12-річного хлопчика з Турійська, який переміг на міжнародному конкурсі, зацькували за пісню “Смуглянка”
07.03.2020 | НовиниПереглядів: 73
12-річного волинянина з Турійська Максима Ткачука, який переміг на міжнародному мистецькому фестивалі «Stars of the Albion», що відбувся у Великобританії, вже кілька днів обливають брудом. Тему «зради» запустили представники партії «Свобода». Інформує Аверс.
Максим здобув перемогу у трьох номінаціях серед представників 23-х країн світу, але хлопчика на батьківщині прийняли шквалом осуду. Річ утім, що конкурс приурочений 75- річниці перемоги у Другій світовій і він заспівав тематичну пісню фронтовиків «Смуглянка» та виступив у військовій формі радянського зразка часів війни. Через це дитину звинуватили мало не державній зраді, а у Фейсбуці стосовно малого співака підняли справжній хай.
Коментатори слів не добирають, здійнялася фактично політична істерика, яка доходить до абсурду, дитину обзивають нецензурними словами. Не зупиняє критиканів навіть те, що Максим живе без батьків, його виховують бабуся Лариса Володимирівна з тіткою, котрі докладають чимало зусиль, щоб дитина мала можливість розвиватися, найбільше стараються розвивати вокальний талант. Турійські фахівці районного будинку культури не сприяють цьому, навіть більше, дали відкоша, оголосивши, що у нього немає ані голосу, ані слуху. Однак бабуся не опустила рук. У свої 12 років хлопчик є переможцем багатьох українських престижних конкурсів. Жінка тягнеться з усіх сил, аби дитина мала змогу співати і перемагати.
Допис про те, що хлопчик пропагує руській мір розмістив у себе на сторінці депутат Волинської обласної ради від партії «Свобода» Олександр Пирожик. У соцмережах хлопчика нецензурно лаяли. Дісталося і родичам, і вчителям.
На щастя, Максим адекватно сприйняв ситуацію. Він каже, що у кожного є своя думка, нехай говорять. Хлопчина додає, що є люди, які вважають себе патріотами, а насправді…
Щодо самої пісні. «Смуглянка» була написана у 1940 році на замовлення ансамблю Київського особового округу. Її співали такі виконавці як народна артистка Софія Ротару, молдавська Надія Чепрага, гурти «Zdob și Zdub» з Молдавії та український “Made in Ukraine” .
Між тим, дванадцятирічну дитину та його рідних настільки зацькували за цю пісню, що бабуся Лариса боїться, щоб Максим не заспівав зайвого слова російською. Хоча дитина співає англійською та італійською мовами. Вже четвертий рік займається вокалом, вчиться у місцевій музичній школі. Крім того, відвідує студію естрадного співу «Надія» у Ковелі. Кілька років поспіль хлопчик бере активну участь у різноманітних всеукраїнських та міжнародних конкурсах й має уже чимало нагород, відзнак та навіть гран-прі.
Дико і водночас бридко від того, як себе повели співвітчизники по відношенню до дитини. А ще більше обурює, що за цим хайпом стоять політики, які замість того, щоб займатися державними справами, обливають брудом талановитих дітей, замість того, щоб допомогти та підтримати.
Своєю точкою зору щодо ситуації поділилася Світлана Федонюк, голова комісії з питань освіти і культури Володимир-Волинської міськради, викладач режисерських дисциплін, магістр кіно-телевиробництва:
– Історія дванадцятирічного Максима Ткачука з Турійська, що у соцмережах переросла у справжню політичну істерію з подачі депутата Волинської облради, змусила мене, дорослу людину, інакше глянути на багатьох друзів та колег. У тому числі і на того ж таки депутата Олександра Пирожика, з котрим знайома зі школи, з часів молодіжної сторінки у газеті «Віче», і на його побратимку по партії, депутатку Володимир-Волинської райради Ганну Фурман, з якою товаришувала років з десять. Стільки злоби вихлюпнули у бік дитини: звинувачення у пропагуванні «руского міра», обзивання батьків і вчителів «сволотою радянською», а бабусю – у «ватності»… Хоча хлопчик, як на мене, виконуючи пісню «Смуглянка», був у кінематографічному образі солдата Другої світової війни зі знаменитого фільму українського (підкреслюю – українського!) режисера Леоніда Бикова «У бій йдуть одні «старики». З цим фільмом у мене особлива кінематографічна любов з дитинства: скільки дивлюсь – стільки й плачу у фіналі. Думаю, не одна я відчуваю цей дотик до справжнього мистецтва. Адже це високий кіноприклад чоловічої дружби поза ідеологією й національністю. Це історія про священний, біблійний обов’язок захисту батьківщини, «одягнута» у форму радянської армії, у складі якої змушені були воювати мільйони українців. Як і сотні тисяч казахів, грузинів, узбеків, бурятів, мільйони росіян… Нагадаю, 9 травня в Україні є державним святом. Є закон.
Історію уже не перепишеш, режисер Леонід Биков загинув в аварії за дивних обставин, СРСР розвалився, комуністична партія заборонена, як і символи тоталітарного режиму – зірка з серпом та молотом. А от слова про Україну, особисто написані й сказані у фільмі Леонідом Биковим, беруть за душу досі: https://www.youtube.com/watch?v=jozxnUcNWpw
Биков каже, що в його Україні і повітря інше, і небо голубіше, і земля зеленіша, ніж в Росії…
Дивує: як Бикова не звинуватили тоді в українському націоналізмі? Мій наставник з акторської майстерності Вілорій Пащенко, виконавець ролі лейтенанта Воробйова у фільмі «У бій йдуть одні «старики», пояснює це мегапопулярністю фільму й режисера. Радянська репресивна система не ризикнула зазіхнути на море щирої народної любові. Зате сьогодні, у вільній від фашизму й тоталітаризму Україні, чомусь бачимо море злоби до дванадцятирічного хлопчини за виконання пісні «Смуглянка», до дитини, яка хотіла співати на міжнародному конкурсі, взявши для виконання найвідомішу пісню про Другу світову війну на українській землі. Можливо, це справді сталось під впливом бабусі чи педагогів з вокалу. Тобто людей родом з СРСР. Але хіба це злочин – народитись в СРСР?! «Свободівці» Пирожик і Фурман, блогер Умрихін і філолог Коширець, міський голова Саганюк і місцевий депутат Федонюк, президенти – бізнесмен Порошенко і актор Зеленський – теж там народжені, і галстуки на шиї піонерські носили, і комсомольські значки на серці… Нині усі маємо свою державу, йдемо в Євросоюз, де гаслом є: «У багатоманітності – єдність».
Хочу запитати в усіх, хто цькує юного волинського співака Максима Ткачука: а можна було не перетворюватись зі звичайних радянських людей в українських «енкаведистів»? Можна було обмежитись порадами та рекомендаціями у вузькому колі, провести роз’яснювальну роботу з бабусею та педагогами? А якщо вже так ратуєте проти державної зради, звернутись за супроводом до відповідних правоохоронних органів – в СБУ.
Дорослі люди чи недорослі політики, не розпинайте малу дитину і його рідних цинічно-публічно. Підкажіть як розібратись у сьогоденні, допоможіть творчо, матеріально. Не убивайте морально! Життя, талант дає Бог! До речі, Бог згадується у преамбулі до Конституції України: «…усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями». А Стаття 15 говорить: «Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Цензура заборонена».
Багато сьогодні називають себе щирими патріотами, носять дорогі вишиті сорочки, а діють як радянська каральна машина зразка 1937 року, коли за три колоска голодних дітей садили у тюрми… Перефразовуючи Бикова: треба жити! Давайте жити в Україні, а не ворогувати з власними, українськими людьми, тим більше – дітьми.