ЗУСТРІЧ З ЛЕСЕЮ УКРАЇНКОЮ
03.08.2023 | НовиниПереглядів: 71
Однією з найвідоміших жінок в історії і культурі України була наша землячка Леся Українка. Про геніальність її таланту сказано і написано багато. Нею захоплювалися її сучасники, нею пишаємося і ми. Інакше і не може бути. Адже Леся була всебічно обдарованою жінкою. Поетеса володіла дванадцятьма мовами, ще в юності написала підручник з історії східних слов’ян для своїх молодших сестричок. вона переклала українською мовою твори багатьох європейських авторів, чудово грала на фортепіано, записувала народні пісні і наспівувала їх. А «Лісова пісня», написана Лесею, то один з найкращих творів української і світової літератури. Пам’ятник героям цього твору – Лукашу і Мавці є і у нашому місті Володимирі. . У минулому були люди, яким доля дарувала шанс спілкуватися з нашою видатною землячкою. Одним з них був Касян Гранат. Хто ж він?
Касян Харитонович Гранат народився 29 лютого 1888року в селі Микуличі Володимир-Волинського повіту, ( тепер Володимир-Волинський район) в сім’ї незаможного селянина. Щоб краще зрозуміти ту історичну епоху, у якій довелося жити Касяну Харитоновичу, звернімося до дослідження історика і археолога Олександра Цинкаловського »Стара Волинь і Волинське Полісся»,де про село Микуличі сказано :» Микуличі- село Володимирського повіту. Місцеві селяни назву села випроваджують від імені Микули, який був воєводою за короля Данила. Село поділялося на такі кутки(урочища): За містком,Куряча ніжка,Мурована вулиця, Лоза та ін.
В кінці 19ст.(час коли народився К. Гранат) в Микуличах було 108 будинків,782 жителі, дерев’яна церква на місці дуже старої, яка стояла в урочищі Церковисько. Також була в селі початкова школа та волость.З середини 16ст. Микуличі належали Олехну Мелешковичу .
У 1911році в Микуличах було 384 жителі, волость, кінна поштова станція, кредитове товариство, фельдшарський пункт, 2 крамниці.»
Так виглядало село Микуличі у часи дитинства та юності Касяна Харитоновича Граната .Через сімейну матеріальну скруту хлопчик закінчив лише початкову школу. Юнак мав гарний почерк ,а тому став працювати волосним писарем. Працьовитого і здібного молодого чоловіка помітили і забрали працювати до Ковеля, у з’їзд мирових посередників, де головував Петро Косач-батько Лесі Українки.
Якось Касяну доручили поїхати в село Колодяжне і завезти речі для дочки мирового посередника– Лесі Українки. Було це в 1905р. Так відбулася ця незабутня зустріч.
Кожен, хто мав щастя зустрічатися з Лесею Українкою, говорив про надзвичайні враження ,які отримував від спілкування з нею. Ось як висловився з цього приводу Михайло Павлик: «Вона не могла не викликати інтересу у чоловіків, адже серед її знайомих були найосвіченіші люди тієї епохи, які були в змозі оцінити її розум, вдачу.
Леся мене просто вразила своїм образованням і тонким розумом. На свій вік–це геніальна жінка.»
Дуже велике враження від зустрічі мав і молодий Касян Гранат. Понад 50 років прожив Касян Гранат на Житомирщині. Туди наш земляк приїхав у 1917 році. Працював у канцелярії Волинського губернського повітового революційного комітету, потім в Пулинському райвиконкомі,а з 1947 по 1957 р-в Житомирському облфінвідділі. Періодично друкувався у газетах та журналах, а вже перебуваючи на пенсії, впродовдж 20 років написав ряд книжок,оповідань та статей.
У 1961 році,з нагоди 90 літнього ювілею Лесі Українки, Касян Гранат опублікував свої спогади у журналі «Вітчизна», де розповів про зустрічі спілкування з Лесею Українкою.
У 1961 році з–під пера Граната вийшла книга «Народна улюблениця». Касян Гранат є також автором художньо-біографічної дилогії « Велетом покликана» та «Велет запалює ватру»(1965р.)
У 80-х роках наш земляк написав повість «Золота брама». У рукописі залишилася повість «Драгоманівна», у якій розповідається про маму Лесі Українки–Олену Пчілку. Усі написані Гранатом книги довели, що Касян Харитонович-сильний майстер слова, бо й критика та читачі відзначили глибоке знання автором тодішнього життя, достовірність та живість образу великої поетеси.
Ось як Борис Тен, котрий сприяв становленню Граната як письменника,мвітав свого коллегу: « Вам випало бути молодшим соратником та свідком життя нашої Лесі Українки, жінки-письменниці, що рівної їй немає в жодній іншій літературі. Ви з любов’ю відновили в своїй пам’яті і в анналах нашого народу ці сторінки, зробили їх невмирущим надбанням наступних поколінь, які будуть безмежно вдячні Вам за це».
Касян Гранат–чи не один з найперших літераторів Житомирщини, який розпочав роботу над історико-документальною прозою, стояв біля витоків жанру, який згодом в Україні набув великого розквіту.
Щоб стати автором таких цікавих книг, Гранат багато працював у архівах, бо одних лише спогадів не вистачило б. Тож Гранат був ще і талановитим дослідником, який відкрив світові невідомі сторінки з життя родини Косачів. Усе життя наш талановитий земляк спілкувався з іншими цікавими людьми, захоплювався книгами та образотворчим мистецтвом.
В останні роки літератор жив у двокімнатній кваритирі на вулиці Першотравневій у Житомирі, разом з дружиною–Дариною Антонівною Булименко–колишнім директором Житомирської обласної бібліотеки. У їх помешканні зберігалися цінні картини, витвори декоративно-ужиткового мистецтва, скульптура малих форм.
Український художник В. Рябов створив портрет Граната,у якому передав доброзичливість, шляхетність Касяна Харитоновича.
В 1970 році Граната прийняли до Спілки письменників УРСР, в той час він вже мав дуже поважний вік.
Волинські письменники Петро Мах та Йосип Струцюк Мали можливість зустрічатися і спілкуватися з Касяном Харитоновичем.
Помер Гранат у 1977році,проживши довге і насичине життя- 88 років.
У школі с. Микуличі зберігається лише одна з повістей талановитого земляка та невеликий стенд, присвячений йому.
Спілкуючись з мешканцями Микулич, нам вдалося з’ясувати, що нині проживають в селі далекі родичі письменника, а на сільському цвинтар знаходяться могили його батьків.
Жителі Микулич пам’ятають здібного земляка Касяна Граната, якому доля подарувала унікальний шанс-поспілкуватись з Лесею Українкою.
Богдан Янович,
науковий співробітник історичного музею.