальних послуг, як показує досвід інших міст та країн, може просто лежати у нас під ногами. Використання сміття як вторинну сировину та альтернативний вид енергії, або ж як один з видів отримання доходів,  варте більшої уваги.

Також, необхідно розглянути питання часткового переведення будинків на індивідуальне опалення (де дійсно є можливість за законом це зробити, передбачити навіть фінансове сприяння бажаючим), провести ревізію стану усіх електромереж будинків, бо при відсутності цілодобового постачання гарячої води та значному використанні електричних водонагрівачів та духових шаф, на них іде понаднормативне навантаження. 

Досить важливими залишаються питання встановлення загальнобудинкових теплових лічильників для регулювання подачі тепла в будинок, лічильників водопостачання та електроенергії – для раціонального та належного обліку використаних енергоносіїв. Є прекрасний приклад наших сусід – Ковель та Луцьк. Уміло сплановані та вчасно проведені заходи щодо облаштування тепловими лічильниками житловий фонд, дали можливість підприємствам нараховувати плату за послуги не за нормативними розрахунками, а за середніми фактичними показниками споживання таких послуг по місту. Тим більше, що в нашому місті була затверджена програма та список черговості будинків на облаштування засобами обліку тепла, яку просто потрібно пришвидшити у виконанні. 

Надалі необхідно розвивати та сприяти створенню ОСББ. Вислів «Ніщо так не роз’єднує людей, як спільне помешкання!» є дуже доречним. Адже люди часто не можуть знайти спільної думки на вирішення тих чи інших викликів, потрібно стати для них помічником та порадником. З іншого боку, вони невпевнені, бо бояться перебирати на себе повноваження по забезпеченню життєдіяльності свого «великого» будинку, розуміючи, що на їх плечі лягає величезний тягар фінансових та організаційних питань, які не вирішувалися роками раніше. Є величезні перспективи, які потрібно активніше використовувати – Програма Фонду енергоефективності, участь в грантових проектах та державних програмах кредитування тощо.

В приватному секторі хотілося б нарешті навести лад і забезпечити належне освітлення вулиць, стале водопостачання, особливо в літній період, розглянути можливі способи вирішення питання з центральним водовідведенням, активніше здійснювати асфальтування вулиць. На жаль, є такі випадки, коли люди, які оплатили проектно-кошторисну документацію на асфальтування вулиці, конфліктують із тими, хто їздить чи ходить по цій вулиці, мотивуючи, що це їхня дорога, бо вони її асфальтували. Та й питання співфінансування далеко не однозначне: мешканці міста, які за власний кошт проводили водогін, що був потім безкоштовно переданий на баланс управлінню водопровідно-каналізаційного господарства, змушені ще й самостійно усувати технічні неполадки.

Що стосується власне міста в цілому, хочу бачити його чистим, квітучим, зеленим, кольоровим та барвистим, голосистим та туристично привабливим. З гордістю нести свою історичну спадщину, але не забувати про буденні сьогоденні дрібнички. Щоб місто дивувало своїми прадавніми пам’ятками в поєднанні із сучасними творчими майданчиками і проектами. Чисті вулиці, незасмічені узбіччя, рівна дорога, затишна галявина, безпечна гойдалка,  ошатний парк, ненав’язлива зовнішня реклама тощо. Зокрема, аби і діти різного віку, і дорослі мали можливість обрати свій простір для зустрічей, спілкування та втілення ідей. Не сірі стіни, а кольорові художні розписи. Не сміттєві завали, а дешева електроенергія чи додаткові кошти від раціонального  поводження з побутовими відходами. Частина цього вдало та креативно реалізовується, можна долучатися та допомагати. А частина просто ігнорується та відкладається на потім, ніби проблема зникне сама собою.

Звичайно, не можу оминути неодноразові політичні теми для дискусій – земля, розподіл бюджетних коштів та фінансування тих чи інших заходів. Знаєте, я так розумію: якщо проти твоїх дій виходять люди – має бути адекватна реакція, діалог та врахування в подальшій діяльності таких ситуацій. Розумію, що на все реагувати неможливо, але справедлива критика завжди варта уваги. Всі процеси, що стосуються життя міста, його майбутнього – повинно бути доступним громаді міста, а всі рішення, що приймаються владою – лише на благо цієї ж громади. Кошти платників податків не повинні витрачатися, нехтуючи потребами та побажаннями цих же людей. Адже, там де немає інформації, породжуються брехня, плітки та непорозуміння. Всього цього можна уникнути, якщо дотримуватися принципу справедливості та прозорості.

• Чи реально втілити задумане?

Задля того аби втілити будь-які плани, необхідно мати інформаційний старт, теоретичні і практичні навички та команду помічників-однодумців. Звичайно, люди, які ідуть в політику вперше, не знають усіх особливостей бюджетного процесу, не зовсім володіють знаннями в законодавстві чи певних сферах життя міста, та цьому всьому можна навчитися, було б бажання! Вчитися ніколи не пізно!

«Ніяка мета не настільки висока, щоб виправдовувала негідні засоби для її досягнення», – казав Ейнштейн. Тому мені не однаково, якими методами працювати, як вести боротьбу на політичній арені і як співпрацювати з оточуючими задля досягнення потрібного нам результату. Хочу відверто дивитися людям в очі і не соромитися за власні вчинки. Помилки будуть, бо не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але треба іти вперед, вчитися і змінювати світ навколо себе, щоб бачити посмішки та зустрічати щирі очі на своєму шляху!  Власне, варто перебороти свій страх перед новими горизонтами, вийти зі своєї зони комфорту, заради добробуту інших, іноді незнайомих тобі людей. Страшно – так, але крок за кроком – хочу іти вперед! Як писала Ліна Костенко «І все на світі треба пережити, бо кожен фініш — це по суті старт…»