Застояна водойма із різнобарвною тиною або художня школа імені «Михаликів-Микит».

Переглядів: 0

Подібні висловлювання можна почути від більшості випускників художніх вузів, які повернулися у рідний Володимир-Волинський з надією влаштуватися викладачами у художню школу. Проте сформовані за роки сімейні клани спадкових художників  останніми роками не впускають жодного молодого  спеціаліста у свій   колектив. Звісно, на це можна дивитися з двох боків: хто ж як не батько з матірю тягнутиме дитину у тепленьке місце, де вчасно платять зарплату та не питають за кіневий результат? Або, у місті діє відповідний центр набору кадрів, який ставить резолюцію на заяві раніше директора школи. А так як штат школи не гумовий, не усі мають змогу  викладати художню майстерність підростаючому поколінню.

Більшість із талановитої молоді боїться говорити про це відкрито, адже все ж таки надіється на те, що рано чи пізно ця каста покине стіни школи та дасть можливість їм займатися улюбленою справою. Однак поміж них нам вдалося відшукати талановиту молоду персону, яка розповіла про свої дитячі мрії, сподівання, які одного дня розбилися вщерть, змусили по іншому  глянути на життя та навіть зненавидіти керівника школи, якому колись вірила більше, ніж своїм рідним.

Щороку стіни художньої школи попонюються сотнями дітей, які мають талант до художньої майстерності. Так і наша співрозмовниця пішла до школи ще зовсім маленькою дівчинкою. Сам директор Адам Михалик неодноразово тішився  Божим даром, наголошуючи на тому, що цій дитині прогнозує велике майбутнє художника та навіть посаду викладача в художній школі. Це настільки окрилювало та обнадіювало  дитину,  що  закінчивши школу, дівчина вступила до одніє із філій  Львівської національної академії   мистецтв. Пройшла усі стадії науки, одержавши диплом магістра.

Після завершення навчання перед художником постав вибір: викладача на інститутській кафедрі або повернення додому, де директор художньої школи Адам Михалик твердо пообіцяв посаду викладача. Друге взяло верхи, тому не вагаючись зі своїми усіма дипломами та досягненнями художниця повернулася до Володимира-Волинського. І яким було її розчарування, коли   директором їй просто було відмовлено за причини відсутності вакансії.  До речі, таку відмову одержали ще декілька випускників вузів.

Звісно, сповідь обманутого художника та ще й на емоціях, не може надати обєктивну картину, бо “син викладача Галини Микити, котрий у звичному житті займається графіті та рисунками тату, викладає в школі «скульптуру з глини та кераміки». На уроках дітям нічого не може пояснити, показати, бо не тільки не має відповідньої освіти, а й взагалі не має бажання щось викладати. Про це неодноразово наголошувалося директору, який розгублено розводить руками. Мовляв, я про це знаю, однак вдіяти нічого не можу», – мовила співрозмовниця.