Регіонали-побратими в команді Гузя-Пальонки

Переглядів: 1418

Народний депутат Ігор Гузь зі своєю контрольованою командою маріонеток, працюють за одною і тою ж політичною методичкою: усіх хто проти влади, називати регіоналами і зрадниками. На цьому лейтмотиві нардеп збудував минулу виборчу кампанію, і досі наївно продовжує вірити в дієвість цього методу. Але головне лицемірство, про яке не розголошують на загал у команді Ігоря Гузя та Ігоря Пальонки, що їхня команда  складається з тих самих вихідців “Партії регіонів”.

Розкидатися пустими звинуваченнями і не бачити, що робиться під власним носом: все у кращих традиціях політики волинського популіста та його підлеглого, міського голови Володимирської міської ради Ігоря Пальонки.

Щоб не бути голослівними, як вищезазначені політичні фігури, розберемо по порядку, про що і про кого йде мова.

Володимирська міська рада

Перший заступник міського голови Ігоря Пальонки Ярослав Матвійчук – син Анатолія Матвейчука, яскравий представник ригіоналівських династії. Чомусь у Пальонки і Гузя забули про такий факт життя колеги і виконавця чи не всіх схем житлово-комунальної сфери Володимира.

Керуюча справами виконавчого комітету Володимирської міської ради Ірина Лошенюк продовжує цей список ганьби. Протягом чотирьох років президентства Віктора Януковича Ірина Панасівна працювала заступником начальника державного контрольно-ревізійного відділу. Така робота зовсім не заважала її життєвим принципам служити з честю команді регіоналів. Вже зовсім швидко вона перевзулася і влилася у команду на той момент сільського голови Заріччя Ігоря Пальонки на посаді заступника. Зараз продовжує працювати з Пальонкою, але вже не як сільський посадовець, а міський, у Володимирській громаді.

Ще один політичний “діяч” – депутат Володимирської міської ради, директор “Володимир-Волинського педагогічного коледжу імені А.Ю. Кримського” Микола Савельєв, який у період керівництва Януковича отримав нагороду від тодішнього президента. Директор педколеджу також був керівником передвиборчого штабу “Партії регіонів” у Володимирі і не пускав студентів на Майдан, тим самим перешкоджаючи їх бажанню боротися за вільну Україну.

Навіть керівників комунальних підприємств у Володимирі Гузь і Пальонка підібрали, незважаючи на минулі політичні проступки. Наприклад, директор комунального підприємства “Полігон” Володимир Собіпан не лише був активним членом “Партії регіонів”, а й перебував на посаді першого заступника голови районної державної адміністрації міста Володимира-Волинського.

Волинська обласна рада

Підприємець Юрій Сиротюк, який цього року розширив свою діяльність на Володимир, був депутатом Нововолинської міської ради 6-го скликання від Партії Регіонів. Набрався сміливості покинути лави партії тільки з початком Майдану, але від ганьби не відмився. На місцевих виборах 25 жовтня 2020 року балотувався у депутати Волинської обласної ради від політичної партії «За майбутнє». Зараз успішно будує свій бізнес у містах ручних міських голів у Нововолинську і Володимирі, оскільки фінансово закриває питання щодо недосайту “Буг” і оплачує інші запити діяльності нардепа Гузя.

Роман Микитюк , директор ТОВ «АМіЛа», якого Гузь не раз у медіа позиціонував регіоналом, із 26 лютого 2013 року був обраний депутатом Волинської обласної ради як висуванець Партії регіонів. Бути пліч-о-пліч з Микитюком, якого публічно називав одіозною фігурою епохи Януковича і після цього йти разом під знаменами партії “За майбутнє” схоже на біполярне роздвоєння особистості народного депутата.

Верховна Рада України

А хто сидить поряд із нардепом Гузем у Верховній Раді України? У відкритих джерелах можна легко знайти інформацію про те, що більшість депутатів Верховної Ради політсили “За майбутнє” є фігурантами антикорупційних розслідувань та мають відношення до режиму Януковича:

• Волинянин Степан Івахів, який у 2010 році обраний депутатом Волинської обласної ради за виборчим списком Волинської обласної організації Партії регіонів.

• 11-й Міністр надзвичайних ситуацій України часів Януковича Віктор Балога.

• Ще один “замайбахівець” Олександр Герега, член Партії регіонів, який у січні 2014 року голосував за «диктаторські» закони.

• Крім них, ще ексрегіонали Ігор Молоток , Юрій Шаповалов та ряд інших.

Варто нагадати і про “Харківські угоди”, за які голосував поплічник Ігоря Гузя Ігор Палиця, що призвели до збільшення кількості особового складу військових формувань та спецслужб РФ, причетних до анексії території АР Крим.

Харківські угоди це договір, підписаний Віктором Януковичем та Дмитром Медведєвим 21 квітня 2010 року у Харкові, згідно з яким термін перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі продовжувався з 2017 до 2042 року.

Саме завдяки ратифікації “Харківських угод” Янукович допоміг РФ провести підривну діяльність проти України і заклав фундамент для організації анексії Криму і війни в Україні.

І тепер Гузь називає людей , про яких ми написали вище, побратимами-однопартійцями? Яке майбутнє готують нам люди, які в період війни займаються політичною дволикістю, являються високопосадовцями і отримують зарплатню з податків простих українців, котрі роблять усе для перемоги, хочуть змін в державі і вступу до ЄС?

Результати видно вже сьогодні: на місцевому, обласному і всеукраїнському рівні розквітають корупційні схеми, “ідейними натхненниками” яких є ті ж політики “За Майбутнього”.

Лише за останній час відомо про те, що погорів на хабарі депутат Волинської обласної ради, помічник Ігоря Гузя Валентин Кошельник. Він отримав гроші за безперешкодне виділення земельної ділянки у Володимирі. Після затримання Кошельника правоохоронці проводили обшуки у приміщенні Володимирської міської ради, ЦНАПі та навіть вдома у міського голови Ігоря Пальонки, на якого за гроші Кошельник мав організувати вплив.

У одному з передвиборчих інтерв’ю Ігор Гузь сказав, що йому не соромно перед своїми виборцями.

Але чому цей іспанський сором за нього і його однопартійців відчуваємо зараз ми? Чи мало було пролито крові на Майдані? Чи мало крові зараз проливають наші захисники?

Чи можна говорити, що на руках нардепа і голови Володимирської громади є не змита кров Небесної сотні та українських військових – питання риторичне.

На жаль, у політиці Гузя і Пальонки немає ніякої моральності і принциповості, коли це стосується великих грошей. Вкрасти гроші чи довіру виборця – надзвичайно легко, а ось повернути її безумовно важко.

Яку цінність несе ця стаття, запитаєте ви? Важливо, щоб політичні ділки, які зараз рвуть на собі сорочку “за нібито майбутнє” (не людей, а, вочевидь, своє особисте), відповіли перед народом і законом за свої злодіяння. Суспільство не має права забути, хто швидко перевзувся і з легкістю зараз будує політичну кар’єру з використанням маніпуляцій свідомістю людей і замилюванням очей.

Чи буде ця політична кар’єра успішною з таким минулим? Чи мають вони моральне право бути у владі? Чи не повернуться при першій ліпшій нагоді до своїх пристосуванських ідеалів, якщо влада знову зміниться?

Якщо народ це допустить, ціна буде занадто високою…