Середа, 25 листопада 2020, 13:45

Ладомирське кладовище сьогодні: шприци та пляшки у каплицях та біля могил

06.11.2020 | Новини, Статті | перегляди:

   Ця публікація мала б розповідати про вандалізм на Ладомирському кладовищі, якби не колишня працівниця комунальної служби, яка випадково трапилася нам на цвинтарі.

   До мене звернулася Надія Починок і розповіла, що прийшовши на мамину могилу вшанувати її пам’ять у річницю смерті, звернула увагу на кілька розбитих пам’ятників. Неподалік знаходиться капличка Бодзцяків, у якій жінка помітила пляшки з-під пива та горілки, сміття, шприци, дивлячись на закутки, не важко було здогадатися, що «гості» ще й мочилися. Неподалік знаходиться дитяча могила, біля якої теж  можна було спостерігати подібну картину.

– Як можна йти на цвинтар і розпивати спиртні напої? Як можна перетворювати каплицю на туалет? Невже у цих людей немає нічого святого ? – обурюється жінка.

  Ми домовилися про зустріч, і я мала нагоду переконатися у сказаному нею. Вже на виході з кладовища, біля туалету, помітили трьох молодиків, які палили цигарки. Що можуть робити  хлопці у такому місці, – невідомо? Але напевно не прийшли відвідати померлих. Через хвилин п’ять вони пішли геть. І тут до нас підійшла жіночка й поцікавилися, що тут робимо? Ми розповіли про знищені пам’ятники та про капличку. Після чого вона попросила провести її до них. Виявилося, нагробки розібрали рідні померлих, щоб замінити на нові. Розговорившись, з’ясувалося, що жінка є колишньою працівницею комунального господарства, колись займалася прибиранням кладовища, представилася Зоєю Станіславівною та запропонувала екскурсію. У Надії були справи, і ми залишилися удвох.

 – Кладовищу понад 200 років. Бачите дві брами при вході? Одна є входом до католицького цвинтаря,  інша – до православного, але потім на католицькому почали ховати й православних. Сьогодні, на жаль, чимало пам’ятників зруйновано, час робить свою справу, а ще розкрадають і нищать,  але є й такі, що залишилися неушкодженими. За деякими доглядають рідні померлих, які приїздять навіть з-за кордону. Колись на кладовищі було 570 дерев, і у негоду падали та нищили пам’ятники, але більшу половину позрізали, залишилося 120.

 Зоя Станіславівна водила мене по кладовищу і розповідала про захоронення, про те, як комунальні служби наводять лад на території, як одні люди прибирають чужі могили, а деякі забувають про місце останнього спочинку близьких. Розповідала про відомих людей, які упокоїлися тут.

– Ось тут похований відомий пекар з дружиною, який колись випікав у місті смачний хліб, напроти – спочиває родина Батяєвих. Кажуть, колись її маєток займав половину вулиці Маяковської, – говорить Зоя Станіславівна.

– Трохи далі знаходиться майже знищена каплиця, яку встановили у 1827 році над гробом Констанції Клосовської її сином. Поруч родова гробниця Бодзяків.

  За браком часу обійшли лише одну частину цвинтаря, подякувавши жінці за екскурсію, попрощалися.    

  У мене на Ладомирському кладовищі поховані бабуся й тітка. Бабусю не пам’ятаю, бо вона померла, коли була маленькою, тітка відійшла у вічність за двадцять років до мого народження. Доглядаючи за їхніми могилами, чомусь не мала звички ходити та заглядати на інші, та й самій гуляти по цвинтарю якось не по собі. Тому побачене й почуте сьогодні мене вразило. Я не хочу порівнювати наше кладовище з Личаківським, але воно заслуговує на те, щоб його бачили туристи, які приїздять до Володимира-Волинського, бо є одним з найстаріших у Західній Україні. На жаль, влада, й ті, хто так виступав та продовжує це робити за розвиток туризму, не додумалися винести питання його окультурення. Насамперед варто збудувати огорожу, щоб пияки не ходили на могили розпивати спиртні напої та мочитися, а наркомани колотися та шукати закладки, а вандали не нищили пам’ятники. До речі, на одному з них рік тому відбили руки, але до сьогодні так і залишається у такому стані. Не зайвим було провести освітлення. Також вдень не завадило б, щоб людина наглядала за територією. Тому, на мою думку, варто подумати над створенням комунальної служби, яка б займалася охороною та прибиранням кладовища, йдеться не лише про косіння трави на стежках, а й прибирання могил, за якими немає кому доглядати. А таких немало.

На цвинтарі є каплиці та склепи, які знаходяться у жахливому стані. Їх варто упорядкувати і підтримувати у належному стані. Бо сьогодні вони нагадують сміттєзвалища, не кажучи про те, що деякі понищили та розікрали.

  Науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею Богдан ЯНОВИЧ в одній з публікацій зауважив, що старе Ладомирське кладовище необхідно взяти під охорону держави, і включити до складу історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир». Також варто включити кладовище до туристичних маршрутів, розробити путівники. Адже тут знайшли вічний спочинок видатні люди нашого міста і краю, воїни російської та радянської армії, учасники національно-визвольної боротьби, жертви політичних репресій. Це допоможе зберегти некрополь для нащадків, і водночас сприятиме розвитку міжнародного туризму в нашому місті, дослідженню його древньої історії.

Світлана ФЕДОНЮК, культуролог, аспірантка Волинського національного університету імені Лесі Українки, зазначає, що кладовища є не лише місцем поховання. Тут водночас зустрічаються минуле з майбутнім. Тут історія краю, народу, нації сусідить з майбутнім  кожного з нас, нині сущих. Саме тому кладовище варто розглядати як своєрідний історико-культурологічний архів громади, держави. Парадоксально, та чи не кожна могила є своєрідним документом. На «документі» є надмогильний знак, що, як правило, вказує на віросповідання померлої людини, про її рід занять. Ім’я та напис  (епітафія) говорять про особистість як таку. Кладовища, могили є своєрідним кам’яними «тілами» померлих, котрі у такий спосіб стають присутніми у житті нащадків  протягом десятиліть, століть, інколи – тисячоліть. Як вже, на скільки часу, розпорядиться Доля, правителі, фатум.  Кладовища сьогодні – це вже звична частина урбаністичного пейзажу, тому їх впорядкованість і зовнішній вигляд могил залежить від рівня загальної культури суспільства, громади. У світі є чимало відомих цвинтарів, що стали культурними пам’ятками, куди водять туристичні екскурсії. Бо як є культура життя, так само є й культура поховання. Володимиру-Волинському, як потенційно туристичному місту, треба цьому ще навчитись. В історії міста є не лише українська сторінка, а й єврейська, польська. Відповідно, тут жили і знайшли вічний спочинок видатні сини та доньки багатьох народів, вірні кількох релігій. Усі поховання однаково потребують комунального догляду.

Залишається сподіватися, що нам вдасться зберегти, як пише Богдан Янович, некрополь для нащадків, що дасть можливість сприяти розвитку міжнародного туризму в нашому місті, дослідженню його древньої історії.

Жанна БІЛОЦЬКА

 
Новини інших ЗМІ
Випадкові новини