Павло Мамедов: «Саганюк зробить все, щоб нікого не допустити до влади. Боротьба за крісло мера буде не на життя, а на смерть»

Переглядів: 86

На  його діяльність в кріслі міського голови  припали  скрутні  роки – 1994-1998. Роки, коли українці стали купонними мільйонерами, роки, коли пройшли дві грошові реформи, а промисловість зазнавала повного краху. Роки, коли відбулося повне зубожіння народу. Однак це все, хоча й з величезними зусиллями, неабиякими знаннями, інтуїцією та умінням скористатися  можливістю познайомитися з тодішніми політиками та перейняти  передові технології  європейських  країн  з метою їх подальшого застосування в рідному місті, вдалося   подолати  та на кінець каденції зуміти вивести місто  у перші ряди за економічними   показниками.      

  Після поразки на наступних виборах, яка була неминучою завдяки комсомольсько-партійному спруту, що керував тоді державою, його наступник, за його словами, організував проти нього відкриття декількох кримінальних справ. Однак у кінцевому результаті за відсутності доказів уся ця сфабрикована макулатура була здана в архів.    

   «ВолодимирМедіа» поспілкувалося з екс-мером Володимира-Волинського Павлом Мамедовим, з яким місцеві ЗМІ неохоче йшли на контакт. Упродовж останніх двадцяти двох років  це  друге інтерв’ю.  

Саганюк всі каденції на посаді мера звинувачував мене в закритті целегельного заводу

 – Павле Григоровичу, про Вас і досі згадують володимирчани. З одного боку пам’ятають як мера, при якому у місті проводився один з наймасштабніших фестивалів України, з іншого – людину, при якій почався розвал підприємств…

 -Це були важкі  роки. Після мого, обрання і одночасного обрання президентом  України Кучми, почалися його «реформи». Через 2 місяці розпочалася інфляція, яка становила 300-500% в місяць і продовжувалась 2 роки. Це означало, що державного і місцевого бюджетів не стало. Працював тільки державний друкарський станок, який друкував купоно-карбованці. Захищені статки бюджету зникли, утім числі числі й на будівництво. Це вдарило  по всіх підприємствах як в державі, так і в місті.

Бо перекрити газовий вентиль за несплату у той час, коли в печах цегельного заводу знаходилося 200 тисяч цегли-сирцю, не інакше як злочином назвати неможливо. А команду давав зробити це заступник губернатора області М.Т. Косенко, фактично представник власника. Я неодноразово офіційно звертався до обладміністрації з цього приводу. І цьому є підтвердження в архівах міста й області, бо це були рішення як виконкому, так і координаційного комітету по  боротьбі з організованою злочинністю міста. Тому говорити, що я нічого не робив з цього приводу, – є відвертою брехнею. Мета якої, думаю, зрозуміла, – це влада в місті.

  Чи зробив з цієї ситуації висновки? Так, зробив. Моя команда активно підтримала акціонування підприємств, і всі вони були зареєстровані в місті. Власниками акцій стали члени трудових колективів, а не держава. І тепер вони вирішували, як їм працювати разом зі своїм керівництвом. Якщо ви думаєте, що на цьому припинився тиск держчиновників різних мастей на підприємства і міську владу, глибоко помиляєтесь.

Саме голова аграрної партії України Катерина Ващук ходила до Кучми, щоб заручитись підтримкою для Саганюка з боку державних структур. З цією ж метою в «аграрному» підприємстві «Держлісгосп» було створене відділення аграрної партії. Як то кажуть, пазл склався.  Після приходу до влади він з ними розрахувався. За його згоди більшість підприємств було продано, і де вони? Чому до сьогоднішнього дня ніхто з представників цих трудових колективів не запитав у Саганюка: «Де підприємства?»

            «Я не дав знищити більше жодного заводу та  фабрики»

– Хто допомагав Вам?

 -Досить суттєву роль у порятунку підприємств не тільки міста, а й області, відіграв нардеп Скіпальський. Саме він мене познайомив з київськими бізнесменами, у яких я перетнувся з представниками фірми «ОЛГАЗ», яка на той час займалась постачанням газу на підприємства Волинської області. Мені вдалося за домовленістю з ними та губернатором – нині покійним Борисом Клімчуком (а він, думаю, відчував  свою відповідальність за цегельний завод), відкрити дочірнє підприємство в нашому місті. Як то кажуть, поганого без доброго не буває. Я запропонував своєму заступнику з питань економіки Диньку Ю.І. очолити його. Він успішно почав  вирішувати питання погашення заборгованості, в першу чергу, підприємств міста і області. Це було зроблено з далекоглядною метою: я усвідомлював, що  коли у місті буде подібна структура, проблеми з розрахунками за газ відпадуть.

  25 грудня 1997 року нас, місцевих керівників  зібрав губернатор і поставив вимогу – вирішити питання з заборгованістю, у протилежному випадку цукром заберуть всі борги в держбюджет. І часу у нас для цього – до нового року, тобто 5 днів. Перед тим до мого кабінету завітали лікарі нашої лікарні разом з депутатом Волчаком з проханням допомогти з медичним обладнанням лікарні. Так співпало, що до мене звернувся директор медичного заводу в м. Белзі Львівської області, який мав аналогічні проблеми, що і наш цукровий завод. Була підписана бартерна угода між цукровим заводом, заводом в Белзі і лікарнею. Перша партія обладнання прийшла в лікарню на початку 1998 року. Потім ця угода була зупинена Саганюком. Також нам вдалось домовитися з луцькими підприємцями на постачання 4-х швидких допомог і службового автомобіля в лікарню. Цими швидкими  й лікарями, які на них працюють, врятовано тисячі життів володимирчан, підкреслюю, тисячі. А проти мене були порушені кримінальні справи з ініціативи нинішнього мера. Сьогодні цукрового заводу уже нема, повикопували навіть труби, що йшли на поля фільтрації.

Саганюк любить своїх опонентів називати дилетантами, а себе – виробничником.

-Влада сьогодні підіймає тарифи на тепло, воду. Що Ви можете про це сказати?

 -Так, тарифи у Володимирі зростають, тому що водоканал працює на половину своєї потужності. При мені левову частку  води відбирали промислові підприємства міста. Хто  і чому їх позбувся, я вже говорив. А тепер доводиться людям платити, тому що затрати на постачання води не зменшились.

  Що стосується тарифів на теплопостачання, тут я знайшов рішення. У 1996 році на мене вийшла німецька консалтингова компанія «Меркенс-Швер». Ми познайомилися і вони запросили мене на закриту виставку енергозберігаючих технологій у Нюрнберзі. Там я почерпнув для себе багато нового та прогресивного. На виставці консалтери познайомили мене з президентом Асоціації споживачів енергії Німеччини, через нього вдалося домовитися з  представниками величезного німецького концерну «SEC», який займався енергозберігаючими технологіями у Європі та світі. Угода полягала в  реконструкції теплового господарства Володимира на суму близько 6 мільйонів марок. При цьому концерн гарантував біля 50% економії енергоносіїв. За пошук такого інвестора з бюджету консалтерам   сплачено 17 тисяч німецьких марок. Вони домовилися укласти на вигідних для міста умовах угоду. Суть її полягала в тому, що по-перше: не потрібно було гарантій держави і банків України; по-друге: з міського бюджету ми не платили жодної  копійки; по-третє: угода була розрахована на 25 років; по-четверте: створювалось спільне підприємство з німецькою фірмою і Володимир-Волинським теплокомуненерго в дольовій участі, з якої 51% належало теплокомуненерго, 49% – німцям. Німці повертали б собі гроші і отримували прибуток за рахунок економії упродовж   25 років. Хіба питання тарифів для міста не було б уже вирішене давно? До речі, один із попередніх заступників міського голови М. Веремчук на одному із засідань міської ради визнав, що мої дії по запровадженню енергозберігаючих технологій у місті були правильними. Якщо врахувати, що у місті є близько 7 тисяч квартир і десятки соціальних закладів, то це виливається у переплату кожного місяця багатьох тисяч гривень з кишень кожної сім’ї нашого міста. Проте Петро Саганюк після перемоги на виборах замість того, щоб продовжити співпрацю з консалтинговою компанією,  ініціює проти мене і них порушення чергової кримінальної справи. На мою думку, така діяльність є злочином проти людей, бо багато розуму не потрібно, щоб підняти тарифи. Тут і дилетант зрозуміє, що вигідно людям, а що – ні.

–  Ви слідкуєте за політичним життям міста? Якщо так, що можете сказати щодо цього?

   Я пройшов  потужну школу  виживання після того, як вибори на посаду мера виграв Саганюк. Був період, коли змушений був переховуватися. Я знав, що на мене полюють. Мені погрожували фізичною розправою, довели до інфарктного стану батька (на превеликий жаль він уже помер), попередньо безпричинно звільнивши його з роботи, а кілька років назад і мою сестру звільнили з роботи в ПТУ. Отримала інсульт тоді й моя мама. У свою чергу я також прийняв відповідні міри. Я зустрівся з губернатором і сказав йому, що на мене влаштували сафарі. Він лише перепитав: «І на тебе теж?» Я запитав: «А ще на кого?» «На Діброву». Тому що Діброва за моєї підтримки став тоді депутатом Верховної Ради. Клімчук мені сказав, що це справа комсомольців

Багатьом людям у Володимирі вдалося покращити матеріальний стан завдяки митному переходу й створити бізнес. Чи не найбільший – родина Саганюка

  -Про які Ваші досягнення не знають у місті? 

-Одним зі спільних з нардепом Скіпальським  проектом – є відкриття митного переходу в Устилузі.  Я розумів,  що доходи людей дуже малі, багато хто не мав роботи, основна маса за межею бідності, і тільки комерційні поїздки до Європи дали б можливість виживати. Звісно, для цього довелося оббити пороги не одного владного кабінету в Києві. Зокрема, за допомогою Скіпальського мені вдалося потрапити на прийом до прем’єр-міністра Євгена Марчука. Він дав команду виїхати і вирішити це питання. І за півроку перехід «Устилуг – Зосін» був введений в дію. Я якось сів із калькулятором і порахував, що за цей час він дав дохід в кілька мільярдів доларів. Не менш ніж половина цієї суми  осіла тут, у місті та районі. Багато тисяч родин у Володимирі та окрузі зуміли не тільки покращити свій матеріальний стан, але й створити бізнес на цьому. Чи не найбільший – родина Саганюка.  20-ть років замовчувалась моя роль у відкритті переходу. Чи справедливо – це вам судити.

Окрім того, ми на Привокзальній вулиці відкрили будинок для одиноких і престарілих людей. Навчали за рахунок місцевого бюджету 3-х студентів у вишах, які мали потім повернутись на роботу в міську раду. Саганюк на половині строку навчання розірвав угоди. В такий спосіб бюджет втратив і гроші, і спеціалістів.

   Ми започаткували фестиваль «Володимир», який з часом набув статусу міжнародного. До нас їхали виконавці з багатьох країн. Переможці та конкурсанти ставали студентами престижних вузів, консерваторії, дехто  успішним бізнесменом в області музики. На що він тепер перетворився? На масові гуляння та атракціони? Куди  зник конкурс патріотичної пісні? Невже він не на часі? Невже бійці нашої бригади і ЗРП, які знаходяться там на фронті, не хотіли б почути у виконанні своїх дітей, дружин та у власному виконанні пісню у свою підтримку? Подумайте, кому це вигідно, щоб таких пісень не було? І чию волю виконує нинішня міська влада? До речі, генеральним спонсором цього фестивалю кілька років був той самий «ОЛГАЗ».

  У 1997 році за моєї співучасті створено єврорегіон «Буг», куди входить  Володимир, прикордонні українські , польські та білоруські міста. Це дало величезний поштовх для культурного обміну, обміну досвідом по розвитку бізнесу, для економічного розвитку регіону. В цей час у нашому місті розпочав свою діяльність «Гербор-Холдинг»,  рішення про  реєстрацію якого підписував власноручно. Його керівником  став Олег Борбелюк. Чи за 24 роки з’явилось аналогічне щось у місті? Я пішов назустріч  проханню керівництва холдингу й виділив цілий поверх в універмазі для продажі продукції цієї фірми. А нинішня влада цю площу напевно забрала.   Натомість Володимир поступово стає непривабливим ні для інвесторів, ні для туристів.

Мене дивує пасивна позиція духовенства міста, інтелігенції міста, істориків у питанні перейменування міста

  Влада немає бажання залучати  європейських партнерів, дбати за розвиток бізнесу, відкривати робочі місця. Місто із сакральною архітектурою, багатою культурою, тисячолітньою історією, місто, яке було столицею Галицько-Волинського князівства, а фактично – держави, тому що князь отримав корону короля від папи римського, перетворюється у населений пункт, що бореться за право бути повітом.

 Читав інтерв’ю мера Нововолинська, де він аргументує, чому Нововолинськ має бути повітовим центром. Це і 40 діючих промислових підприємств з 20% промислового потенціалу області, і він у трійці лідерів за економічними показниками в області, і 58 тисяч жителів, хоча по кількості жителів це ще питання. Я маю на увазі, чи є там 50 тис. – треба довести. У 1998 році Володимир в першому кварталі вийшов на 1 місце в області за економічними показниками. Він мав плюс  30% до минулого року. А Нововолинськ займав останнє місце. У Нововолинську та нашому районі заборгованість по зарплатах була 9 місяців. У місті Володимирі – 3 місяці. Я розумію, що і це не добре, але все ж таки це було краще, аніж у сусідів.

    Є одне питання, близьке мені, яке порушував Максим Клим’юк, – це питання перейменування міста у Володимир. Ним я займався у 90-ті, розуміючи наскільки це важливо для всіх, що живе у місті, і не тільки. Але депутатський корпус не підтримав, мотивуючи матеріальними витратами на вирішення цього питання. А це дало б не тільки тоді, а й сьогодні дуже велику підтримку і силу нам усім. Поясню чому. Перша назва нашого міста – Ладомир, тобто лад і мир, іншими словами – це стан рівноваги душевної, до якого приходять тільки через любов до Бога. Ім’я Володимир місто отримало в честь святого рівноапостольного князя Володимира. Рівноапостольний – рівний апостолам. Тим 12 апостолам найближчим до Ісуса Христа. Саме він запровадив християнство в нашій державі – Київській Русі, яка була більшою за нинішню територію України. Чи ще є в Україні місто, яке має такого покровителя? Князь Володимир ніколи не був Волинським. А був Великим Київським Князем. Саме ім’я Володимир означає володар миру. Тобто володар християнського світу. Він має значення не тільки для нашого міста, але й для всієї України. Чи можна порівнювати його з Сокалем, як це робить Сапожніков у своєму інтерв’ю? Це місто носило статус однієї з двох столиць держави. І імператриця Катерина добре розуміла, що вона робила, коли добавила до назви -Волинський. Ви розумієте, якого духовного захисту нас позбавили? Хіба не нікчемні аргументи противників перейменування? Поки місто було Володимиром, воно було відоме не тільки в Україні але й у цілій Європі, воно було портовим містом, до якого приходили кораблі, що йшли від варяг у греки, тобто воно було європейським містом. Мене дивує пасивна позиція духовенства міста, інтелігенції міста, істориків у цьому питанні. Невже Ви не розумієте, як це може змінити вектор розвитку нашого міста? У 1324 році наше місто перше в Україні отримало Магдебурзьке право, тобто статус вільного міста.

«Саганюк нікого не допустить до влади. Тому твердо впевнений, що на наступних виборах хтось із Саганюків буде йти на мера».

-Які у вас стосунки з нинішнім міським головою з Петром Саганюком?

– Як Ви розумієте із вищесказаного, у мене немає жодних стосунків із ним та і не може бути. Покійний головний редактор «Слово Правди» Федір Самчук ще до обрання мене міським головою в інтерв’ю запитав: «Які у Вас відносини з Петром? Хто ви? Друзі чи попутники?» Я відповів: ми попутники. Коли прийшов до влади, тільки тоді зрозумів, хто такий Петро. Користуючись поганою ситуацією в державі і незадоволенням народу, що наростало по місту, почали розповсюджувались різного роду чутки про мене. Вони носили системний характер. Почав аналізувати ситуацію й виявилася цікава річ: по-перше: джерелом їх виявився Держлісгосп; по-друге: вони з’являлись одночасно у всьому місті; по-третє: їх важко було людям перевірити; по-четверте: так могла працювати тільки організована підготовлена ще в радянські часи агентура, керована з єдиного центру. Після розвалу Радянського Союзу, до кого потрапили ці списки –  думаю, зрозуміло. А в нашому прикордонні її було багато. Їх  прикормлювати різними матеріальними цінностями, посадами, як економічними так політичними. Ця система працює й до сьогодні. Основним принципом діяльності цієї системи було: «поки брехня обійде світ, то правда одягне тільки штани». І чим абсурднішою була брехня, тим легше люди в неї вірили. Основним життєвим кредо нинішнього мера було і є, висловлене ще Сталіним: «хто не з нами – той проти нас». Він нікого не допустить до влади. Тому твердо впевнений, що на наступних виборах хтось із Саганюків буде йти на мера.

Я досить детально про це все розповідаю ще й тому, що багато хто з моїх опонентів, задурених 20-літньою пропагандою проти мене, запитує : «А що я зробив для міста, користуючись термінологією нинішнього мера?» Відповім:  зробив все вище сказане для людей, які живуть у ньому.