До річниці Волноваської трагедії. Комбриг 51 ОМБР Яцків: “Загиблі заслуговують на пам’ять і на те, щоб ставили їх у приклад підростаючому поколінню”
22.05.2020 | НовиниПереглядів: 26
Сьогодні виповнюється річниця трагедії під Волновахою. Шість років тому 22 травня 2014 року на світанку блокпост №5110, що розташовувався у Волноваському районі Донецької області, атакували проросійські сепаратисти. Відповідальність за розстріл взяв терорист Безлер, на прізвисько “Бєс”.
Терористи під’їхали на інкасаторських машинах, та обстріляли із вогнепальної зброї бійців 51 ОМБР, яка однією з перших виступила на захист цілісності України, надала доказову базу присутності регулярних військ РФ, героїчно проявила себе у боях, і яку несправедливо було розформовано та відібрано бойовий прапор.
В результаті обстрілу загинули 17 військовослужбовців, серед яких десятеро волинян, у госпіталі від поранень незабаром помер 18-й боєць. Крім людських втрат, було знищено кілька одиниць військової техніки: 3 БМП, вантажний автомобіль ЗІЛ, було також розстріляно 2 машини швидкої допомоги та мікроавтобус.
Волиняни, які загинули під Волновахою
Серед причин, що призвели до побоїща й людських втрат, військові експерти називали низький рівень бойової і тактичної підготовки, відсутність розвідки місцевості, належного технічного забезпечення та взаємодії з іншими підрозділами, які могли б прийти на допомогу та відсутність бойової охорони.
Самі ж хлопці, яким пощастило вижити у цій кривавій м’ясорубці, говорять, що їх просто кинули на смерть.
Ось спогад командира 51 ОМБР полковника Володимира ЯЦКІВА, що увійшов до книги “51/14 – історія нескорених”. Саме йому та підполковнику Василю СПАСЬОНОВУ випала місія – доставити тіла загиблих під Волновахою на Волинь. Жоден генерал не взяв на себе цієї відповідальності, як і за розсташування блокпостів.
“Я очолив 51 ОМБР у грудні 2012 року. На той час її чисельність становила близько 500 осіб. Тодішнє військове керівництво фактично ставило питання про розформування бригади. З початком російської агресії чисельність ледве забезпечувала виконання завдань у посиленому режимі. Та завдяки наполегливій і відповідальній роботі офіцерського складу була сформована й підготовлена до виконання бойових завдань зведена ротна тактична група, переважно коштом офіцерів, та розпочато ремонт по відновленню техніки, яка роками стояла у боксах і не експлуатувалась. На мій заклик допомогти у її відновленні, відгукнулись усі волиняни. Щирі слова подяки кожному з них.
Різке зростання кількості особового складу до 5000 тисяч чоловік додало значних проблем. По-перше: контингент, який поспішно був відмобілізований і обманутий у військових комісаріатах стосовно терміну перебування у військовій частині, постійно піднімав бунти, багато хто з прибулих мав проблеми з алкоголем. По-друге: тією кількістю кадрових офіцерів дуже важко було готувати підрозділи бригади до майбутнього виконання завдань, а відмобілізовані офіцери, в основному молоді, після закінчення військових кафедр, без досвіду. По-третє: терміни підготовки були дуже стислими і певною мірою не дали можливіть підготувати особовий склад до майбутніх бойових дій, про масштаби яких на той момент ніхто не здогадувався.
Конкретного завдання тоді ніхто не знав, знали одне – треба бути готовим до всього. Про те, яка обстановка на сході України, і для чого ми там були потрібними, зрозуміли вже безпосередньо там, правда, зі значним запізненням.
Ще й досі точаться розмови про доцільність виставлення блокпостів. Скажу, що це була помилка командування через необізнаність ситуації, що склалася на той момент, так було і з Волновахою. Ніхто мені не повірив, ні у загрози, які існували тоді. Утім звинувачувати не можна нікого, ні покійного майора Полінкевича, ні підполковників Андрощука та Хамініча. Усі офіцери та бійці 51 ОМБР, які брали безпосередню участь у бойових діях, заслуговують пошани, загиблі, – щоб про них пам’ятали та приводили у приклад поколінню, що підростає. Хто б що не говорив про 51 ОМБР, своє завдання вона виконала, а рішення про її розформування розсудить історія”.
Боєць 51 ОМБР Олександр СЕРВАТОВИЧ.
“На мою думку, блокпост був запланований невдало. Згодом у нас з’явилася інформація, що рішення про його встановлення приймав генерал Лакота, який пальцем тицяв на місце, пролітаючи на вертольоті, де згодом встановили блокпост. Тому винними у трагедії вважаю генералів Лакоту і Пушнякова. Від 20 травня до ранку 22 у них був час, щоб вирішити, що робити далі. Але вони цим не скористалися. Або не захотіли.
Потім була розмова з представниками ОК “Південь” у Нововукраїнці, які прилетіли до нас одразу після розстрілу. Вишикувавши офіцерів, один з них обмовився, що більше нами територію віджимати не будуть.
Винними в усьому намагалися зробити комбрига Яцківа, котрий приїжджав на блокпост для перемовин з місцевими жителями і доповідав командуванню про ситуацію. Також хотіли прогріхи списати на загиблого Полінкевича. Але що зробив не так? Він з перших хвилин зорієнтувася у ситуації, та не мав законодавчих важелів вплинути на неї.
Та хто б що не казав про 51 ОМБР, вона своє завдання виконала. Впевнений, висновки люди зробили, а крапки розставить історія”.
На місці трагедії встановлено меморіальну дошку з іменами загиблих. Вічна пам’ять загиблим воїнам.