Дмитро Терьохін:  про українську пісню, своїх бубочок та популяризацію культури у Зимному

Переглядів: 948

  Молодий, креативний зі значним багажем ідей та проектів, творчою душею та оригінальним підходом до своєї роботи  Дмитро Терьохін вже сім років працює на поприщі культури. Останні чотири – провідним методистом Центру культури та дозвілля Зимнівської ОТГ.

Жодного разу, не зважаючи на дві вищі – економічну та бізнесову освіти, він не пошкодував про своє покликання у житті. Зростаючи у творчій родині, він змалечку вбирав в себе надбання народу – українську пісню. З дитинства познайомився зі сценою, тому сьогодні він на ній  відчуває себе розкуто, вільно та відповідально.

Про здобутий  досвід….

«Перший досвід здобув у Володимирі, розпочавши діяльність  спеціалістом відділу культури. Пізніше його очолив. Проте зрозумів, що ніколи не зможу бути адміністратором. Цифри, завдання, плани, наради, щоденна рутина, певні рамки в роботі, які не давали мені змоги реалізувати себе як творчу особистість, – це не моє. Тому коли у Зимному створили Центр дозвілля та культури, його очільниця Людмила Оцалюк відразу ж запросила мене сюди. Я не відмовився, бо любив свою роботу. Спочатку було важко і страшно, адже центр об’єднував заклади культури усієї ОТГ. Розпочинали з нуля, хоча проектів та планів було у нас із Людмилою Оцалюк дуже багато. При цьому не мали бажання копіювати все те, що  було нами втілено у Володимирі.

Незадовго ми організували власний фестиваль «Гостинний фест», приурочений традиціям громади, поєднаного із сучасністю. Головна ідея – Зимно завжди приймає гостинно гостей. Завдячуючи керівництву села та працівникам культури, фестиваль вдався на славу, на мою думку, ми перевершили самих себе. У нас виступали видатні артисти та виконавці. В карантин ми вийшли онлайн,  знімали кліпи з виконанням українських пісень на звичайний телефон, шукали локації, ночами їх монтував. Молодечий запал поступово перетворювався у досвід, поступово дорослішав. Організували декілька творчих колективів. Веду щоденно пошук нових пісень. Пишу мінусовки, хоча я особисто не сильний вокаліст.

Ми придумали свято «Різдвяний переполох», яке проводимо наприкінці різдвяних свят. Поєднали  фольклор та сучасність.  У місцевій школі є дві дівчинки – Оля та Надя Сіваки, я називаю їх бубочками. Вони неперевершені вокалістки,  як і їх мама. У даний час реалізуємо проєкт: з Олею  хочемо заспівати пісню на  англійській мові. Вже маю уявлення про майбутній кліп. В селі Льотниче є прекрасні дівчачі танцювальні колективи.Вони запустили власний тік-ток школи, куди вкидають кліпи зі своїх виступів. Варто віддати шану  Дарині Католик – неперевершеній читачці, котра перечитала усю бібліотеку і може там провести цікаву екскурсію. 

Важкувато трохи з аматорами, багато хто після початку війни виїхав за кордон. Молодь чомусь здебільшого надає перевагу інтернету, а не живій пісні. Однак ми намагатимемося якнайбільше її популяризувати, тим самим зацікавити молодих людей розвивати свої таланти. Нам усім часом варто дати штурхана, щоб активізуватися.

Не люблю фальші та невігластво. Особливо було боляче, коли ми з колективом прибули на один із благодійних заходів до  Володимира,  нам закинули  «вам що у Зимно мало місця, що до Володимира лізете». Таке у культурі неприпустимо».

Війна та дозвілля

«Я ненавиджу фразу «не на часі». Спочатку був карантин, потім  почалася війна. А як тоді людям жити? Тому ми не опустили руки, щодня були на робочих місцях, планували виступи у підтримку ЗСУ. Я особисто провів 25 заходів для військових. Ніхто не забороняє співати українську пісню та збирати кошти в підтримку ЗСУ. Ніхто не забороняє відвідувати бібліотеку та в скриньку при цьому кинути декілька гривень на допомогу армії. Культура в такий час повинна працювати на 150 відсотків, об’єднуючи навколо себе людей. Варто організовувати благодійні заходи, де кожний матиме змогу  внести свій вклад у перемогу. Я підводжу до того, що українська пісня має сьогодні потужну силу, вона викликає сльози та щемінь душі, об’єднує нас в одне ціле. Планую організувати декілька концертів на передовій на запрошення військових. Ми готові хоч завтра. Найлегше написати у соціальній мережі, навіщо воно потрібно, коли гинуть люди? Це хибна думка, тому я ставлю перед собою завдання: популяризувати українську пісню,  яка має велику силу та дух нашого народу. Нещодавно ми зняли кліп на основі пісні «Незламна» та відправили у Херсон.  Ця пісня облетіла всю область. Тому чим більше ми проводимо благодійних заходів, тим більше відволікаємо наших людей від війни, тим більше  маємо змогу підтримувати ЗСУ».

Меценатство

«Культура без фінансовоїпідтримки жити довго не зможе. На одному ентузіазмі далеко не зайдеш. Тому я вдячний голові Зимнівської громади В’ячеславу Католику за розуміння цієї проблеми. Вдячний окремо меценатам (я не люблю слово «спонсор») Максиму Климюку та Миколі Юнаку, котрі жодного разу не відмовили у підтримці наших проектів та фестивалів. Вдячний аматорському вокальному колективу «Молодички», які не будучи працівниками культури, власним коштом шиють для себе костюми, допомагають у виготовленні  різної атрибутики та живуть культурою. Вдячний друзям та колегам. Вдячний Миколі Смалю за допомогу у музичному супроводі. Мене не цікавить політика. Мене турбує культура народу. Її популяризація».

Проекти

«Після того, як мої два проекти іншими людьми було продано у Львові, я тепер не ділюся планами та проектами. Хоча в мене їх безліч. Прошу єдиного у свого керівництва: дайте мені свободу  втілення задуманого. І я все доведу до кінця та покажу свій продукт.  Золоте моє правило: поки не запущу проект, ні пари з вуст».

Побажання колегам, аматорам сцени та усім, хто поважає українську культуру

«Перш за все,   відкрити своє серце для української культури, вірити в неї та поширювати на цілий світ. І тоді довгоочікувана перемога настане набагато швидше. А тим, хто зі мною працює, найти сили, терпіння робити все, щоб українське слово та пісня линули щодня. Здоров’я усім та любові.»