Субота, 28 листопада 2020, 07:20

Павло Мамедов: «Саганюк зробить все, щоб нікого не допустити до влади. Боротьба за крісло мера буде не на життя, а на смерть»

09.01.2020 | Інтерв'ю | перегляди:

На  його діяльність в кріслі міського голови  припали  скрутні  роки – 1994-1998. Роки, коли українці стали купонними мільйонерами, роки, коли пройшли дві грошові реформи, а промисловість зазнавала повного краху. Роки, коли відбулося повне зубожіння народу. Однак це все, хоча й з величезними зусиллями, неабиякими знаннями, інтуїцією та умінням скористатися  можливістю познайомитися з тодішніми політиками та перейняти  передові технології  європейських  країн  з метою їх подальшого застосування в рідному місті, вдалося   подолати  та на кінець каденції зуміти вивести місто  у перші ряди за економічними   показниками.      

  Після поразки на наступних виборах, яка була неминучою завдяки комсомольсько-партійному спруту, що керував тоді державою, його наступник, за його словами, організував проти нього відкриття декількох кримінальних справ. Однак у кінцевому результаті за відсутності доказів уся ця сфабрикована макулатура була здана в архів.    

   «ВолодимирМедіа» поспілкувалося з екс-мером Володимира-Волинського Павлом Мамедовим, з яким місцеві ЗМІ неохоче йшли на контакт. Упродовж останніх двадцяти двох років  це  друге інтерв’ю.  

Саганюк всі каденції на посаді мера звинувачував мене в закритті целегельного заводу

 – Павле Григоровичу, про Вас і досі згадують володимирчани. З одного боку пам’ятають як мера, при якому у місті проводився один з наймасштабніших фестивалів України, з іншого – людину, при якій почався розвал підприємств…

 -Це були важкі  роки. Після мого, обрання і одночасного обрання президентом  України Кучми, почалися його «реформи». Через 2 місяці розпочалася інфляція, яка становила 300-500% в місяць і продовжувалась 2 роки. Це означало, що державного і місцевого бюджетів не стало. Працював тільки державний друкарський станок, який друкував купоно-карбованці. Захищені статки бюджету зникли, утім числі числі й на будівництво. Це вдарило  по всіх підприємствах як в державі, так і в місті.

Саганюк всі каденції на посаді мера, особливо перед місцевими виборами, звинувачував мене у закритті цегельного заводу. Хоча добре знав, що мер безпосередньо управляє тільки комунальними підприємствами міста. Адже він був членом виконкому в цей час. Чи не підло це? Чому не говорив, що цегельний завод не був власністю міста? Це – державне підприємство як і інші,  що були на той час на території міста, і які управлялись державою в особі обласних адміністрацій. На той час, якщо відверто, такою була злочинна політика держави – нищити свої підприємства, які потім за безцінь прибрали до своїх рук ті, хто управляв нею в центрі та в областях.

Бо перекрити газовий вентиль за несплату у той час, коли в печах цегельного заводу знаходилося 200 тисяч цегли-сирцю, не інакше як злочином назвати неможливо. А команду давав зробити це заступник губернатора області М.Т. Косенко, фактично представник власника. Я неодноразово офіційно звертався до обладміністрації з цього приводу. І цьому є підтвердження в архівах міста й області, бо це були рішення як виконкому, так і координаційного комітету по  боротьбі з організованою злочинністю міста. Тому говорити, що я нічого не робив з цього приводу, – є відвертою брехнею. Мета якої, думаю, зрозуміла, – це влада в місті.

  Чи зробив з цієї ситуації висновки? Так, зробив. Моя команда активно підтримала акціонування підприємств, і всі вони були зареєстровані в місті. Власниками акцій стали члени трудових колективів, а не держава. І тепер вони вирішували, як їм працювати разом зі своїм керівництвом. Якщо ви думаєте, що на цьому припинився тиск держчиновників різних мастей на підприємства і міську владу, глибоко помиляєтесь.

Були неодноразові спроби  прибрати до своїх рук підприємства міста  одним із аграрних заступників губернатора, зокрема, хлібозавод, хлібокомбінат та ряд інших підприємств. Але ми не дали цього зробити разом з їхніми колективами. Бо тоді це робилося тільки за згодою колективів, а вони цього не хотіли. Ви розумієте яких ворогів я нажив?! Саме вони відіграли одну із ключових ролей в обрані Саганюка міським головою 1998 року.

Саме голова аграрної партії України Катерина Ващук ходила до Кучми, щоб заручитись підтримкою для Саганюка з боку державних структур. З цією ж метою в «аграрному» підприємстві «Держлісгосп» було створене відділення аграрної партії. Як то кажуть, пазл склався.  Після приходу до влади він з ними розрахувався. За його згоди більшість підприємств було продано, і де вони? Чому до сьогоднішнього дня ніхто з представників цих трудових колективів не запитав у Саганюка: «Де підприємства?»

            «Я не дав знищити більше жодного заводу та  фабрики»

Хто допомагав Вам?

Наші підприємства вдалося захистити. Відразу ж газові борги почали гасити бартером. За всі роки його діяльності – це  багато десятків мільйонів доларів.  Я не дав знищити більше жодного заводу та  фабрики. Крім цього, у підприємств виникали проблеми зі сплатою податків до різних бюджетів. І ці проблеми теж створювали держчиновники, які регулювали ціни на продукцію цих підприємств.

 -Досить суттєву роль у порятунку підприємств не тільки міста, а й області, відіграв нардеп Скіпальський. Саме він мене познайомив з київськими бізнесменами, у яких я перетнувся з представниками фірми «ОЛГАЗ», яка на той час займалась постачанням газу на підприємства Волинської області. Мені вдалося за домовленістю з ними та губернатором – нині покійним Борисом Клімчуком (а він, думаю, відчував  свою відповідальність за цегельний завод), відкрити дочірнє підприємство в нашому місті. Як то кажуть, поганого без доброго не буває. Я запропонував своєму заступнику з питань економіки Диньку Ю.І. очолити його. Він успішно почав  вирішувати питання погашення заборгованості, в першу чергу, підприємств міста і області. Це було зроблено з далекоглядною метою: я усвідомлював, що  коли у місті буде подібна структура, проблеми з розрахунками за газ відпадуть.

Зокрема, одним із найбільших боржників-підприємств по податках в місті був цукровий завод. Чому вони виникли? Ціна на ринку за 1 кілограм цукру була 60 копійок. Відпускну ціну з заводу кабмін встановив 1 гривню. Хто в заводу його купить? Це класична схема доведення до банкрутства. Ми пішли заводу назустріч і звільнили його від місцевих платежів. Але це була мізерія в порівнянні з держбюджетом.

  25 грудня 1997 року нас, місцевих керівників  зібрав губернатор і поставив вимогу – вирішити питання з заборгованістю, у протилежному випадку цукром заберуть всі борги в держбюджет. І часу у нас для цього – до нового року, тобто 5 днів. Перед тим до мого кабінету завітали лікарі нашої лікарні разом з депутатом Волчаком з проханням допомогти з медичним обладнанням лікарні. Так співпало, що до мене звернувся директор медичного заводу в м. Белзі Львівської області, який мав аналогічні проблеми, що і наш цукровий завод. Була підписана бартерна угода між цукровим заводом, заводом в Белзі і лікарнею. Перша партія обладнання прийшла в лікарню на початку 1998 року. Потім ця угода була зупинена Саганюком. Також нам вдалось домовитися з луцькими підприємцями на постачання 4-х швидких допомог і службового автомобіля в лікарню. Цими швидкими  й лікарями, які на них працюють, врятовано тисячі життів володимирчан, підкреслюю, тисячі. А проти мене були порушені кримінальні справи з ініціативи нинішнього мера. Сьогодні цукрового заводу уже нема, повикопували навіть труби, що йшли на поля фільтрації.

Саганюк любить своїх опонентів називати дилетантами, а себе – виробничником.

-Влада сьогодні підіймає тарифи на тепло, воду. Що Ви можете про це сказати?

 -Так, тарифи у Володимирі зростають, тому що водоканал працює на половину своєї потужності. При мені левову частку  води відбирали промислові підприємства міста. Хто  і чому їх позбувся, я вже говорив. А тепер доводиться людям платити, тому що затрати на постачання води не зменшились.

  Що стосується тарифів на теплопостачання, тут я знайшов рішення. У 1996 році на мене вийшла німецька консалтингова компанія «Меркенс-Швер». Ми познайомилися і вони запросили мене на закриту виставку енергозберігаючих технологій у Нюрнберзі. Там я почерпнув для себе багато нового та прогресивного. На виставці консалтери познайомили мене з президентом Асоціації споживачів енергії Німеччини, через нього вдалося домовитися з  представниками величезного німецького концерну «SEC», який займався енергозберігаючими технологіями у Європі та світі. Угода полягала в  реконструкції теплового господарства Володимира на суму близько 6 мільйонів марок. При цьому концерн гарантував біля 50% економії енергоносіїв. За пошук такого інвестора з бюджету консалтерам   сплачено 17 тисяч німецьких марок. Вони домовилися укласти на вигідних для міста умовах угоду. Суть її полягала в тому, що по-перше: не потрібно було гарантій держави і банків України; по-друге: з міського бюджету ми не платили жодної  копійки; по-третє: угода була розрахована на 25 років; по-четверте: створювалось спільне підприємство з німецькою фірмою і Володимир-Волинським теплокомуненерго в дольовій участі, з якої 51% належало теплокомуненерго, 49% – німцям. Німці повертали б собі гроші і отримували прибуток за рахунок економії упродовж   25 років. Хіба питання тарифів для міста не було б уже вирішене давно? До речі, один із попередніх заступників міського голови М. Веремчук на одному із засідань міської ради визнав, що мої дії по запровадженню енергозберігаючих технологій у місті були правильними. Якщо врахувати, що у місті є близько 7 тисяч квартир і десятки соціальних закладів, то це виливається у переплату кожного місяця багатьох тисяч гривень з кишень кожної сім’ї нашого міста. Проте Петро Саганюк після перемоги на виборах замість того, щоб продовжити співпрацю з консалтинговою компанією,  ініціює проти мене і них порушення чергової кримінальної справи. На мою думку, така діяльність є злочином проти людей, бо багато розуму не потрібно, щоб підняти тарифи. Тут і дилетант зрозуміє, що вигідно людям, а що – ні.

  Саганюк любить своїх опонентів називати дилетантами, а себе – виробничником. Так називав він мене, потім Віру Чайковську, потім Анатолія Сороку, Юрія Хомича, Костянтина Зінкевича, Миколу Юнака. Тепер – Максима Климюка. А чи не є злочинним дилетантизмом все те, про що я вище казав стосовно його керівництва містом? А виробничником він став тоді, коли працював десятки років в райкомах і обкомах комсомолу та міським головою? Справжніми виробничниками були у Володимирі ті керівники та інженерно-технічні працівники, які десятки років віддали підприємствам міста. Я їх поважав і досі поважаю. Із більшістю із них знаходив спільну мову. 

 Ви слідкуєте за політичним життям міста? Якщо так, що можете сказати щодо цього?

  – Бачив виступ Максима Клим’юка на останній сесії. Не знайомий з ним особисто, але чи не вперше відкрито в очі Петрові було сказано про його діяльність. Мотивація його мені зрозуміла. Проте не варто забувати, що вся діяльність нинішнього мера  побудова на тих принципах, про які я вище сказав. Максиму потрібно перш за все подбати про безпеку. Не лише власну, а усіх людей та партнерів, що його оточують. Я б не радив Максиму складати  повноваження депутата міської ради, бо вони дадуть йому можливість відстоювати ці принципи та ідеї, про які сьогодні велась мова. 

   Я пройшов  потужну школу  виживання після того, як вибори на посаду мера виграв Саганюк. Був період, коли змушений був переховуватися. Я знав, що на мене полюють. Мені погрожували фізичною розправою, довели до інфарктного стану батька (на превеликий жаль він уже помер), попередньо безпричинно звільнивши його з роботи, а кілька років назад і мою сестру звільнили з роботи в ПТУ. Отримала інсульт тоді й моя мама. У свою чергу я також прийняв відповідні міри. Я зустрівся з губернатором і сказав йому, що на мене влаштували сафарі. Він лише перепитав: «І на тебе теж?» Я запитав: «А ще на кого?» «На Діброву». Тому що Діброва за моєї підтримки став тоді депутатом Верховної Ради. Клімчук мені сказав, що це справа комсомольців

Багатьом людям у Володимирі вдалося покращити матеріальний стан завдяки митному переходу й створити бізнес. Чи не найбільший – родина Саганюка

  -Про які Ваші досягнення не знають у місті? 

-Одним зі спільних з нардепом Скіпальським  проектом – є відкриття митного переходу в Устилузі.  Я розумів,  що доходи людей дуже малі, багато хто не мав роботи, основна маса за межею бідності, і тільки комерційні поїздки до Європи дали б можливість виживати. Звісно, для цього довелося оббити пороги не одного владного кабінету в Києві. Зокрема, за допомогою Скіпальського мені вдалося потрапити на прийом до прем’єр-міністра Євгена Марчука. Він дав команду виїхати і вирішити це питання. І за півроку перехід «Устилуг – Зосін» був введений в дію. Я якось сів із калькулятором і порахував, що за цей час він дав дохід в кілька мільярдів доларів. Не менш ніж половина цієї суми  осіла тут, у місті та районі. Багато тисяч родин у Володимирі та окрузі зуміли не тільки покращити свій матеріальний стан, але й створити бізнес на цьому. Чи не найбільший – родина Саганюка.  20-ть років замовчувалась моя роль у відкритті переходу. Чи справедливо – це вам судити.

За моєї каденції була створена міська структура по наданню субсидій людям в місті, і тоді 7 (сім) тисяч родин отримували субсидії. Якщо врахувати те, що фонд житла міста складав тоді більше 7 тисяч квартир і понад тисячу приватних будинків, це приблизно 80% сімей отримували субсидії. За це вищестояча влада «наїжджала» на мене, бо я не давав грабувати людей.

Окрім того, ми на Привокзальній вулиці відкрили будинок для одиноких і престарілих людей. Навчали за рахунок місцевого бюджету 3-х студентів у вишах, які мали потім повернутись на роботу в міську раду. Саганюк на половині строку навчання розірвав угоди. В такий спосіб бюджет втратив і гроші, і спеціалістів.

   Ми започаткували фестиваль «Володимир», який з часом набув статусу міжнародного. До нас їхали виконавці з багатьох країн. Переможці та конкурсанти ставали студентами престижних вузів, консерваторії, дехто  успішним бізнесменом в області музики. На що він тепер перетворився? На масові гуляння та атракціони? Куди  зник конкурс патріотичної пісні? Невже він не на часі? Невже бійці нашої бригади і ЗРП, які знаходяться там на фронті, не хотіли б почути у виконанні своїх дітей, дружин та у власному виконанні пісню у свою підтримку? Подумайте, кому це вигідно, щоб таких пісень не було? І чию волю виконує нинішня міська влада? До речі, генеральним спонсором цього фестивалю кілька років був той самий «ОЛГАЗ».

  У 1997 році за моєї співучасті створено єврорегіон «Буг», куди входить  Володимир, прикордонні українські , польські та білоруські міста. Це дало величезний поштовх для культурного обміну, обміну досвідом по розвитку бізнесу, для економічного розвитку регіону. В цей час у нашому місті розпочав свою діяльність «Гербор-Холдинг»,  рішення про  реєстрацію якого підписував власноручно. Його керівником  став Олег Борбелюк. Чи за 24 роки з’явилось аналогічне щось у місті? Я пішов назустріч  проханню керівництва холдингу й виділив цілий поверх в універмазі для продажі продукції цієї фірми. А нинішня влада цю площу напевно забрала.   Натомість Володимир поступово стає непривабливим ні для інвесторів, ні для туристів.

Мене дивує пасивна позиція духовенства міста, інтелігенції міста, істориків у питанні перейменування міста

  Влада немає бажання залучати  європейських партнерів, дбати за розвиток бізнесу, відкривати робочі місця. Місто із сакральною архітектурою, багатою культурою, тисячолітньою історією, місто, яке було столицею Галицько-Волинського князівства, а фактично – держави, тому що князь отримав корону короля від папи римського, перетворюється у населений пункт, що бореться за право бути повітом.

 Читав інтерв’ю мера Нововолинська, де він аргументує, чому Нововолинськ має бути повітовим центром. Це і 40 діючих промислових підприємств з 20% промислового потенціалу області, і він у трійці лідерів за економічними показниками в області, і 58 тисяч жителів, хоча по кількості жителів це ще питання. Я маю на увазі, чи є там 50 тис. – треба довести. У 1998 році Володимир в першому кварталі вийшов на 1 місце в області за економічними показниками. Він мав плюс  30% до минулого року. А Нововолинськ займав останнє місце. У Нововолинську та нашому районі заборгованість по зарплатах була 9 місяців. У місті Володимирі – 3 місяці. Я розумію, що і це не добре, але все ж таки це було краще, аніж у сусідів.

    Є одне питання, близьке мені, яке порушував Максим Клим’юк, – це питання перейменування міста у Володимир. Ним я займався у 90-ті, розуміючи наскільки це важливо для всіх, що живе у місті, і не тільки. Але депутатський корпус не підтримав, мотивуючи матеріальними витратами на вирішення цього питання. А це дало б не тільки тоді, а й сьогодні дуже велику підтримку і силу нам усім. Поясню чому. Перша назва нашого міста – Ладомир, тобто лад і мир, іншими словами – це стан рівноваги душевної, до якого приходять тільки через любов до Бога. Ім’я Володимир місто отримало в честь святого рівноапостольного князя Володимира. Рівноапостольний – рівний апостолам. Тим 12 апостолам найближчим до Ісуса Христа. Саме він запровадив християнство в нашій державі – Київській Русі, яка була більшою за нинішню територію України. Чи ще є в Україні місто, яке має такого покровителя? Князь Володимир ніколи не був Волинським. А був Великим Київським Князем. Саме ім’я Володимир означає володар миру. Тобто володар християнського світу. Він має значення не тільки для нашого міста, але й для всієї України. Чи можна порівнювати його з Сокалем, як це робить Сапожніков у своєму інтерв’ю? Це місто носило статус однієї з двох столиць держави. І імператриця Катерина добре розуміла, що вона робила, коли добавила до назви -Волинський. Ви розумієте, якого духовного захисту нас позбавили? Хіба не нікчемні аргументи противників перейменування? Поки місто було Володимиром, воно було відоме не тільки в Україні але й у цілій Європі, воно було портовим містом, до якого приходили кораблі, що йшли від варяг у греки, тобто воно було європейським містом. Мене дивує пасивна позиція духовенства міста, інтелігенції міста, істориків у цьому питанні. Невже Ви не розумієте, як це може змінити вектор розвитку нашого міста? У 1324 році наше місто перше в Україні отримало Магдебурзьке право, тобто статус вільного міста.

Через 4 роки ми будемо відзначати 700 років цієї події. І це можна зробити на державному рівні з усіма преференціями для нашого міста. Бо ця подія підтверджує, що Україна – це  Європа. В цьому плані місто може отримати великі преференції і від Європейського союзу, використовуючи цю подію в своїх інтересах. Хіба це не аргументи в боротьбі не тільки за статус повітового міста, але й культурної столиці Волині? Зрозуміло, що діюча влада сьогодні і не думає рухатися у цьому напрямку.

«Саганюк нікого не допустить до влади. Тому твердо впевнений, що на наступних виборах хтось із Саганюків буде йти на мера».

-Які у вас стосунки з нинішнім міським головою з Петром Саганюком?

– Як Ви розумієте із вищесказаного, у мене немає жодних стосунків із ним та і не може бути. Покійний головний редактор «Слово Правди» Федір Самчук ще до обрання мене міським головою в інтерв’ю запитав: «Які у Вас відносини з Петром? Хто ви? Друзі чи попутники?» Я відповів: ми попутники. Коли прийшов до влади, тільки тоді зрозумів, хто такий Петро. Користуючись поганою ситуацією в державі і незадоволенням народу, що наростало по місту, почали розповсюджувались різного роду чутки про мене. Вони носили системний характер. Почав аналізувати ситуацію й виявилася цікава річ: по-перше: джерелом їх виявився Держлісгосп; по-друге: вони з’являлись одночасно у всьому місті; по-третє: їх важко було людям перевірити; по-четверте: так могла працювати тільки організована підготовлена ще в радянські часи агентура, керована з єдиного центру. Після розвалу Радянського Союзу, до кого потрапили ці списки –  думаю, зрозуміло. А в нашому прикордонні її було багато. Їх  прикормлювати різними матеріальними цінностями, посадами, як економічними так політичними. Ця система працює й до сьогодні. Основним принципом діяльності цієї системи було: «поки брехня обійде світ, то правда одягне тільки штани». І чим абсурднішою була брехня, тим легше люди в неї вірили. Основним життєвим кредо нинішнього мера було і є, висловлене ще Сталіним: «хто не з нами – той проти нас». Він нікого не допустить до влади. Тому твердо впевнений, що на наступних виборах хтось із Саганюків буде йти на мера.

Саганюк – перший секретар Волинського обкому комсомолу. Як ви розумієте, без тісної співпраці зі спецслужбами СССР на цю посаду не потрапляли. До сьомого коліна перевірялась родина  і зв’язки на лояльність до комуністичної влади. Такі люди проходили спеціальний вишкіл у спецзакладах, де вчили, як впливати на мізки людей, і не тільки на мізки, про що я вище сказав. Тому наступного року війна за посаду міського голови буде не на життя, а на смерть.   І ще задумайтесь над тим: чому нововолинський мер віддав посаду директора свого ринку сину Петра. Може він і хороший керівник. Чи немає у Сапожнікова місцевих кадрів на таку посаду? Чи не нагадує боротьба міського голови Володимира за повітовий центр імітацію?

Я досить детально про це все розповідаю ще й тому, що багато хто з моїх опонентів, задурених 20-літньою пропагандою проти мене, запитує : «А що я зробив для міста, користуючись термінологією нинішнього мера?» Відповім:  зробив все вище сказане для людей, які живуть у ньому.

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини